Музика та байкери
Фестивальна «Рок-Січ 2010» подарувала два дні живої музики. На форумі виступили: легендарні «ВВ», динамічний «Тартак», запальний «Mad Heads XL», мелодійний «Плач Єремії», лірична Марія Бурмака та інші українські виконавці. Нововведенням «Рок-Січі» стала плата за вхід на територію фестивалю. Організатори акції такий крок пояснили необхідністю залучення додаткових коштів. Адже фестиваль тримається на плечах кількох компаній-партнерів та Олега Скрипки. Він, у свою чергу, зізнається, що з тих грошей на вході все розділиться між музикантами як символічні гонорари. Схема фестивалю доволі проста: є Труханів острів, на якому діяли три основні арени — рок-сцена «Човен» — для корифеїв українського року, треш-сцена «Вежа», де виступали молоді гурти, і DJ-сцена «Ротонда», де в клубному амплуа спробував себе й сам Олег Скрипка. Під час фесту пройшов з’їзд байкерів, які розбили свій намет на острові. Розбиваючи стереотип «поганих хлопців», вони навіть пригощали своїми традиційними похідними стравами відвідувачів. А сусідами байкерів стали представники українських автоклубів. Від кадилака й до «Волги», з купою нагород або з одним, але золотим, кубком, вони збирали навколо своїх машин доволі широку публіку. Змагаючись на краще звучання акустичної системи, автомобілісти й байкери навіть створили власну своєрідну сцену.— Рок-фестивалів у Києві як таких немає, — зазначає Олег Скрипка. — Зазвичай різні стилі музики змішуються. До того ж, «Рок-Січ» — це саме український фестиваль, і це класно — бути міжнародним, але підтримувати своє. До того ж, для людей це можливість поспілкуватися з музикантами. Також музикант додає, що він бачить напрям для розвитку фестивалю — він має стати не лише музичним. Наприклад, видання музичної літератури, залучення козацьких об’єднань. Тобто ніби міст між музикою, байкерством і козаками. І два дні для цього недостатньо. Втім, головне, що є амбіції, а йти до мети треба поступово, вважає Олег Скрипка. Щиро тішить той факт, що українська музика живуча, повідомляє Катерина ЗІНОВ’ЄВА.
Мудрість Всесвіту
Свою персональну виставку, що відкрилася в галереї «Грифон», Амір Халіков назвав «Мінлива вічність». Митець, у життєписі якого згадуються три країни — народився в Росії, навчався та почав працювати в Узбекистані, а нині мешкає і працює в Україні, — у своїх роботах дивовижним чином поєднує запаморочливу грандіозність, справді органну тональність з увагою та глибокою любов’ю до малого, повсякденного, але вартісного. Гори й води монументальних пейзажів («Вечірня тиша гір», «Гармонія та ритми гір») начебто відтіняються то гладким каміннями гірської річки («Каміння річки Угам»), то затишним світлом віконця («Вечір у селі»), то вишуканим силуетом дерева («Осіннє дерево сливи»), чи навіть «Загорож» — чорних на білому снігу. А люди, які входять до простору картин Аміра Халікова, не лише не порушують його простору та гармонії («Утікачі від грози»), а увиразнюють («Збирачка цілющих трав») і часом навіть уособлюють його («Сонце та муза в інтер’єрі»), повідомляє Оксана ЛАМОНОВА.
85-та осінь Марлена Хуцієва
Відомий кінорежисер відзначив ювілей. Багато фільмів Марлена Хуцієва ввійшли до золотого фонду радянського кінематографа, які й досі їх люблять глядачі. У його стрічках «Весна на Зарічній вулиці» та «Два Федори» вперше на екрані з’явився кіноактор Василь Шукшин. Була й опальна «Застава Ілліча» з документальними зйомками відомих вечорів поезії у Політехнічному музеї. У прокат фільм вийшов спочатку у відредагованому цензурою варіанті і тоді називався «Мені 20 років», повідомляє НТВ. Критики вважають Хуцієва ключовою фігурою в кінематографі 1960-х років. Але його творчість запитана й сьогодні. Хуцієв зняв вісім фільмів. Можна сказати, що небагато. Але це той випадок, коли головне — не кількість. «Весна на Зарічній вулиці» для режисера стала першою і найромантичнішою його роботою. Попри обов’язкове для картини тих років щасливе радянське життя на фабриці та вечірню школу, це кіно лише про кохання. Ще одна стрічка майстра, яка стала класикою жанру, — «Два Федори». Потім він зніматиме «Заставу Ілліча», «Липневий дощ», «Був місяць травень». — Кожен фільм для мене — це спроба щось для себе дізнатися, а не просто взяв сценарій і знімай. Закінчилася робота, потрібно трохи відійти від неї. Потім, якщо вже задум існував, я повинен був створювати знову, починати новий фільм, — зізнається кінорежисер. Він вступав до ВДІКу 1945 року, Друга світова війна щойно закінчилася. З Тбілісі до Москви Марлен Мартинович добирався два тижні. Приїхав, коли іспити закінчилися, але приймальна комісія була прихильна до юного абітурієнта. Хоча й із запізненням, але він пройшов вступні іспити, і став відомим режисером. — Я своє життя розраховую за фільмами, згадую, що якого року знімав. А оскільки я зняв небагато фільмів, то я ще молодий, — сміється М.Хуцієв. Від офіційних привітань і ювілейних урочистостей режисер відмовився. День народження Марлен Мартинович любить відзначати вдома і свій ювілей він провів у родинному колі. Анастасія ЛИТВИНОВА.
