Містифікації історії
Майкл Бейджент, один із істориків-езотериків, що судяться з автором «Коду да Вінчі» Деном Брауном, видав нову книжку — «The Jesus Papers: Exposing the Greatest Cover-Up in History» ( «Документи Ісуса: викриття найбільшої містифікації в історії»). Оскільки інтерес до позову Бейджента проти Брауна великий, то видавці скористалися моментом і випустили це дослідження досить великим, за американськими мірками, тиражем — 150 тисяч примірників. Щоправда, як зазначає кореспондент «Associated Press», нове видання «Коду да Вінчі», що передує прем’єрі екранізації роману, розповсюджується тиражем 5 мільйонів примірників.
Майкл Бейджент і Річард Лі, автори бестселера початку 80-х «Свята кров і святий Грааль», звинувачують автора «Коду да Вінчі» в плагіаті. Поки лондонський суд розглядав справу, продаж книжки Бейджента і Лі зріс у сім разів. У очікуванні вердикту, який буде винесено протягом найближчих двох тижнів, інтерес до творчості авторів-конспірологів продовжує залишатися гранично високим, повідомляє lenta.ru. У «Документах Ісуса» Бейджент розвиває ті самі конспірологічні ідеї, про які він і Лі писали раніше: Ісуса не було страчено, його дружиною була Марія Магдалина, разом вони тікали з Палестини, а церква свідомо втаємничувала ці факти протягом сторіч. Аргументація Бейджента будується на існуванні документа, що датується 45 роком нашої ери, з якого випливає, що Ісус був живий цього часу. Проте сам Бейджент документа не бачив, однаково як його не бачив й інформатор автора, преподобний Дуглас Бартлетт. Останньому про існування цього доказу церковної змови розповів священик на ім’я Альфред Ліллі, який помер 1948 року. Але Майкл Бейджент не залишає надію відшукати цей документ.
Говорухіну —70
29 березня відомий російський і український кінорежисер Станіслав Говорухін відзначив ювілей. А 31 березня в московському театрі «Школа современной пьесы» відбудеться творчий вечір Говорухіна, повідомляє ІТАР-ТАРС. До ювілею кінорежисер вирішив ознайомити глядачів не тільки зі своїми фільмами, а й з виставкою живописних робіт. Вона відкрилася в Російській академії мистецтв. До експозиції ввійшло близько 50 живописних і графічних робіт Говорухіна-художника, створених за останнє десятиріччя. Значну частину творів глядачі побачать уперше. Наприклад, підмосковні, а також морські та гірські пейзажі, написані художником в Італії, Швейцарії, Австрії, на Кіпрі. Говорухін відомий як автор графічних нарисів і зарисовок, портретів і жанрових сцен.
ДОВІДКА «Дня»:
Станіслав Говорухін зняв 11 художніх і чотири публіцистичні фільми. Серед них — «Вертикаль», «День янгола», «Десять негренят», «Ворошиловський стрілок», «Благословіть жінку», «Не хлібом єдиним». Але всенародну любов завоював його славетний телесеріал «Місце зустрічі змінити не можна», знятий за романом братів Вайнерів. Як актор Говорухін знявся в 20 фільмах. Зокрема, він зіграв одну з головних ролей у картині Сергія Соловйова «Асса», а з останніх кіноробіт — у стрічці «9-а рота».
Натюрморт із минулого життя
«Змішайте вино з кульбаб з вересовим медом. Розігрійте і додайте за смаком пелюстки квітів з будь- якого натюрморта», — так запрошує художниця Ірина Волкова на свою персональну виставку, що відкрилася в галереї «Срібні дзвони» і називається «Вино з кульбаб». В експозиції об’єднані живопис і фотографія, але розрізнити роботи в різній техніці іноді виявляється майже неможливо, особливо якщо фотографію надруковано на акварельному папері. «Вино з кульбаб» — це головним чином натюрморти. Проте позірна фактурність, майже відчутність на дотик всіх речей і фруктів, однаково як і посилання на класику жанру («Натюрморт по-голландські»), не мають вводити в оману. Одночасно це і не живописно-флористичний щоденник, фіксуючий квіти залежно від пори року — весняні, літні, осінні, останні, перші. Ірина Волкова створює дивний світ, зачарований, загадковий і особливо вигадливий через свою позірну знайомість — недаремно в значущості інших її букетів є навіть щось таке, що безмовно лякає (незважаючи на їхні скоріше легковажні назви). Проте її «Натюрморт з янголом» — це вже явно щось більш серйозне, ніж просто поставлена біля квітів крилата іграшка. Якщо ж бути точним, то картини Ірини Волкової є ретельно прописаними снами. Деякі з них так і називає авторка — «Абрикосовий сон», у крайньому разі — «Мрія про червоний виноград». А точніше за все відображає суть справи така назва — «Натюрморт з минулого життя». Оксана ЛАМОНОВА, спеціально для «Дня».
