30 червня 1995 року звістка про смерть популярного співака, наче блискавка, вразила рідних, друзів, колег-митців та численних шанувальників української естради... Злет таланту Назарія Яремчука (30.11.1951 — 30.06.1995) був настільки стрімким, що вже в 27 років йому присвоєно звання заслуженого артиста України. «Назарій Яремчук так співав, що мав у горлі мозолі. Він так співав, що крилами йому став голос», — написав поет Андрій Демиденко. У одному з останніх своїх інтерв’ю Яремчук сказав: «Кожний із нас повинен постійно бути в польоті — крізь долю, над суєтою. І при цьому, однак, не відриватися від землі. Пам’ятати священні речі — навіщо живеш, звідки ти родом, до чого прагнеш, що скажеш людям, з якого колодязя п’єш живу воду».
Після проголошення незалежності України Назарій Яремчук багато їздив по світах. Тому мають рацію ті, хто з упевненістю говорить, що в багатьох випадках світ відкривав Україну саме з образу та голосу самого Назарія. А образ і голос його були притягально-щирі, сповнені неповторного колориту доброти й глибокої порядності. Але, повертаючись з чергових гастролей додому, він не раз з болем казав:«У світі нас ще так мало знають, для більшості ми просто «рашен». Коли я розповідав закордонній публіці про нашу державу і народ, у багатьох від здивування розширювались очі. Нас ще мають відкривати, і ми ще маємо відкриватися».
У щоденнику Н. Яремчука з’являються перші історичні розвідки, в яких він намагається з’ясувати: а що ж було? «Ця розвідка — пише ЯРЕМЧУК, — покликана велінням душі, бажанням розібратися в темних хащах нашої буденності, визначитись, що ж було з нами, великим, добрим і працьовитим народом України. Адже була історія, трагічна історія, яку ми не знали і яку нам до невпізнаваності викривили. І якщо ми не знаємо своєї історії, то що вже казати про увесь світ. Вони тим більше й не здогадуються, хто ми? Багато дечого було не залежне від нас, але, віддавши свою волю другим народам, ми їх збагачували. Наші генії представлялись геніями інших народі,. практично не належали собі, а — іншим державам. Тому нам необхідно проаналізувати все це і усвідомити, куди йти, що робити, віднайти себе, повірити в себе, щоби знову не заблудити на перехрестях третього тисячоліття».
«Протягом віків недоля чорним круком кружляла над нашою славною багатостраждальною Батьківщиною. Ще з історії відомо, що з давен віків в IV — V ст. н.р. на берегах Дніпра —Дністра постали слов’янські племена, ще до приходу варягів постала велична Київська Русь, яку новітні історики, щоб не було адреси, назвали Київською Давньоруською державою, а тим часом:
Кожна людина має свою адресу,
А все це — безконечно...
І все суще має час і місце,
Ірраціональний витвір історії
Теж мав час і місце кінця.
Слава Богу.
Так сталося, що територія Київської Руси — України простяглася у своєрідному коридорі — вітрогоні між Європою та Азією. Відбувалось велике переселення народів з Азії до Європи».
«Великий Совєтський Союз — глиняний циклоп внаслідок так званої демократизації — розвалився. Імперія розвалилась у критичній точці тиску національного. Після цього чистий гомосовєтікус. З’явилися незалежні держави — еволюційним шляхом, відносно, без краплини крові. І тут... вакуум в душах людей. Центральна і Східна, Південна Україна протягом століть були духовно понищені, настільки з уніфікованою психікою, психікою меншовартості хохла, малороса, з безмежно перемішаним населенням і утвердженням образу радянської людини. На Заході України цей вакуум почав наповнюватись тим, що віками заборонялось, але жило в серцях і душах мислячих людей. Свіжим вітром стало відродження історії, релігії, культури, мистецтва заборонених раніше справжніх народних традицій. Розпочалося відновлення в пам’яті народу сотень справжніх національних героїв, величних імен».
Глибоко вивчаючи історією своєї країни та аналізуючи її сьогодення, Назарій Назарович нотував свої думки, щоб потім втілити роздуми й переживання в пісенні образи. Але, на жаль, не судилося...
1986 рік — Чорнобильська аварія залишила чорну мітку в житті митця. Назарій Яремчук тричі побував у 30-кілометровій зоні відчуження, де співав перед ліквідаторами аварії на ЧАЕС. Його пісні звучали, як реквієм, а поїздки не могли не позначитися на здоров’ї співака.
1995 року Яремчук поїхав на лікування в Канаду. Але хвороба була безжальна, й операція не допомогла. Та навіть тяжкохворим Яремчук продовжував виступати. Після повернення з-за кордону Назарій з’явився на вечорі друга, відомого поета Юрія Рибчинського. Це був останній виступ співака, а 30 червня 1995 року не стало видатного митця...
Нині пройшло вже 17 років як співака немає. На його могилі (на центральному кладовищі Чернівців) завжди лежать живі квіти. Не заростає стежка до «Смерекової хати» — Музею-садиби Назарія Яремчука у Вижниці. У цей типовий буковинський одноповерховий будинок з високим черепичним дахом і садибою, де пройшли дитинство і юність майбутнього співака, приїжджають туристи і шанувальники творчості митця з різних куточків України й навіть закордону. Екскурсію проводить сестра Назарія — пані Катерина. У музеї можна побачити сімейні реліквії родини Яремчуків, сценічниі костюми співака, фотографії, листи й автографи видатних маестро та поетів... Та головне, що яремчуковські пісні, які збереглися в записах, і досі зігрівають наші серця, а естрадну династію продовжують діти Назарія Назаровича — сини Дмитро і Назарій та донька Марія (глядачі запам’ятали цю талановиту дівчину під час телешоу «Голос країни-2». Скоро Марічка побореться за перемогу на Міжнародному конкурсі молодих виконавців «Нова хвиля», який стартує 24 липня в Юрмалі. Вона виконає хіт «Тече вода» Поклада-Рибчинського, який прекрасно співав її батько, виступаючи в дуеті з Василем Зінкевичем у популярному ансамблі «Смерічка»)...
До речі, Назарій Яремчук підтримав чимало молодих виконавців, благословив їхню пісенну стежину. Зокрема, Оксану Пекун із Тернополя, Світлану Зайченко з Житомира, Жанну Боднарук із Чернігова, Ніну Шестакову з Харкова, Інесу Братущик, Ореста Хому зі Львова, Богдана Сташківа з Івано-Франківська, Миколу Романова з Києва, Ольгу Добрянську, Аллу Наталушко та Леоніда Корінця з Чернівців...
