У прекрасній плеяді майстрів Театру ім. І. Франка цікавою є доля Василя Павловича Дашенка. Він яскраво заявив про себе не лише на сцені, але й у кіно. Зіграна ним роль Миколи Мельникова в культовому фільмі радянської пори «Винищувачі», мабуть, одна з перших у його кінематографічній творчості. Василь тоді ще був студентом Київського театрального інституту ім. Карпенка- Карого. Запрошення виконати роль льотчика Дашенко сприйняв як справжній подарунок долі. У роботі над «Винищувачами» Василь познайомився з акторами, які незабаром стануть зірками кінематографа й естради. Так, 28 річний Марк Бернес бувусього лишень на п’ять років старшим за Дашенка. У цій картині партнерами Василя стали актор Борис Андрєєв і школяр-киянин Юрій Тимошенко (у майбутньому — знаменитий Тарапунька). Знімальна група знаходилася в наметах на території учбового військового аеродрому біля села Гоголів Броварського району. Протягом усього літа артисти працювали із захопленням, щодня зустрічаючись і спілкуючись із військовими льотчиками.
— Ми познайомилися з льотчиком Купцовим, життя якого немов би передбачало сюжет нашого фільму «Винищувачі», — згадував режисер фільму Едуард Пєнцлін. — У ході виконання завдання Купцов потрапив у аварію, отримав кілька важких переломів й осліп на одне око. Зовсім як герой фільму Кожухаров, льотчик виявив життєву волю, мужність, наполегливість. За підтримки товаришів по льотній частині, він домігся дозволу повернутися в авіацію. Ми всі були просто приголомшені, коли познайомились із ним ближче, й кінематографічний образ Кожухарова раптово знайшов свій справжній прототип.
«Під час зйомок кожний його учасник діяв із почуттям особистої відповідальності за практичне втілення ідеї відданості радянської молоді рідній Вітчизні, її сміливості, духовної вихованості», — розповідав Василь Дашенко. Але переглянути картину під час прем’єри актору не судилося. 1939 року розпочалася Радянсько-фінська війна. Василь пішов добровольцем у армію.
— По дорозі на фронт у війні з білофінами наш 326-й окремий лижний добровільний батальйон зупинився на відпочинок у місті Лодейноє Поле, що знаходиться за Ленінградом, — згадував В. Дашенко. — У сутінках вечірнього неба я вперше в житті побачив повітряний бій із літаками супротивника радянських винищувачів «І-16» (ці бойові літаки були «дійовими особами» в нашому кінофільмі)... У цей час на вулицях Ленінграда висіли великі афіші з портретами головних персонажів фільму, які рекламували «Винищувачів». Наступного дня весь ескадрон переглянув цю картину. Глядачі дуже тепло її сприйняли і тоді я вперше зрозумів, яку велику впливову силу має мистецтво на війні.
По закінченні військових дій Дашенко повернувся до Києва і продовжив навчання. Він мешкав у студентському гуртожитку. Навесні 1941 року успішно дебютував у головній ролі Сави Чалого у дипломній постановці однойменної п’єси Івана Карпенка-Карого. Згодом молодий режисер Ігор Савченко запросив Василя зніматися у кіноводевілі «Роки молоді» на Київській кіностудії. Було стільки райдужних творчих планів, але їх перекреслила Друга світова війна... Отримавши диплом актора, Дашенко пішов воювати на фронт. Вже за Дніпром він пройшов переатестацію і йому присвоїли звання молодшого лейтенанта. У лісі за Прилуками молодшому лейтенанту Дашенкові доручили комплектувати саперний взвод 139 полку 34 їкавалерійської дивізії. І невдовзі — на передову. Перейшли Канівський міст через Дніпро, увійшли в село Пекарі, попрямували до Ємчихи й там вступили у перший бій з фашистами: бойові будні змінювалися запеклими боями...
Як згадував актор, у його пам’яті закарбувався кожний бій, кожна втрата однополчан; руїни сіл і міст, страждання мирних жителів — все це наклало глибокий відбиток на його подальшу творчість.
Коли взялися за створення картини «Райдуга» за мотивами повісті Ванди Василевської, режисер Ігор Савченко розшукав через головний штаб Збройних сил і запросив В. Дашенка зніматися у фільмі. А потім актора задіяли до участі у фільмі «Це було в Донбасі».
Завдяки кіно, 1946 року Василь Петрович став відомим публіці артистом і його запросили працювати у трупу Театру ім. І. Франка. Він був добре знайомий із видатними франківцями: Амвросієм Бучмою, Гнатом Юрою, Юрієм Шумським, Наталією Ужвій, Ольгою Кусенко, Віктором Добровольським, Євгеном Пономаренком. Пропозицію працювати пліч-о-пліч з такими майстрами новачок сцени сприйняв як високе довір’я та відповідальність. Він багато зіграв найрізноманітніших ролей: від української класики до сучасних персонажів. Однією з кращих театральних робіт В. Дашенка став образ Назара Стодолі в однойменній п’єсі Тараса Шевченка. Актор згадував, як ще школярем дивився постановку «Назара Стодолі» в Народному театрі в Кагарлику, як потім став ходити на репетиції, брав участь у масових сценах. У роботі над роллю Назара його юнацькі враження ожили з новою силою. Він по-новому перечитав шевченківський текст, подумки уявляючи перед собою сценічні картини козацького періоду після Хмельниччини. Готуючись до ролі, він радився з корифеями — Бучмою і Ужвій (Амвросій Максиміліанович ще 1937 року зіграв роль сотника Хоми Кичатого, а Наталя Михайлівна — його дочки Галі у кінофільмі режисера Георгія Тасіна). Образ Назара Стодолі у виконанні Василя Дашенка приголомшував глибиною розкриття характеру героя й роботу актора високо оцінили не лише глядачі, але й критики, театральні колеги.
— Коли я переглянув п’єсу, то пригадав слова Тараса Григоровича, написані ним після постановки «Назара Стодолі» у Санкт-Петербурзі 1844 року артистами домашнього театру Медико-хірургічної академії, — сказав Амвросій Бучма і процитував лист Якову Кухаренкові, етнографу, генерал-майору: «Отамане, Козацтво ожило»!
Знаковими в долі В. Дашенка стали ролі Олега Кошового в «Молодій гвардії» Олександра Фадєєва, Гриця у «Степах України» Олександра Корнейчука, Некованого у «Порі жовтого листя» Миколи Зарудного й інших...
Василь Павлович пішов із життя 1985 року. Він похований у рідному Кагарлику. Ім’я В. Дашенка носить школа №2, де навчався актор, а також одна з вулиць міста. Директор школи Ірина Володимирівна Горбач розповіла, що в музеї постійно діє експозиція, яка розповідає про талановитого актора, щорічно проходять зустрічі з рідними Дашенка, приїздять франківці, й що кагарличани вшановують пам’ять свого відомого земляка.
