Вперше за майже сто років свого існування (1921 – 2017) одна з найстаріших правозахисних організацій світу ПЕН-клуб (International PEN, PEN Club), провела свої дискусії в Україні. Наприкінці вересня Львів став світовим центром літературних, філософських та інтелектуальних дискусій у рамках 83-го Міжнародного конгресу ПЕН, який на сьогодні об’єднує професійних письменників із 101 країни і включає 144 автономних національних ПЕН-центрів. На Конгрес з’їхалися відомі літератори, перекладачі з понад 70 країн у кількості 200 учасників. Президент PEN International Дженніфер Клемент підкреслила, що рішення провести Конгрес в Україні було продиктовано бажанням підтримати українців у час російської пропаганди, захистити правду, свободу, літературу. У своєму вітальному слові учасникам Конгресу міський голова Львова Андрій Садовий наголосив, що насправді всі ми боремося з рабством, неправдою, а ПЕН має унікальну можливість доносити цю правду, робити людей кращими.
Показово, що цьогорічний Конгрес відбувався під промовистим гаслом: «Відстоювання правди в добу пропаганди». Головна тема Конгресу – як відрізнити істину від пропаганди – велася в контексті російської пропаганди в Україні, яка розділяє українське суспільство всередині країни і має великий вплив на світову думку. Мова йшла про втрату свободи та існування пропаганди в інших країнах, як, до прикладу, Китай, Угорщина, США.
Розпочався Конгрес із акції на підтримку Олега Сенцова, якого російський суд засудив до 20 років ув’язнення за уявний тероризм. Ця мужня постать стала символом боротьби за звільнення ще багатьох письменників, журналістів та громадських діячів, які потерпають за свободу слова.
Учасники Конгресу підготували уряду України рекомендації щодо сприяння розслідуванню вбивств журналістів, серед яких, зокрема, Павло Шеремет, а до Європейського суду – запит стосовно переслідування татар у Криму.
У рамках Конгресу відбувалося багато цікавих зустрічей, круглих столів, лекцій. На особливу увагу заслуговує зустріч із президентом Французького ПЕН-центру Сильвестром Клансьє (Sylvestre Clancier) на тему «Філософія в літературі». Сильвестр Клансьє – автор більш ніж 20-и поетичних збірок та книжок-есеїв, серед яких: «Фройд» (Freud, 1972), «Шлях поетів» (La Voiedes poetes, 2002), «Щодо сталого людського розвитку» (Pour un developpement humain durable, 2014). Відкрив зустріч директор Альянс Франсез у Львові, представник Посольства Франції у Львові Ніколя Фасіно. Модерував – український філософ, директор Центру Європейських гуманітарних досліджень Національного університету «Києво-Могилянська академія» Костянтин Сігов, а синхронний переклад здійснила викладач Альянс Франсез у Львові Ольга Кагало (Сурмак).
Дискутант розпочав свою розмову із думки Олдоса Гакслі, що філософія навчає сумніватися в тому, що є істиною, а пропаганда переконує нас вірити у те, що не є правдою. У цьому головна небезпека пропаганди. Особливо у час глобалізації. Розкривати тему Сильвестр Клансьє почав зі звернення до античних письменників і мислителів. На прикладі Декарта постулював мужність письменника, дії якого можна порівняти з куском свічки, яка водночас м'яка і тверда. Зв'язок літератури й філософії, на думку Клансьє, яскраво демонструє епістолярна творчість Сенеки, яку він вважає своєрідним гідом мудрості. Наступна гостра проблема – стосунки влади і митця, зокрема письменника і філософа. Сильвестр Клансьє наводить твердження Платона із його «Республіки», що філософ мусить бути імператором, а імператор мусить бути філософом. Це модель ідеального керівника, яку вкрай важко реалізувати. Також президент Французького ПЕН-центру навів приклад Макрона, який звертається до філософії у своїй діяльності.
Тема стосунків влади і філософа (чи літератора) завжди була актуальною і небезпечною. Сильвестр Клансьє навів трагічний приклад Сенеки і Сократа. Сьогодні таку ж ситуацію спостерігаємо з філософами, літераторами, журналістами, зокрема у Туреччині і Китаї.
Клансьє підкреслює, що справжі письменники мають надзвичайну внутрішню силу, їхні твори закликають до свободи, демонструють надію. Зокрема, Франсуа Війон і Тарас Шевченко, більшу частину життя провели у в'язниці, але не зламалися, не втратили віри у свободу і братерство. Письменники бунтують проти соціальної несправедливості (приклад Еміля Золя у справі Дрейфуса, його відкритий лист президенту Франції «Я звинувачую»), проти упередження, проти утисків прав і свобод не лише особистості, а й поневолених народів. Згадаймо, до прикладу, захист Шевченком кавказьких народів, а Бйорнсоном – українського.
Президент Французького ПЕН-центру наголосив, що фундаментом будь-якого письменника чи філософа має бути читання у просторі і часі. Саме читання є невичерпним джерелом ідей і поступу. А ще – це об'єктивний шлях до самопізнання, взаємного пізнання і взаємного розуміння й толерантності. Шлях до своєї гідності і до поваги іншого. Сильвестр Клансьє звернув увагу присутніх на твір Альбера Камю «Сторонній», сенс якого полягає в тому, що для того, щоб поважати інших, потрібно у першу чергу поважати себе, стати гідною людиною. Згадав доповідач і Віктора Гюго, який захищав республіку як ідею світового порозуміння, ідею «свободи, рівності, братерства». Саме екзистенційна формула «Свободи, рівності, братерства» є фундаментом, що єднає великих філософів і великих письменників. Синергія їхньої думки на базі цього фундаменту перетворює «Слово» на результативну зброю проти неправди, проти інформаційної агресії. Можемо згадати славетну Лесю Українку, яка ще більш як століття тому писала: «Слово, моя ти єдиная зброє…».
До числа популярних французьких письменників-філософів Клансьє відніс Жан-Поля Сартра. Мова йшла і про вплив музики на літературу і філософію, а також про морально-етичні проблеми вибору позиції, світоглядних цінностей письменника. З огляду на це Сильвестр Клансьє актуалізував думку, що писати і читати – це акт свободи, це спосіб сказати, що ми вільні. Це дієвий протест проти варварства та маніфестація захисту справжніх людських цінностей – свободи, рівності, братерства.
Цікаво, що у рамках Книжкового форуму у Львові (який пройшов напередодні Конгресу ПЕН) у Франковому домі відбувся диспут на подібну тему в контексті сучасної ситуації в Україні, в якому диспутантами були відомі українські громадські активісти: філософ Вахтанг Кебуладзе, письменник Володимир Єрмоленко, політик-дипломат Данило Лубківський. Формула «свободи, рівності, братерства» стала наріжним каменем диспуту. Цей факт свідчить про зростання актуальності цієї ідеї, про її реальне підґрунтя. А письменники, як і політики, мають бути реалістами і опиратися на реалістичні орієнтири. Слова Еміля Золя – «Коли правду ховають у пітьмі підземелля, вона набирає там таку нездоланну силу, що в один прекрасний день відбувається вибух, що руйнує все» – мають стати застереженням для сильних світу цього і стимулом для подолання страху провідної верстви суспільства, до якої, беззаперечно, належать літератори й філософи.
