Тепер за джазом не треба їхати до Монтре! Блискуча ідея джазового фестивалю в Коктебелі, яка прийшла у світлу голову Дмитра Кисельова, вже втретє втілюється на бузкових берегах Карадагу. Висока хвиля джазу якимось містичним чином поєднала творців Срібного віку з ламаним ритмом ХХI століття. Так — чесному безкомпромісному мистецтву, ні — бездарності й вульгарності. Втрачений зв’язок часів, химерно свінгуючи, поєднався біля Будинку Максиміліана Волошина під вічний шум моря і несамовитий гуркіт джазу.
Девіз нинішнього фестивалю — культурний опір. Організатори фестивалю (Промо. Юей) декларують: «Ми так само, як і ви, були отруєні простроченими продуктами культури — без смаку і змісту, які тухнуть на засалених прилавках телеканалів, газет, радіостанцій і концертних майданчиках. За відсутності спілки прав споживачів культури ми вирішили бойкотувати купівлю у народних і заслужених крамарів від маскульту їхнього, м’яко кажучи, несвіжого продукту. Так з’явилося свято життя, на якому немає чужих».
Відкриття Анатолієм Кінахом Будинку-музею М. Волошина після комплексної реставрації було першою знаковою подією культурного опору. Взагалі цей фестиваль виходить за рамки звичайного арт- проекту, оскільки його ідеологію активно підтримують «Віче України» (Інна Богословська), Українська спілка промисловців і підприємців, завод «Коктебель», які вважають за краще не чекати, а діяти й імпровізувати…
«Ніколи не залишайся холоднокровним (інакше «Зажигай!»)», так перекладається назва японського всесвітньо відомого фрі-джазового оркестру «Сібусасірадзю», який бушував на концертному майданчику перші два дні й буквально приголомшив усіх слухачів. Японці представили багатопланове шоу: музичний контрапунктичний розвиток, який приводить до несамовитих кульмінацій джазових композицій, театральне дійство, яке поєднує архаїчну японську пластику зі спотвореними, розсіяними рухами техніки танцю Буто, практично оголені тіла і незвичайні театральні костюми. Поєднання активного, нищівного руху музичного ряду зі статичною пластикою артистів Буто справило приголомшуюче враження на публіку.
Інтернаціональний склад музикантів представляли 130 учасників із восьми країн. Джаз- бенди представляли деяке особливе єднання високого професіоналізму, єдність духу, незалежно від країни, яка представлялася. Інтернаціональний «Валентайн-квартет», створений талановитим київським басистом Андрієм Арнаутовим, виступав сумісно з легендарним американським трубачем Лу Солоффом. Московський JVL Big Band, що складається з унікальних музикантів-зірок, прекрасних вокалістів, виконував як свої оригінальні вишукані композиції, так і імпровізації із запрошеним гостем Лу Солоффом.
Про Лу Солоффа хочеться сказати окремо: блискуча віртуозність, яскравий, сильний, часом ніжний трепетний звук залишає його поза конкуренцією серед джазових трубачів уже впродовж багатьох десятиріч. Він з насолодою грав не лише свої сольні номери, але і з неприхованим задоволенням дотепно імпровізував з іншими музикантами.
Як завжди, захопив публіку секстет Mansound (Україна). Надзвичайно високий професіоналізм, артистична чарівність кращої акапельної групи всього музичного простору залишили в серцях не лише незабутні художні враження, але й сум з приводу їхніх нечастих концертів в Україні.
Якщо продовжувати українську тему, то потрібно відзначити сюрприз-виступ джазової групи «Схід-Сайд» у цікавому поєднанні з групою «Танок на майдані Конго» і «Київ арт-ансамбль» на чолі з почесним арт- директором фестивалю В. Соляником, який влаштував своєрідний джем-сейшн з вищезгаданим приголомшуючим Лу Солоффом, унікальним Енвером Ізмайловим та іншими музикантами.
Росіяни привезли Санкт- Петербурзьку групу «Big Blues Revival», яка виступала в блюзових традиціях, і меланхолійну московську «VFSIX».
Блискучий віртуоз Леонід Пташка у своїх композиціях поєднав оригінальне мислення з музичними традиціями свого вчителя Ігоря Бриля.
Група «De Phazz» (Німеччина) з її чарівними вокалістами поєднувала різні джазові стани, легкий еротичний компонент латинос, артистичну імпровізаційну трансформність. Незвичність групи іще й у тому, що кожний музикант, особливо вокалісти, представляють неначе своє внутрішнє сприйняття джазового мислення.
Одним із найяскравіших був виступ 14-річного унікуму Діммі Боускілла та його зіркової групи (Канада). Буквально з перших акордів стало зрозуміло, що це не просто вундеркінд, а надзвичайно яскраве явище в джазовому світі. Неймовірне володіння гітарою, вільний, сильний вокал, вулканічний темперамент приголомшили та здивували всіх.
Завершальний день фестивалю був відзначений виступом ударника В. Хаффнера (проект «Zooming», Німеччина), який демонстрував свою фантастичну майстерність і фантастичні можливості електронної апаратури «Yamaha».
І, звісно ж, неймовірний Енвер Ізмайлов з його групою «Мінарет-Бенд», який сам по собі є окремим джазовим напрямом. Найзапитаніший джазмен, унікальний гітарист, який має шалену популярність в усьому світі, — постійний почесний учасник джазових фестивалів у Коктебелі. І хоча в нього вже є учні, важко повірити, що хтось може наблизитися до його майстерності та популярності. Оскільки в цій особистості дивним чином сплавилися: унікальне музичне мислення, авангард і використання музичних традицій кримськотатарського народу, приголомшуючий артистичний темперамент і витонченість викладу.
На орбіту фестивалю було залучено багато інших цікавих навколоджазових арт-проектів. Наприклад, візуальні молодіжні перформанси. Окрема вдячність Шоукейсу: талановитим групам ентузіастів iз Черкас, Кривого Рогу, Запоріжжя, в програмі яких брав активну участь один із яскравих музикантів фестивалю — басист, трубач Андрій Арнаутов.
Дикі та прекрасні береги Карадагу знову видали культурний шок, незабутні миттєвості щастя, відчуття справжньої повноти життя і, для непосвячених, — відкриття, що Коктебель — це не лише країна коньяків, але й культурний простір високого мистецтва.
