Лірика як... заклик до дії
16 травня в Українському домі з успіхом відбувся черговий благодійний концерт відомого лікаря і виконавиці авторського романсу Ольги Богомолець. На вечорі «Біла симфонія» глядачі не лише насолодилися глибиною її голосу під акомпанемент Харківського академічного молодіжного симфонічного оркестру «Слобожанський», а й мали честь «співмешкати», за влучним висловом Ольги Вадимівни, з Поетом, завдяки якому захід став можливим у принципі — Ліною Василівною Костенко. Адже пані Ольга свого часу почула саме ту «музику, яку Ліна Костенко закладає своїм серцем», і таким чином народилася як виконавиця. Тож невипадково концерт, обрамлений «Гіацинтовим сонцем», був наповнений глибоким не лише ліричним, а й громадянським смислом. Свою мету Ольга Вадимівна висловила так: «Я хочу повернути людям віру в себе і власні сили». Вона слушно констатувала, що не все гаразд в Українському Домі — як у прямому сенсі, коли кілька разів «відмовлявся» працювати мікрофон, так і в переносному, адже в нашому суспільстві зникає «світ правди». На жаль, виконавиця має дуже свіже підтвердження цього. Нагадаємо, що напередодні стався інцидент у Етнографічному музеї «Замок Радомисль» (див. «День» за 16 травня ц. р.): група п’яних молодчиків повалила огорожу, понівечила насадження парку, завдала великих збитків. Ліна Василівна, що взяла слово наприкінці заходу, закликала присутніх і громадськість всіляко сприяти встановленню справедливості. Хоча Ольга Богомолець і мужня жінка, це засвідчує вся її діяльність, що було підтверджено врученням їй на концерті ордену Івана Богуна від Спілки козацьких організацій, проте, як наголосила Ліна Костенко, «тут орденом Богуна не відбудешся». Сама пані Ольга трималася оптимістично і цим же настроєм наповнювала глядачів, стверджуючи: «Якщо ми не можемо зменшити кількість зла, то в силах збільшити кількість добра». Ольга ХАРЧЕНКО, «День».
«Україна в піснях і романсах»
Так називається яскраве дійство Київського театру оперети, яке відбудеться 19 травня. У програмі вечора прозвучать відомі твори Миколи Лисенка, Семена Гулака-Артемовського, Георгія Майбороди, Мирослава Скорика, Анатолія Кос-Анатольського, Олександра Білаша, а також українські народні пісні, зокрема «Чорнії брови», «Глибока криниця», «Ніч яка місячна», «Ой я знаю, що гріх маю». Будуть виконані яскраві танцювальні номери — «Вогонь», «Козачок» та інші. У концерті беруть участь солісти Сергій Павлінов, Олександр Трофимчук, Тамара Тимошко-Горюшко, Людмила Маковецька, Сергій Авдєєв, Микола Бутковський, а також талановита молодь — лауреати міжнародних конкурсів Любов Сагат, Галина Грегорчак, Тамара Калінкіна, Ірина Беспалова, Володимир Одринський та інші. Режисер-постановник дійства — Богдан Струтинський, диригент — Сергій Голубничий, балетмейстер — Вадим Прокопенко, хормейстер — Володимир Ворвулєв, художник — Світлана Павліченко, а ведучою концерту виступить Валентина Донченко-Бутковська, повідомляє Анастасія СИМУХА.
«Сон рудого кота»
Ольга Новікова, художник-постановник Національного центру театрального мистецтва імені Леся Курбаса, представила свої живописні та графічні роботи на виставці в київському Будинку актора. Про неї, ученицю Данила Лідера, сценографа 14 вистав, ілюстратора 12 книжок, художник Цезарій Ганушкевич сказав: «У цих картинах є магія. Тут — і школа, і поезія, й імпровізація, й лірика, й філософія, й драма. І все замішано на теплоті, доброті й легкості». Глядач побачить Печорські та Качанівські пейзажі, фонтан у Маріїнському парку й вуличку Вільнюса, ескізи українських костюмів і варіацію на тему п’єси Єврипіда... Усміхається казковий пес, намальований на папері чорного кольору, і чорний дивно просвічує «веселковими» відтінками крізь мозаїчні трикутнички пастелі. На малюнках зеленою тушшю — химерна озерна травичка і соняшник, абсолютно живі істоти. Із цієї ж самої серії випромінюючий безодню гумору образ бабусі з приказки «Недогода нашій бабці ні на печі, ні на лавці» — ілюстрація до книжки українських народних оповідань. І таємничий «Сон рудого кота», який наснився художниці. На виставці представлено багато квітів: ромашки, маки, півонії, соняшники, флокси й одна-єдина квітка шипшини у пишному різноцвітті айстр. Дзвінкий космос лугових трав у літньому букеті: «Якось увечері батьки привезли з дачі букет, а я знала, що завтра їду, і було шкода, що пропаде ця краса. Встала о п’ятій ранку і за дві години написала», — розповіла художниця. І ще один букет — «Від Балаяна»: «Роман Балаян був у нашому центрі Курбаса, залишив букет соняшників. Настільки енергетичний, жовтий, великий, світлий — не могла не написати», — зізналася Новікова, повідомляє Ольга САВИЦЬКА.
«Дерево життя» лідирує й викликає дискусії в Каннах
Складній філософській стрічці відомого американського режисера Терренса Маліка вдалось увійти в групу лідерів 64-го Каннського кінофестивалю. Разом із шістьма найвищими місцями цьому фільму пощастилося очолити рейтинг журналу Le Film Francais, передає ІТАР-ТАРС. Нова робота Терренса Маліка викликала запеклу полеміку серед критиків. Режисер знімав фільм багато років. Головне питання — про що він? Відповідь гранично проста — про все! Про людину, Бога, життя, смерть, космос, про природу, про народження Всесвіту, яке асоціюється з народженням дитини: про еволюцію світу, що асоціюється з суперечливим дорослішанням людини; про руйнування людини і світу; про радість, гіркоту; про те, що треба народити сина, побудувати дім і посадити дерево. Це екранна симфонія, тому всі епізоди покладені на музику (список використаних у фільмі симфонічних творів займає декілька сторінок). Формально «Дерево життя» — про американську сім’ю 1950 років. Один із трьох синів (у сучасності його грає Шон Пенн) згадує про свої складні взаємини з батьком — Бредом Піттом, про рано виникле між ними чоловіче суперництво, про любов і ревнощі до молодшого брата-погодка, якого батько любив більше. Брат у 19-му віці загинув, і це викликає тепер особливі емоції. Кожен кадр буденного життя теж побудований так, що тільки й залишається роззявити рота. Моментами здається, що щось подібне бачив у Годара, Тарковського, Сокурова, Кубрика. Але, мабуть, не буде перебільшенням сказати, що нічого красивішого кінематограф ще не породжував. Один із висновків режисера полягає в тому, що людині не дано розумом зрозуміти задум Всевишнього, проте в неї завжди є можливість підкорятися законам Всесвіту. В останньому випадку на людину сходить особлива благодать, яка дозволяє їй стати щасливою частиною Дерева життя.
