«Землю забуття» покажуть у Венеції
Фільм про Чорнобиль «Земля забуття» (La terre outrage), у якому зіграла українська актриса Ольга Куриленко, увійшов до конкурсної програми Венеціанського міжнародного кінофестивалю, який триватиме з 31 серпня по 10 вересня.«Земля забуття» — спільний проект України і Франції. Незважаючи на те, що картину зняла французько-ізраїльська режисерка Міхаль Боганім, зйомки проходили на території України за підтримки МНС України, а головну роль зіграла Ольга Куриленко, відома роллю подруги Джеймса Бонда у фільмі «Квант милосердя». У стрічці розповідається історія-фікція долі кількох сімей, чиє життя назавжди змінила катастрофа на Чорнобильській АЕС у квітні 1986 року. Ця картина показує емоції, переживання, побут й адаптацію героїв у двох проміжках часу — у день вибуху на реакторі й через 10 років після аварії. Критики фестивалю вважають цей фільм «дебютом найвищої якості», повідомляє «Німецька хвиля». В основній конкурсній програмі кінофестивалю буде продемонстровано 22 картини. Так, наприклад, Росія представить фільм Олександра Сокурова «Фауст» — останню частину історичної тетралогії, у яку входять «Молох», «Телець» і «Сонце». В основу стрічки покладена перша частина поеми Гете. Головну роль у фільмі виконав німець Йоханес Цайлер. Окрім нього, у картині знялися Антон Адасинський і Леонід Мозговий. А відкриє Венеціанський міжнародний кінофестиваль стрічка «Березневі іди», режисером, сценаристом і виконавцем головної ролі якої став Джордж Клуні. Голова журі — Даррен Аронофськи. Уже зараз відомо, що Аль Пачино буде відзначений почесною премією за внесок у розвиток кінематографа.
Коли посуд стає витвором мистецтва
З 5 серпня по 10 вересня у Національному музеї українського народного декоративного мистецтва відкривається виставка «Уляна Ярошевич. Гончарна скульптура», яка презентує творчі здобутки відомої львівської художниці, члена Національної спілки художників України Уляни Ярошевич. Художниця вперше представляє велику персональну виставку в Києві.
— Мисткиня належить до кращих представників львівської школи художників-керамістів, — підкреслює в. о. генерального директора Л. БІЛОУС. — Уляна Ярошевич отримала професійну мистецьку освіту у Львівському училищі прикладного мистецтва ім. І. Труша та Львівському державному інституті прикладного та декоративного мистецтва (педагоги — Тарас Драган та Зеновій Флінта). Вона — віртуозний гончар! У роботах майстрині традиційний за формою посуд стає основою монументальних, переважно зооморфних та антропоморфних скульптур. Характерними рисами творів художниці є вишукана лаконічність, пластичність форми, підкреслена рукотворність із акцентованими ознаками архаїки. Мисткиня застосовує матову поливу, підкреслюючи рельєфну фактуру гончарного черепка. Уляна Ярошевич не боїться експериментувати, а завдяки переосмисленню кращих здобутків гончарства своїми роботами досягає втілення у мистецтво кераміки яскравого індивідуального стилю. Її творчість є блискучим прикладом синтезу традиційних прийомів формотворення, декорування, сучасного світобачення та образного мислення. Приймала участь у багатьох виставках, зокрема у Жешуві і Вроцлаві (Польща), Печі (Угорщина), Сіднеї (Австралія), Мюнхені (Німеччина), Львові (Україна); у міжнародних симпозіумах кераміки: Дзинтарі (Латвія), Фаенца (Італія). Нині її роботи прикрашають експозиції багатьох музеїв та приватні колекції, повідомляє Аліса АНТОНЕНКО.
«На краю землі»
Так називається персональна виставка Івана Михайлова, що відкрилася в новій Боттега Галереї (вул. Михайлівська, 22-б). Реальність, що «позувала» київському художникові, — Крим. Проте його пейзажі — саме «край землі», химерний, магічний і зазвичай непривітний простір не стільки казок і легенд, скільки грізних притч і страшних снів, за яким — чи то Країна мертвих, чи то взагалі метафізичне Ніщо. У будь-якому разі, це місце, де всі дороги не закінчуються, а болісно обриваються. Далі — начебто море, але пристань, балюстрада, берег здаються такими, що висять над порожнечею. Більше того, дороги назад теж немає, і перебування «на краю» стає вічним. Інколи глядача приваблює не море, а парк, що нагадує своєю могутністю тропічний ліс, або ліс на якійсь нововідкритій планеті. У пейзажах Івана Михайлова — завжди ніч. Світло, інколи навіть досить яскраве, все одно залишається місячним або зоряним. Найчастіше ж воно нагадує світло блискавки або мерехтливих під час грози наелектризованих дротів і ЛЕПів (які, до речі, фігурують на деяких картинах). Що ж до мешканців цього примарного світу, то це, схоже, лише привиди... собак. Утім, аборигени ці, ким тільки вони не були б, не позбавлені своєрідного відчуття гумору. В усякому разі, лише так можна пояснити тутешні гірлянди різноколірних прапорців, повідомляє Оксана ЛАМОНОВА.
