ВІА «Кобза», створений наприкінці 1971 року з ініціативи молодого талановитого композитора Олександра Зуєва, вихором увірвався в мистецький простір, високопрофесійно представив на естраді найкращі зразки рідного фольклору та рідної сучасної пісні. Новизна полягала в талановитому аранжуванні пісень, наближенні у багатьох випадках колориту несправедливо забутих народних творінь до сучасних ритмів. Поруч з цим всеосяжно зазвучали й призабуті старовинні музичні інструменти: бандура, козобас, сопілка, дримба, скрипка, бубон, ліра і, звичайно ж, кобза…
Понад сорок років ансамблем керує людина–оркестр, унікальний знавець пісенного фольклору, автор майже всіх обробок народних композицій із репертуару «Кобзи», аранжувальник і композитор Євген Коваленко.
— Уперше я «Кобзу» почув на платівці коли служив у армії. У вересні 1971 р. фірма «Мелодія» запропонувала популярній тоді українській співачці Валентині Купріній записати івасюківський «Водогграй» і випустити на платівці–міньйоні. У той час Валерій Вітер був солістом гурту, хлопці грали на інструментах і підспівували і вражали слухачів усіма барвами багатоголосся, - згадує Є.КОВАЛЕНКО. - «Кобза» співала тільки українською мовою. Цю платівку слухав стільки і давав її іншим, що ледь не затер…
Після закінчення Ростовської консерваторії я за направленням мав поїхати працювати в Сочинську філармонію. Але у Києві створювався мюзик-хол, куди мені пощастило влаштуватися разом із дружиною. Якось в концертному графіку доля звела нас разом із «Кобзою». Я запропонував одну з пісень. Її музиканти оцінили і мене запросили в ансамбль. Перший день роботи в «Кобзі» припав на мій 27–ий день народження — 14 квітня 1975 року. Ще є пам’ятним те, що рівно через місяць київське «Динамо» виграло у Базелі свій перший Кубок Кубків. «Кобзі» пощастило співати на вшануванні наших футболістів удома, в Києві. Досі зберігаю як почесну реліквію буклет з автографами динамівців історичного зразка 1975–го.
— З твоїм приходом «Кобза» відразу зазвучала по–новому.
— Я був не лише солістом і клавішником, а й брав сопілку чи ліру. Ми почали співати й а капельно. Для цього робив розширені аранжування. Це було відчутно в таких піснях, як «Ой ходила дівчина бережком», «Ой гаю, гаю, зелен розмаю», «Ой поїхав за снопами».
По–новому «Кобза» зазвучала на своїй другій платівці–«гіганті», де, окрім названих, були пісні в обробці Олега Ледньова: «Ішов кобзар чистим полем», «Ішов козак потайком», «У суботу молотив я», а також «Впали дві зірниці» Ігоря Шамо на слова Валерія Куринського, «Люби мене» Олександра Білаша на вірш Михайла Ткача, «Дума» Платона Майбороди і Андрія Малишка. Свої перші популярні пісні приносив нам Микола Мозговий — «Мій рідний край», «Вперше»…
— 1977 рік знаменний не лише тим, що ти став музичним керівником, а й тим, що «Кобза» вперше виїхала з гастролями за кордон.
—Ми спочатку виїхали у Чехословаччину. У Братиславі заспівали прем’єру «Батьку, ми ровесники з тобою» (вірш Олександра Підсухи, музика Олександра Білаша).Через два тижні «Кобза» побувала вже в Італії, у Флоренції. З успіхом виступали і на Кубі…У 1982 році відкрили для себе Канаду. Там був фурор!
— Чи була якась конкуренція в естрадному цеху?
— Конкуренція була в доброму ставленні один до одного. Ми зустрічалися з величезним задоволенням з іншими колективами. Нам заздрили лише в тому плані, що ми мали записану платівку. Софія Ротару кілька разів ставила нас за приклад: «Ви подивіться, як працює «Кобза», ось це рівень!»
Ми намагалися підказати колегам, що треба виправити, готові були допомогти, аби лиш українська естрадна пісня звучала якомога краще. І не лише в лідерів, а в усіх, хто брався за її виконання. Аналізуючи давнє, замислююсь, і здається мені, отой дух взаємодопомоги, взаємовиручки, взаємозгоди між учасниками естради великою мірою випромінював Володя Івасюк. Він справді був величезним авторитетом серед музикантів та співаків. До нього прислухалися. А він щиро бажав, щоб усі ВІА звучали добре, щоб пісня українська ширилася світами. І зробив для цього дуже й дуже багато. Його життя — його пісні. У них він житиме, скільки світитиме сонце.
— Ти добре знав Володимира Івасюка, що вражало у ньому найбільше?
—Мені цікаво було побачити, як Володя пише ноти. Бо у кожної творчої людини є в житті справжні друзі й так звані «друзі», адже в обличчя вони кажуть одне, за спиною — казна–що. Про Івасюка розпустили плітки, мовляв, ніякий він не музикант, він навіть ноти писати не здатен... Володині ноти, які взяв перший раз до рук, мені, музикантові сказали дуже багато: так дещо недбало писати нотні знаки міг лише професіонал, у якого кожна позначка на нотному папері, сто разів повторювана, мала отой, на перший погляд, штришок недбальства. Це з часом виробляється у того, хто завжди поспішає покласти на папір мелодію, що тільки–но народжується. Зауважу, що, крім дару Божого й музичної освіти, мав Володя відчуття мелодії, а також часу, який вимагав нової ритміки. Мелодії Івасюка були чисто українськими за інтонаціями, до того ж занадто сучасні: він тоді випереджав — як композитор — своїх сучасників на десяток літ. А нині відчуваю, що й на декілька десятків.
Практично кожен твір, що писав Володя, мав глибоку метафоричність. І цим пісні його зачаровували, змушували мислити, думати про світ, у якому жили всі ми. Під час запису ще раз переконався у правильності думки, яку мав з ранніх спілкувань: Івасюк дуже вимогливо ставився до кожної нотки, кожного слова. У ті часи на українській естраді існувала прекрасна традиція, коли композитори приходили в колективи, пропонуючи свої твори, й одразу радили, як краще «ставити» твір. Приходив до нас і Володя. Івасюк мене познайомив з Ростиславом Братунем. Я був у поета вдома у Львові, він мені подарував дві свої збірки віршів. І першого, і другого разу Ростислав Андрійович не дав мені навіть сказати слова, він, захлинаючись,розповідав про Володю, який був «його» композитором. У них була рідкісна спорідненість душ. На жаль, нині про обох говоримо у минулому часі…
— На піснях «Кобзи» виросло не одне покоління. Як зберегти і видати творчу спадщину ансамблю?
— Я зберіг чи не всі записи «Кобзи»! Залюбки розгляну всі пропозиції ентузіастів та наших фанів. Було б добре видати «Найкраще» чи, як прийнято тепер казати «The best of». А його було, на щастя дуже багато…
Довідка «Дня»
ВІА «Кобза» починався в Київському музично-хоровому товаристві з тандему електро-бандуристів Володимира Кушпета та Костянтина Новицького. У 1969 р. до них приєдналися співак, флейтист, саксофоніст Георгій Гарбар та клавішник Олександр Зуєв, басист Олександр Рогоза та барабанщик Анатолій Лютюк і співак Валерій Вітер. 20 жовтня 1971 року вважається днем народження колективу.
У різний час «Кобзу» очолювали чотири музичних керівники: Олександр Зуєв — до 1974 року, 1974–1976 — Олег Ледньов, 1976–1977 — Кость Новицький, від 1977–го — Євген Коваленко. З ансамблем виступали до 20 співачок, близько 20 співаків. Завдяки «Кобзі» на світ з’явилося 10 музичних фільмів. «Кобза» записала платівку — перший в Україні стерео-диск. З 1970–х і донині ВІА «Кобза» неодноразово отримував нагороди та премії фестивалів і конкурсів. Цей гурт першим з колективів колишнього СРСР виступив з гастролями на американському континенті.
