А відбувається стара, як наша цивілізація, історія — пригоди homo sapiens, тобто людей розумних — принаймні начебто розумних, — які вирішили підпорядкувати свої життя найбільш дивній інституції з придуманих цією цивілізацією: шлюбу.
Дійові особи — українські жінки та американські чоловіки, які шукають свого/свою партнера/партнерку через посередництво міжнародних шлюбних агентств. Режисер Джонатан Нардуччі (живе в Лос-Анджелесі, починав із музичних відео та короткометражних фільмів, роботи демонструвалися на кінофестивалях у Роттердамі, Клермон-Феррані, Атланті, «Заміж за іноземця» — повнометражний дебют) виокремлює півдюжини чоловіків — 5 американців і одного австралійця — і відстежує їхні спроби знайти дружин у далекій і геть їм незнайомій Україні. Сайт агентства — платний, платити доводиться не тільки за розміщення оголошень, а й за додавання фотографій, за відправку і навіть за отримання повідомлень. Кандидати купують спеціальний тур і проїжджають країною, зупиняючись для спеціальних вечірок, на яких і знайомляться з жінками або зустрічаються з тими, з ким призначили побачення на сайті. Нардуччі слідує за героями в Одесу, Київ і Херсон, знімає їх і вдома.
Загалом, це самотні білі чоловіки середнього й літнього віку, або розлучені, або такі, що не спромоглися налагодити особисте життя. Мотивація в них більш-менш очевидна, а ось із жінками зрозуміло далеко не все — бо ситуацію показано переважно очима чоловіків, у парадигмі традиційної, патріархальної родини.
Із кількох сюжетних ліній на сто відсотків благополучно — себто одруженням і народженням дитини, яку режисер і пред’являє у фіналі — завершується тільки одна. Але це не так цікаво, як те, наскільки різноманітними шляхами співвітчизниці дурять іноземців. Хтось інтенсивно листується на платному сайті, явно отримуючи комісію за кожний лист і уникаючи фізичної зустрічі, натомість як горе-кандидат витрачає тисячі доларів. Хтось розігрує цілу виставу із залученням міліціонерів, щоб струсити з довірливого жениха гроші в оплату придуманого боргу. А хтось навіть погоджується на фальшиве весілля, щоб тільки звозити дітей від попереднього шлюбу на Балі.
А втім, оповідь увінчується патетичним візуальним відпусканням гріхів усім — малим і старим, нашим та іноземцям, пронозам і праведно обуреним — у довгій низці фронтальних портретних планів. З багатоголової та багатошарової теми режисер видобув солодко-гірку, мов плитка шоколаду, картину, авантюрну комедію з помірковано влучним гумором і умовно щасливим фіналом. Причин, які породжує шлюбну еміграцію або штовхають дівчат удаватися до шахрайських трюків, цей фільм не зачіпає: тут лише хроніки клубу самотніх сердець імені Цілодобового Інтернету, нічого більше.
Не велике, але дотепне кіно: усім потрібна любов і майже всім потрібні гроші. Нардуччі вирішив останнє слово лишити таки за коханням.
Шестеро невдах подалися до країни-невдахи шукати щастя. Могло бути й гірше.
Українські глядачі зможуть побачити «Заміж за іноземця» в столичних кінотеатрах «Київ» і «Кінопанорама», а також у Львові («Палац мистецтв», «Кінопалац-Коперник», Lviv Film Centre), Дніпропетровську («Правда-Кіно») і Харкові («8 Ѕ»).
