Декілька років тому мені довелося бути куратором одразу двох проектів за участю художника Майкла Мерфенка, що відбувалися з невеликим часовим проміжком у Києві. Один iз них, «Пурифікація», створювався разом з моїм колегою Костянтином Дорошенком як своєрідний огляд актуальної української культури. Точніше, тих її представників, чиє мистецтво, на наш погляд, органічно вписувалося в світовий контекст, і, з другого боку, могло б слугувати візитівкою України в очах іноземних громадян, бажаючих ознайомитися з нашою країною в її сучасному культурному розмаїтті. Такою карткою «Пурифікація» могла стати, оскільки після демонстрації у виставковому залі Національної спілки художників виставка мала вирушити до нью-йоркського Українського інституту.
Серед учасників виставки Мерфенко був єдиним художником. Австралієць Майкл Мерфі, який здобув освіту у Бельгії й одружився з українкою (звідси і його квазіукраїнський псевдонім), останні роки живе й пише картини в Києві. Його живопис і графіка тоді здалися нам ковтком свіжого повітря в українському сучасному мистецтві, що, очевидно, потерпало від браку нових облич та ідей.
Через низку причин організаційного характеру «Пурифікація» в Нью-Йорку продемонстрована не була. То був кінець 2004-го, бурхливі політичні події змінили чимало культурних планів. Однак через два роки після запланованої дати мистецтво Майкла Мерфенка все-таки покажуть в Українському інституті нинішнього травня. Прологом до виставки в Америці став проект «Гілізм», представлений в столичній галереї «Тадзіо».
«Гілізм» представляє живописні та графічні роботи Мерфенка. Живопис Майкла насичений колористично й, звісно, сюжетно, але з явним внутрішнім тяжінням до нефігуративного мистецтва. Графічні роботи — менші за форматом і концептуальніші. Ну а назва виставки — інтелектуальний кундштюк, утворена від «нігілізму». Тобто заперечення заперечення.
Важко сказати, чи входить Майкл Мерфенко до співтовариства, або до істеблішменту сучасного українського мистецтва. Наскільки я можу судити, Мерфенко тримається відсторонено, не належить до жодних сталих або новостворених кланів (а в нашому мистецтві вони також є) й активної участі в різноманітній навколохудожній діяльності (боротьбі або єднанні з Міністерством культури, активному ходінні до Верховної Ради й іншому) не бере. Проте за час життя в Україні він став цілком пізнаваним і популярним художником, доказом чого стала продаж одразу декількох його робіт уже на відкритті «Гілізму».
Таким чином, австралієць Майкл Мерфі — це успішний український художник Мерфенко. І це змушує ставитися до Майкла дещо інакше, ніж до дивного артефакту, волею доль занесеного на нашу землю. Персона Мерфенка є ознакою інтеграції України в сучасний глобалізований світ.
Традиційно ми пишаємося українськими художниками, які поїхали за кордон і досягли там успіху, однак не уникають при нагоді можливості нагадати про своє етнічне походження. Дійсно, у нас немає іншого вибору, крім радіти їхнім зарубіжним досягненням — часто лише в такий спосіб Україна заявляє (або нагадує) про себе на міжнародній арт- сцені. Міграція талановитих співвітчизників протягом багатьох століть стала такою звичною для нас, що дивним може здатися зворотний процес — приплив іноземців в Україну для розкриття свого творчого потенціалу.
Якщо думати про Україну як складову Європи, то доведеться визнати, що серед тих показників, за якими наша країна істотно відрізняється від європейських, — рівень однорідності нашого суспільства. Не варто шукати офіційної статистики щодо етнічного складу населення України — достатньо озирнутися навкруги, щоб побачити дуже схожих одне на одного людей. У нашій країні представників нетрадиційних національностей (тобто неукраїнців, росіян, євреїв і кримських татар) або дуже мало, або проживають вони компактно, захищаючи тим самим себе від активної культурної взаємодії з іншими етносами.
Тим часом, у сьогоднішньому світі саме етнічне й, відповідно, культурне розмаїття є показником розвитку країни, її адекватності викликам сучасності. У Нью-Йорку й Парижі, Варшаві й Будапешті в межах одного кварталу можна почути десятки мов, побачити людей iз різних кінців світу. Творчі представники різних народностей, опинившись у новому для себе середовищі, аж ніяк не пригноблені. Навпаки, їх надихає можливість інакше поглянути на власний культурний багаж, діставати інформацію від несхожих на себе людей і в результаті видавати принципово нові форми мистецтва. Це і є сучасне мистецтво в усій його розмаїтій пишноті. Сама природа цього мистецтва космополітична, а культурний номадизм є визначальним його процесом.
В Україні поки навіть Київ не такий різноманітний, як, наприклад, сусідня Варшава. Адже столиця європейської держави традиційно задає тон у відвертості й відсутності будь-якого плану ксенофобії. Поки що більшість іноземців, якi мешкають у Києві, — або біженці, або наймані працівники. І ні одні, ні другі в культурній сфері активно себе не виявляють.
Тому Майкл Мерфенко — мало не єдиний приклад космополітичного художника, природного представника contemporary art, що приїхав в Україну в пошуках можливості творчої реалізації. Його живописна манера відрізняється від тієї, що ми звикли бачити на полотнах українських художників, і визначена вона іншою образотворчою школою. Це безперечний плюс для розбавлення гомогенного (як і наше суспільство загалом ) середовища українського сучасного мистецтва, що мислить за єдиними лекалам.
І, ймовірно, Майкл не бере участі в, так би мовити, громадській діяльності нашого художнього істеблішменту не через мовний бар'єр (хоча Майкл добре розмовляє українською) або інші причини технічного характеру, а через принципово інше, відмінне від устояного за радянські роки в Україні розуміння ролі художника в суспільстві. Художника, якому загравання з політичним апаратом мають здаватися щонайменше безглуздими.
Такими очима можемо дивитися на нього ми. Нью- йоркська публіка, напевно, сприйме Майкла як ще більш заплутаний ребус. Як представника західної цивілізації, який чогось переїхав жити до загадкової східноєвпропейської країни, про яку відомо лише, що два роки тому там насилу відбулися демократичні вибори президента. А об'єднає українських і американських глядачів непідробний інтерес до робіт Мерфенка, чий талант розкрився не в рідній благополучній Австралії, а в бурхливій і непередбачуваній Україні.
