Під час перегляду прем’єрної вистави Національної оперети України «Сімейка Аддамсів» якось особливо наполегливо заявляє про себе позасценічний план. То музика здається знайомою з інших мюзиклів, то персонажі радують або дратують схожістю зі своїми мультиплікаційними і кіновтіленнями.
Коли, нарешті, налагоджуєшся на спосіб конструювання й манеру подачі чорного гумору, він множиться в голові через анекдоти й гуморески, які пам’ять для чогось береже.
Назва тексту і вірші Юрка Позаяка, які цитуватимуться, як виявилося живуть у моєму мозку без запрошення. Чудова річ життя подумалось і згадалося англійське: «Життя чудове, але живим із нього ніхто не вибереться»... У чорного гумору немає нічого святого! Він висміює без вагань розум і дурість, хвороби й каліцтва, катастрофи, віру в будь-що і будь-кого. Він безсоромно експлуатує ситуаційний контекст.
Члени сімейки Аддамсів на тлі дискусій породжених показом фільму «Чорнобиль» на якусь мить видалися героями таких нині популярних екскурсій у зону відчуження.
Цитую «Чорнобильський букварик» — «Мама мила раму від урану», а от ще з «Оптимістичної візії»:
Мене принесли під ранок,
Зішкрібши з липкої трави,
Хірург підійшов поглянув:
Ампутація голови!»
Декорації мюзиклу (художник-постановник — Гінтарас Макаревічус), як і вимагає жанр, змінюються блискавично являючи старовинний замок з інтер’єрами на вампірський смак, хоча насправді, можливо, це підземний бункер. Ще одна локація — місце вічного спокою земного позначає правічне чи то родинне дерево з привітними могилками навколо.
Романтичний цвинтар радує око лірично налагодженими пам’ятниками, які оживають разом із сусідами, які ще не остаточно згнили. Їхній енергійний спів й танці стають оптимістичним рефреном усієї пекучої історії про перчене кохання.
Зазвичай танцюючий хор і співаючий балет оперети демонструють більші здібності й темперамент. Спочатку здавалося, що стриманість пов’язана з природою почуттів литовських постановників вистави: режисер — Кестутіс Стасіс Якштас, балетмейстер — Дайнюс Бервінгіс та їхніх українських колег: диригент — Оксана Мадараш, режисер — Вікторія Стрейча. На фінал вистави запропонований англійський варіант чорного гумору, який спершу викликає внутрішню усмішку, а потім виплескується гучним сміхом, був щиросердно і вдячно сприйнятий глядачами. Нічого подібного досі в Києві не було і слід віддати належне керівнику оперети Богдану Струтинському за сміливість, смак і глибинне почуття гумору.
Персонажі сімейки Аддамсів добре знані в світі з трьох художніх фільмів, відеоігор і мюзиклу. У різних номінаціях в безлічі конкурсів утілення їхніх історій отримали купу премій. У Києві прийом вистави був також гучним і святковим. Шуткуючи в пред’явленому жанрі сказати б — більше нічого й не треба, але серйозно — робота достойна особливої уваги.
Батько сім’ї Гомез — Сергій Яцук (заявлений також актор Євген Прудник) — типовий герой-коханець, пристрасно й багаторічно закоханий у... свою дружину. Вона — Ася Середа-Голдун (цю роль також по черзі грають Мар’яна Боднарі Оксана Прасолова) жінка-вампір, яка на всяк випадок вирощує отруйні рослини на підвіконні, ревнує... чоловіка, схоже й до меблів.
О! Не робіть із цього драми!
Дурний, хто з горя сльози ллє!
Я в захваті зустріну даму,
Що серце розіб’є й моє!
Їхня дочка Вензді — Тетяна Дідух (Ганна Коваль і Ольга Федоренко) така собі показна відмінниця, від садистських «жартів» якої потерпає її молодший брат Пагслі — Дем’ян Шиян (Дмитро Вівчарюк). Дитинка від зденервування безперервно смалить іграшкову цигарку.
Дядя Фестер — Кирило Басковський (Дмитро Грішин) любить гратися з динамітом і присадив на цю розвагу племінника.
Бабуся — Валентина Донченко-Бутковська (Зоя Кравченко і Оксана Мірсон) стереотипна відьма, яка видається матір’ю когось із батьків, кого саме ніхто не пам’ятає.
Двометровий слуга Ларі — Олександр Харламов (Ігор Тихонов) — реінкарнація Франкенштейна ричить то грізно, то ласкаво, виразно промовляючи самими очима. Ще є друг сім’ї — пухнастий комочок, дуже схожий на «самокеруючийся» пилосмок. Є соняшник, який щось поживне хоче спіймати просто як у віршику:
Беззуба жаба на болоті -
Страшна загроза комару.
Ах, доле! У чиєму роті
Я несподівано умру?!
Десь з-під дивану на прогулянку вітальнею виповзає щось описане поетом:
Всім, хто тоне й не знає,
За що вхопитись,
Хто вже з останніх
Вибився сил:
Попереджаю — я не колода,
Попереджаю — я крокодил...
Словом, жили б собі Аддамси мирно дивуючи своїми витівками сусідів, але
«Є в крота очі,
Але він не бачить,
Є в мене щастя,
Aле собаче»,
— серцем волає донька і чує цей призов юнак із чудовими манерами Лукас — Максим Гара (Дмитро Воронов, Олексій Кириллов), з солідними батьками Мол Байнекі — Валентин Котенко (Сергій Авдєєв) та Аліса Байнекі — Ганна Довбня (Ірина Лапіна, України Любов Доброноженко).
Знайомство з заочно коханою відбувається водночас із знайомством з усією прекрасно-дивною сімейкою. Ясна річ як у пристойній драмі все закінчується весіллям і мертві повстануть у рок-н-ролі і літатиме чорна фата і весільний букетик із могилки когось порадує лебедино-лібідною перспективою...
Але перед тим у шаленстві незатухаючого кохання демонстративно палатимуть батьки молодої, піде в розгул почуттів мати молодого, а батько його страждатиме від того, що пристрасть так пізно відкрилася. І лише молоді — як ті лебеді на воді наївно сподіваються на щось казково красиве й вічне. Солісти, оркестр, хор, балет, сценографія, хореографія, костюми, світло, звук, реквізит і перш за все режисура — всі творці, в складі вистави варті високої оцінки.
Тай квитки недешеві, але купити їх можна вже на вистави наступного сезону.
P.S. Творець «Сімейки Аддамсів» Чарльз Аддамс боявся усього, чим діти лякають одне одного — цвинтарі, мерці, привиди. Заповів, щоб по його смерті «Сімейка Аддамсів» ніде не з’являлася, але
В гробу сміятись непристойно,
Народ ваш сміх не розуміє,
Ще прийме вас за дисидента
І замість того щоб на цвинтар,
Вас віднесе куди потрібно.
В гробу лежати треба смирно,
Ні на що не реагувати,
Прослухати музику й промови
І, як почнуть вже закидати,
Все рівно не сказати ні слова»...
