Він народився 7 січня 1899 року. Шлюб батьків був парадоксальним: батько — з патріархального селянського середовища з глибокими релігійними традиціями, мати — респектабельна родова парижанка з вишуканими манерами й царственою байдужістю до релігійних питань. Син всотує в себе і те, й інше, природно поєднуючи в собі наївно-простодушну віру в дива, що їх робить знаменита Чорна Мадонна з ракамадурської церкви, і живу зацікавленість життєвими радощами земного світу. Неминучий розлад між «мудрістю серця» і невибагливістю здорового глузду, втім, не є для Пуленка психологічною проблемою. Без зайвої рефлексії він легко визнає: «У мене немає ніяких філософських поглядів на життя, бо я занадто конкретний, аби віддаватися спекулятивному мисленню, коли це виходить за межі віри — у мене інстинктивної та спадкової».
У розпалі суперечок про політичні пристрасті в епоху становлення фашизму Пуленк необачно зронив: «Я не займаюся політикою». І це обернулося для нього втратою багатьох друзів. Проте сам музикант довів, що потрібно довіряти все-таки не декларативним фразам, а реальним вчинкам. Коли на Францію обрушилась окупація, композитор переховував у своєму будинку численних родичів, друзів і просто знайомих. Активно співробітничаючи з Опором, Пуленк не пориває, проте, і з композиторським ремеслом. Стовідсотковий француз, Пуленк досконало володіє мистецтвом тонкого натяку, і деякі його твори (балет «Зразкові тварини» за мотивами байок Лафонтена, романс «Міст Сьо» на слова Арагона) сприймаються сучасниками як недвозначний виклик гітлерівцям, поданий у витончено-іронічній, типово французькій манері. Кантата «Лик людський» на вірші Поля Елюара («Поезія і Правда, 42») віддзеркалює громадянську позицію обох художників гранично ясно. Пуленк ховає ноти вдома, згодом рукопис нелегально переправляють у Лондон. Звідти музика «Лику людського» пролунає на весь світ 6 січня 1945 року і стане музичним символом французького Опору.
Неприйняття насильства — незалежно від ідеологічних симпатій — стане основою його знаменитих «Діалогів кармеліток»: чорні фарби Великої Революції й білосніжне вбрання її жертв...
Дар співчуття забезпечить Франсісу Пуленку славу автора всесвітнього оперного шедевра «Людський голос» (за драмою Кокто). Єдиним персонажем опери є обдурена і покинута Жінка з телефонною трубкою в руці. Краса і простота музики цілком компенсує банальність буденного сюжету. Величезний, напружений монолог стає для Пуленка символічною формою для пронизливого вираження величезної внутрішньої трагедії приголомшеної жіночої душі.
«Я не знаю іншої музики, яка діяла б так безпосередньо, була б так просто виражена і досягала б мети з такою безпомилковістю», — зізнався один із сучасників Пуленка, французький композитор Даріус Мійо.
Саме ясність і простота на тлі тотального музичного радикалізму, природність і легкість, яка свідчить радше про щирість, ніж про легковажність, забезпечили Пуленку не лише славу одного з найяскравіших музикантів сучасної доби, а й титул «найбільш французького» композитора ХХ століття.
