Прем’єра «Графині Маріци» І. Кальмана у Київському національному театрі оперети не просто свято музики, яке стверджує оптимістичність вище за будь-які складнощі життя. В рік 60-річчя Угорської революції — це привітальний жест української культури такому близькому за ментальністю народу. Не випадково першим в Україні жовто-блакитний прапор на своєму будинку встановило Посольство Угорської республіки. Мені поталанило бути у Будапешті на мітингу, присвяченому визначній події в сучасній історії угорського народу. Повстання 1956 року було жорстоко подавлено, але ствердило непереможність достоїнства волелюбної нації.
Коли диктатура — факт, революція — обов’язок.
Портрети жертв революції на фоні буквально відбіленої будівлі парламенту, який останнє століття темнішав, мабуть, не тільки від кліматичних впливів, являли горді лики нескореності.
Нова вистава не датська в радянському розумінні. Постановник — головний режисер, народний артист України Богдан Струтинський, наголошує здатність людини почути, розгледіти, зрозуміти іншу людину як запоруку виживання народу, нації та людства, як талант любити, як здатність святкувати життя.
Так вибудовується мистецький діалог, який наголошує спільність вищих цінностей існування.
«Графиня Маріца» особлива саме в цьому сенсі оперета з усього доробку І.Кальмана. Вона закінчується трьома щасливими весіллями. Геніальний автор музики тричі був одружений. Перша муза Паола Дворжак, присвята якій є на всіх титульних листах оперет Кальмана, не хотіла шлюбу, оскільки не могла мати дітей. Хвороба забрала її з життя дуже рано, але перед своєю кончиною вона встигла познайомити коханого з зіркою німого кіно Агнессою Естергазі.
Всі захоплення І.Кальманом вона приймала на свій рахунок і якогось дня повірила в серйозність почуттів красунчика-колеги. Композитор боляче, творчою кризою пережив зраду і жодних подальших вибачень не прийняв.
Випадково в кав’ярні, де йому з друзями було затишніше, ніж на будь-яких світських зібраннях, він познайомився з красунею, яка там полювала на покровителя для своєї артистичної кар’єри. Вона стала його дружиною, матір’ю трьох дітей. Її наряди, діаманти, аристократичний блиск створили імідж яскравіший за будь-який сценічний. Та знов з’являється красунчик. Вона кидає дітей, розлучення оформлюється офіційно, але триває менше тижня.
Відчуття справжнього у всіх кальмановських оперетах руйнує брудну інтригу, святкує міць безмежної сили кохання. «Графиня Маріца» зробила композитора багатим. Він купив собі перший у Будапешті каділак і переїхав у дорогий будинок. Після «Маріци» він вважав, що тільки жіночі імена, як назва оперет, приносять їм успіх.
Мелодії з них зачаровували весь світ. На марші революційні матроси в Петрограді співали куплети з іншої оперети: «Сильва, ты меня не любишь, Сильва, ты меня погубишь, ты меня с ума сведешь, если замуж не пойдешь!»
Пізніше уряд нацистської Германії, зважаючи на єврейське походження І.Кальмана, запропонував прийняти статус почесного арійця. Композитор-громадянин відмовився без вагань, заявивши — «Ми угорці!»
За радянських часів тексти пісень з оперет Кальмана виконували виключно російською мовою. Українською мовою вони зазвучали абсолютно переконливо, більш за все дякуючи поетові Олександру Вратарьову. Порівняйте:
«Без женщин жить нельзя
на свете, нет!
В них солнце мая,
в них любви рассвет,
Тут нежный взгляд —
признанье там,
Как солнце луч, приятны нам».
і «Нам без жінок неможна
дня прожить,
нам без жінок нікчемна
кожна мить,
тут я сміюсь, фліртую там.
Моє життя шерше ля фам».
«Графиня Маріца» Київської національної оперети — «продукт» цілком вітчизняний за традицією українського музично-драматичного театру. Режисер Богдан Струтинський послідовно відстоює оперету від концертно-розважальної функції, захищає її дієву природу та ідейну спроможність. Дієво втілювати глядно-пластичні образи, почуті в музиці, йому допомагає балетмейстер-постановник — В. Прокопенко. Режисер в опереті представляє мистецтво театру, диригент-постановник — С. Литвиненко, відповідає за весь музичний комплекс, розкриваючи музику за задумом режисера. Свідоме ставлення до рядка партитури як до частини цілого, до елементу дієвої природи вистави демонструє хормейстер-постановник — І. Ярошенко.
Декорації і костюми першої постановки «Графіні Маріци» були зроблені в кольорах національного прапору Угорщини. Художник по костюмах І. Давиденко продовжує цю традицію, додаючи яскравості регіональними особливостями декору костюмів. Сценограф О. Білозуб, який, до речі, плідно поєднує свою діяльність у Києві з роботою головного художника Будапештського національного театру (Nemzeti Szinhaz Budapest), використовує мотиви традиційних угорських народних промислів у різбляному оздоблені дерев’яного будинку. Вишивана зелено-червоним мережена серветка слугує великим покровом простору щастя і любові.
Всі актори переконливі, це впрацьовані і вжиті образи, а не ролі й виконавці. Досвідчені майстри І. Лапіна та М. Бутковський заслуговують окремої подяки за філігранність роботи зі словом, фразою, інтонацією. Завдяки цьому багато гумористичних фраз набувають особливої актуальності. На фоні нещодавнього «параду-але» декларації можновладців іронічне зауваження: «Працею таких грошей не заробиш» викликає грім їдких аплодисментів.
Декларація ж самої вистави — легкої, легковажної, радісної, необважливо сумної, беззастережно романтичної — є доволі серйозною, бо заявляє аристократизм як поняття не майнове, а духовне. Саме такий аристократизм знецінює владу будь-якого майнового статусу перед справжністю почуттів, перед красою правдивого, перед серйозністю кохання.
