Нещодавно в Національній філармонії з успіхом відбувся концерт, де прозвучали три фортепіанні концерти Сергія Борткевича. Ім’я цього українського композитора польського походження наприкінці ХІХ — початку ХХ століть тільки зараз починає входити у вітчизняний музичний контекст. Постать маловідома, недооцінена, трагічна. Арешт після приходу до влади більшовиків, пограбування батьківського будинку в Харкові, знесення його могили у Відні бульдозером — усе це сумні факти із біографії митця. Чимало його музичних творів вважаються на сьогоднішній день втраченими.
В Україну творчість Сергія Едуардовича Борткевича (1877—1952 рр.) почала повертається на початку 2000-х. Одним із перших його музику почав популяризувати Микола Сукач, диригент Чернігівського симфонічного оркестру «Філармонія». Минулого року в Києві вперше пройшов Фестиваль музики Борткевича. Вечір, який відбувся нещодавно можна назвати продовженням співпраці, що народилася саме на цьому форумі. На одній сцені виступили відомі піаністи: Павло Гінтов та Євген Левкулич (Україна) і Альфонсо Сольдано з Італії.
— Рік тому, на першому Фестивалі музики Сергія Борткевича відбувся цикл концертів, який охопив усі найважливіші напрямки творчості композитора, — нагадав Павло ГІНТОВ, випускник Манхетенської школи музики. — Це були програми і фортепіанної, камерної, вокальної і симфонічної музики. Все це організували два молоді музиканти, аспіранти Київської консерваторії, піаніст Євген Левкулич та скрипаль Темур Якубов...
Я шукав твір, пов’язаний із Кримом, намагався створити концертну програму української музики, яка би певним чином відображала те, що зараз відбувається в Україні. Знайшов ноти сюїти «Кримські нариси» невідомого мені композитора з польським прізвищем Bortkiewicz. Музика відразу захопила, і я захотів дізнатись більше про цього композитора. Виявилось, що він українець, із Харкова, прожив дуже тяжке життя, постраждав від світових війн та тоталітарних режимів. Я став грати цілі програми з творів Борткевича і записав диск його музики.
Сергій Едуардович — одна з найяскравіших постатей в історії української музики, принаймні, фортепіанної. Він був сучасником Олександра Скрябіна.
В його музиці важко не почути вплив цих двох композиторів, хоч вони і були, радше, антиподами. Вплив Скрябіна більше відчутний в ліричних, мрійливих моментах, а з Рахманіновим Борткевича поєднує дуже насичена, я б сказав, «м’ясиста» фортепіанна фактура, яка є справжнім подарунком для піаністів. Взагалі на творчість Борткевича вплинули і програмна музика німецьких романтиків (таких як Шуман та Мендельсон), і симфонізм Чайковського, і гармонія Вагнера. Але є в його музиці і те, що відрізняє її від всього іншого. На мій погляд це, перш за все, його унікальний мелодизм. Він справжній майстер неймовірно красивих, широких мелодій, які розвиваються досить несподівано і не вкладаються в звичайні канони, і водночас звучать дуже щиро і тепло...
Коли Борткевич 1912 року писав свій Перший концерт, він жив в Берліні, був успішним композитором, концертуючим піаністом, заможною людиною. А коли через 14 років він писав свій останній, Третій концерт, він був біженцем, якому довелось облишити все і пройти через неймовірні труднощі.
Перший концерт найдовший із трьох, дуже оптимістичний, бравурний. Другий концерт для лівої руки написаний на замовлення німецького піаніста Пауля Вітгенштейна, який втратив руку під час Першої світової війни. Вітгенштейн замовив концерти у таких відомих композиторів, як Ріхард Штраус, Равель, Прокоф’єв, Бріттен, але саме концерт Борткевича він особливо любив і багато його виконував. А Третій концерт має назву «Крізь терни до зірок» і, напевно, в певному сенсі, є автобіографічним. Але мені здається, що його назву можна сприймати і буквально — як подорожі у космос, до зірок. Цей концерт написано у далекому від сучасних технологій 1926 році, але в ньому є і політ, і необмеженість космосу, і сліпуче зоряне сяйво, і неймовірне бажання здійснити свою мрію, яке виявляється сильнішим за сумніви, зневіру і навіть за силу тяжіння. Цікаво, що в цьому концерті композитор долучив до оркестру такі незвичні інструменти як орган та дзвони...
Ми познайомились з Альфонсо Сольдано на Фестивалі музики Борткевича. Він давно зацікавився його творчістю. Спочатку захистив дисертацію на цю тему, а пізніше видав в Італії першу в світі монографію про Сергія Борткевича. Дуже сподіваюсь, що її буде перекладено українською. Альфонсо також записав диск із творами Борткевича.
