Десятий рік поспіль Театр ім. М. Заньковецької бере участь у Міжнародному фестивалі «Меліховська весна», і кожного разу вистави, поставлені Аллою Бабенко, не залишають байдужими глядачів, а театральні критики (не змовляючись) зізнаються, що переживали катарсис. Щороку, спеціально до цього форуму, Алла Григорівна готує сюрприз, по-своєму, дуже тонко й несподівано прочитуючи твори з творчої спадщини Антона Павловича. На «Меліховській весні-2010» було представлено виставу «Моє життя», яка вразила чеховознавців із різних країн.
— Наш фестиваль виріс із традиційних весняних театральних свят, які проводилися в музеї-садибі з 1982 року. Режисери та актори завжди прагнули в Меліхові — адже тут творив Чехов, тут було закладено основи російського психологічного театру. Театри різних рангів — від академічних до студентських — раді показати на «Меліховській весні» свої версії чеховських п’єс», — сказав генеральний директор музею-садиби Костянтин БОБКОВ. — Це унікальне театральне свято, в якому беруть участь лише вистави, поставлені за п’єсами Чехова чи присвячені життю та творчості самого письменника. Жодна «Весна» не обходиться без постановки «Чайки», яка була написана Антоном Павловичем у Меліхові.
До ювілею Чехова на фестивалі було представлено 18 постановок театрів з Росії, України, Франції, Білорусі, Болгарії та Іспанії. Так, московський театр «Ермітаж» показав «Таємні записки таємного радника», Одеський драматичний театр свою версію «Дяді Вані», Львівський духовний театр «Воскресіння» — «Вишневий сад», а Львівський Театр ім. М. Заньковецької — «Моє життя». Сценічні версії оповідання «Наречена» представили два колективи — московський театр «Бенефіс» і Камерний театр ім. Чехова з Мадрида, а «Чайку» привезла Міжнародна Чеховська лабораторія. По словам Бобкова, фестиваль — частина проекту зі створення в Меліхові музейно-театрального комплексу, в рамках якого тут уже працює театр «Чеховська студія», а нині завершується будівництво будівлі для Міжнародної театральної школи.
— Фестиваль «Меліховська весна» прагне показати всю різноманітність сценічних трактувань творів А.П. Чехова. Тому в його програмі камерні вистави, широкомасштабні інсценування, класичні постановки та авангардні версії. Такий підхід представляє глядачам сучасний театр у всьому його різноманітті, — підкреслив Володимир БАЙЧЕР, директор фестивалю.
— У нас такого успіху ще не було, — розповіла «Дню» по телефону Алла БАБЕНКО. — За традицією, на фестивалі, після вистави критики проводять круглий стіл, обговорюючи побачене (я, на жаль, не змогла поїхати в Меліхове, оскільки нині закінчую репетиції вистави «Підступність і кохання» за Шіллером). Наші актори привезли запис, у якому брали участь провідні чеховознавці сучасності. Знаєте, слухати високу оцінку з їхніх вуст мені було дуже приємно, і навіть трохи незручно від потоку найвищих епітетів на адресу постановки. «Моє життя» вже запросили ще на декілька театральних фестивалів до Таганрога, Краснодара та на «Золотий Витязь» до Москви. Я хочу подякувати послу Росії в Україні Михайлові Зурабову за фінансову допомогу, яку він надав, щоб наші актори поїхали в Меліхове (див. «День» №76). Виступати їм випало в історичному місці — Музеї-садибі А.П. Чехова. До нас «Моє життя (Розповідь провінціала)» на сцені ніхто не ставив, а було лише кінопрочитання цього твору в 70-х роках режисерами Григорієм Нікуліним і Віктором Соколовим. У тому фільмі знімалася «зоряна» акторська команда: Станіслав Любшин, Аліса Фрейндліх, Вацлав Дворжецький, Маргарита Терехова та інші. Я зробила власну редакцію повісті, адаптуючи її до камерної сцени. У виставі грають два наших актори — Юрій Чеков (Мисаїл) та Марія Шумейко (Марія Вікторівна). Якщо Юрій уже досвідчений актор і мій помічник у постановках, то Марію можна назвати дебютанткою, оскільки вона лише другий рік працює в Театрі ім. М. Заньковецької, але в цієї молодої акторки великий потенціал і талант. Я рада, що критики високо оцінили гру наших акторів, відзначаючи «тонкий психологізм у розкритті виконуваних образів». Вони гідно виступили на фестивалі, присвяченому 150-річному ювілею класика, в програмі якого були не лише театри з Росії та України, але також із країн Західної Європи.
— Цього року «Меліховська весна» проходила в одинадцятий раз, а наш театр брав участь у форумі вже вдесяте. Постановки Алли Григорівни Бабенко глядачі завжди чекають із нетерпінням, — розповів «Дню» актор-заньківчанин Юрій ЧЕКОВ. — Я вже втретє виступав у музеї-заповіднику (2008 р. ми показували «Іонича», торік — «Розповідь незнайомого», а нині — «Моє життя», і кожного разу хвилююся. Адже Меліховська садиба — знакове місце, в якому жив і творив Антон Павлович. Там відчувається дух письменника, і там проявилися його українські гени: «тиночки», сад, посаджений його руками, — все таке близьке й рідне, і дуже схоже на українське село. До речі, практично на кожному фестивалі нас запитують: «Чи важко грати Чехова по-українськи?», «Як вдається Бабенко хрестоматійний матеріал, наприклад, «Іонича», прочитати несподівано тонко й пронизливо?». Критики роздумують «У чому таємниця чеховських постановок заньківчан?», зі здивуванням констатуючи, що наші вистави дивляться на одному диханні, вслухаючись у кожне слово, забуваючи, що «Антон Павлович не писав українською — настільки органічно сприймаються його твори в бабенківських постановках».
У Чехова дуже образна й мелодійна мова. Наприклад, коли Алла Григорівна вирішила поставити «Розповідь незнайомого», ми з колегою-акторкою Альбіною Сотниковою зробили український переклад цієї повісті. Я вважаю, що Чехов українською звучить дуже органічно. Творчість класика має прямий стосунок до культури не лише Росії, але й нашої країни. Предки Чехових жили в Харківській губернії, а в одному з листів Антон Павлович писав: «У моїх жилах тече хохляцька кров...» (бабуся письменника Єфросинія Шимко була українкою). У Сумах (на Луці — дачі поміщиків Линтварьових, Чехови проводили весну й літо 1888—1889 рр.), а до Ялти письменник переїхав із Москви за станом здоров’я — через туберкульоз легенів.
Твори класика близькі й зрозумілі людям різних національностей. «Моє життя» — повість із різними сюжетними лініями, Бабенко ніколи не робить інсценівок у чистому вигляді, зберігаючи прозаїчний текст, скорочуючи його, а головне — композиційно перебудовуючи — домагається того, що навіть чеховознавці дивуються: як читані-перечитані тексти в її постановках починають сяяти новими гранями.
У цій виставі ми розповідаємо про те як знайти та зберегти просте людське щастя, про кохання, як корабель-пристань; але дороги героїв розходяться різними шляхами. На обговоренні критики багато теплих слів сказали про постановку, особливо відзначивши, що «це дуже чеховська вистава». «Моє життя» хочуть побачити декілька театральних фестивалів. Нас запросили виступити на батьківщині письменника в Таганрозі, на нас чекають краснодарці та москвичі, а ось чи відбудуться гастролі в Криму на Ялтинському форумі — це питання, наразі, відкрите (нагадаємо, за виставу «Перечитуючи Чехова» 2008 р. заньківчани отримали гран-прі на першому Міжнародному фестивалі «Театр. Чехов. Ялта». — Т.П.).
Російські критики говорили, що цього року в Меліхові висадився «львівський десант»: театр «Воскресіння» відкривав фестиваль виставою-містерією «Вишневий сад» (режисер Ярослав Федоришин), а потім творчу естафету прийняли актори Театру ім. М. Заньковецької, і кожна з робіт надовго запам’ятається публіці.
