Коли надія перевищує страх, то вона породжує відвагу.
Георгій Кониський, український письменник, проповідник, церковний і культурний діяч

Коротко / КУЛЬТУРА

16 лютого, 2006 - 00:00

Автопортрет — підробка?

Знаменитий автопортрет Леонардо да Вінчі, виконаний сангіною, можливо, є етюдом голови апостола для «Таємної вечері». Таку думку висловив один із найвідоміших фахівців із Леонардо, професор П'єтро Марані, в інтерв'ю газеті The Guardian, повідомляє Lenta.ru. П'єтро Марані вважає, що техніка, в якій виконаний автопортрет, нагадує манеру художника більш раннього часу — приблизно 1490-х років. Леонардо тоді працював у Мілані, і його «штрихи були тонкими, різкими». Пізніше він малював у м'якшій манері. В останнє десятиліття XV століття Леонардо не виповнилося й п'ятдесяти років (він народився в 1452 році), а на ймовірному автопортреті зображений дуже старий чоловік. Сумніви в тому, що автопортрет Леонардо справді є його автопортретом, висловлювали з кінця XIX століття. Автопортрет, який традиційно датується 1512 роком, разом із ще кількома малюнками Леонардо зберігається в Королівській бібліотеці в Турині. Репродукція з сайту artchive.com

«Злидні» в Берліні

Позавчора на Берлінале відбулася світова прем'єра анімаційного фільму українського режисера Степана Коваля «Злидні», повідомляє kino-kolo. Нагадаємо, що стрічку створено українською творчою групою за російський кошт у рамках великого проекту студії «Пилот», який має об'єднуючу назву «Гора самоцвітів» і фінансується російським урядом.

Дванадцятихвилинні «Злидні», а це екранізація гуцульської казки, демонструвалися у першому блокові короткометражного конкурсу Kinderfilmfest'у (що є однією зі складових частин розгалуженого Берлінського міжнародного кінофестивалю) поряд з іншими п'ятьма анімаційними стрічками, в тому числі — з Данії, Німеччини, Тайваню.

«Злидні» — історія про неймовірні потойбічні створіння, які, мов ті вампіри, смокчуть соки з людського добробуту, сприймалася як правдивий анімаційний горор. Щасливий і повчальний кінець цього українського фільму жахів (що самі заздрощі ладні до злиднів привести) постав як катарсис. А Степана Коваля і діти, й дорослі розпитували-перепитували про природу українських фантастичних істот, не відомих жодній зі світових культур. Режисерові довелося непросто з поясненнями. Та успіх фільму був очевидний, що і засвідчили ті, хто стояв до Степана у черзі за автографами.

Газета: 
Рубрика: