Майбутній композитор народився в Петербурзі в родині Павла і Анни Соловйових. Його життя гідне голлівудського сюжету: син двірника і покоївки став одним із найулюбленіших композиторів колишнього СРСР.
На початку Другої світової війни багато які політпрацівники докоряли Володимирові Павловичу за зайву ліричність його пісень. Але Соловйов-Сєдой говорив: «Смуток і печаль можуть бути не менш мобілізуючими на фронті, ніж зброя». Пісні Соловйова-Сєдого співали не лише на передовій, але й у тилу, а слова легендарної пісні «Вечер на рейде» моряки вистукували азбукою Морзе. На фронті В. Соловйов-Сєдой навіть отримав звання «маршала пісні», яке композитору присвоїв маршал Георгій Жуков.
Пісні Василя Павловича Соловйова-Сєдого витримали випробування часом... Вони були в репертуарі провідних співаків не лише колишнього СРСР, але й таких зарубіжних знаменитостей, як легендарна Марлен Дітріх і популярний «чеський соловей» Карел Готт...
У 1948 році, коли після Постанови ЦК про «Боротьбу з формалізмом у музиці», Соловйов-Сєдой змінив на посту опального Дмитра Шостаковича, саме Василь Павлович урятував багатьох музикантів тієї пори від репресій. Але при величезній популярності, близькому знайомстві з сильними світу цього, у житті Соловйова-Сєдого було чимало й драматичних сторінок. В останні роки життя композитора був період, коли його пісні фактично опинилися під забороною і не звучали в ефірі. Як вважають рідні маестро, саме це підірвало здоров’я Василя Павловича...
«СЄДОЙ»
Подвійне прізвище композитора закріпило давню кличку Василя — «Сєдой». З легкої руки батька, який називав сина «Седеньким» чи «Седым» через те, що у Василя сильно вигоряло від сонця волосся, призвисько «Сєдой» підхопили хлопчаки двору, і з дитинства Василя так і стали називати всі знайомі. З семи років і до самої смерті Соловйова-Сєдого тривала дружба з Олександром Борисовим (у майбутньому відомим актором Театру драми імені О. Пушкіна), пише nostalgie.ru. Хлопці жили по сусідству. В їхньому будинку жив віолончеліст оркестру Маріїнського оперного театру М. Сазонов, завдяки якому Василь уперше прилучився до великого мистецтва. Соловйов-Сєдой згадував, як був приголомшений, почувши знаменитий бас Федора Шаляпіна в операх «Борис Годунов» і «Севільський цирульник». А до фортепіано Василя прилучило німе кіно. У будинку, де жили Соловйови, відкрився кінотеатр «Слон», помітивши біля екрану дивовижу — піаніно, Василь упрохав кіномеханіка дозволити йому спробувати клавіші швидко підібрав на слух «Світить місяць». Захоплений механік дозволив йому щодня ранками сідати до інструмента, а Василь почав тягати кінострічки, допомагав їх «прокручувати», прибирав залу.
Василь Павлович твердив, що ці заняття допомогли йому імпровізувати, граючи в кінотеатрах, потім виступаючи в художній студії, коли супроводжував уроки гімнастики, а пізніше і на радіо супроводжував передачі радіогімнастики...
Свою музичну освіту Василь продовжив у Третьому музичному технікумі, де займався на композиторському відділенні разом із Микитою Богословським. У 1931 році їхній курс перевели до консерваторії.
Уперше Василя Павловича помітили як композитора-пісенника на ленінградському Конкурсі масових пісень у 1936 році: першої премії удостоїли «Парад» на слова А. Гітовича та «Пісню про Ленінград» на слова Є. Ривіної. Пісні Соловйова-Сєдого заспівали відомі співаки: Ірма Яунзем у 1935 році на Декаді радянської музики в Москві заспівала його пісню «Гибель Чапаева». Путівку в життя дав Леонід Утьосов, уперше виконавши «Служили два друга» і «Казачью кавалерийскую».
... 22 червня 1941 року почалася війна, а вже наступного дня поетеса Л. Давидович принесла Соловйову-Сєдому вірші під назвою «Застава дорогая». 24 липня Соловйов-Сєдой склав мелодію і того ж вечора пісня вже звучала з репродукторів. Нова пісня «Играй мой баян» прийшла на зміну пісні «Тучи над городом встали», що виконувалася до війни Марком Бернесом . У період Другої світової війни Соловйов-Сєдой створює багато пісень: «Вечер на рейде», «О чем ты тоскуеш, товарищ моряк», «На солнечной поляночке», «Не тревожь ты себя, не тревожь» та інші.
У повоєнні роки Василь Павлович написав пісні для кінофільмів: «Небесный тихоход», «Первая перчатка». У 1947 році він повторно був удостоєний Державної премії за пісні «Давно мы дома не были», «Стали ночи светлыми», «Пора в путь-дорогу», «Едет парень на телеге» (перший раз Соловйов-Сєдой був удостоєний Державної премії у 1943 р.).
У 1945 році композитор склав пісню «Где же вы тепер, друзья-однополчане». Від неї пішов цикл «Сказ о солдате», який уперше виконала суперпопулярна в той період співачка Клавдія Шульженко.
«ПОДМОСКОВНЫЕ ВЕЧЕРА»
Як народилася пісня, яку іноземці називали «візитівкою Радянського Союзу»? Одного разу композиторові замовили музику до фільму «В дни спартакиады». Це була хронікально-документальна стрічка, репортаж, який два режисери монтували з кадрів, відзнятих десятьма операторами. Маестро і режисер зупинилися на шести сюжетах, із яких п’ять були пов’язані з піснями. Слова для всіх повинен був написати М. Матусовський. Для «Подмосковных вечеров» він приніс чотири куплети — звернення до милої тихим підмосковним вечором, коли «песня слышится и не слышится», а «речка движется и не движется, вся из месячного серебра». Саме музика прийняла на себе основне емоційне навантаження. Пісня так сподобалася, що вона звучала з усіх репродукторів, а незабаром до «Подмосковных вечеров» прийшла світова популярність. До мелодії Соловйова-Сєдого стали дописувати тексти різними мовами, часом навіть змінюючи смисл пісні...
«Подмосковные вечера» створювалися на дачі й першим слухачем стала дружина маестро — Тетяна Рябова. Спочатку Василь Павлович не оцінив свій шедевр. Він не пішов на Міжнародний конкурс пісень, що проводився на Всесвітньому фестивалі молоді в Москві влітку 1957 року, де виконувалися його «... вечера». Соловйов-Сєдой признавався, що «бойове хрещення» сталося на фестивалі пісні «Если бы парни всей земли», на якому його твір отримав першу премію. Після фестивалю пісню заспівали в усьому колишньому СРСР...
У 1958 році до Ленінграда приїхав лауреат першої премії Першого міжнародного музичного конкурсу імені П. Чайковського Вен Клайберн. Він зайшов до Будинку композиторів, щоб відпочити серед радянських колег. Жартома Соловйов-Сєдой зіграв із американцем у чотири руки «Подмосковные вечера». І яке ж було здивування Василя Павловича, коли слухаючи пряму трансляцію прощального концерту в Москві, на біс Вен Клайберн виконав «Подмосковные вечера». Це прозвучало в дивовижному фортепіанному викладі. Соловйов-Сєдой вважав, що клайбеновська варіація сприяла тому, що пісня стала дуже популярною серед іноземців.
З кінця 50-х років «Подмосковные вечера» грали й співали і старий, і молодий. У тогочасній пресі публікувалися інформації з-за кордону:
«Брюссель. Відомий джазмен Кенні Болл перед відльотом до Лондона випадково почув по радіо пісню у виконанні угорського ансамбю і, не вловивши назви, тут же накидав мотив на звороті авіаквитка. У Лондоні Болл зробив джазове аранжування і випустив платівку із записом під назвою «Полночь в Москве»: платівка розійшлася в кількості трьохсот тисяч екземплярів».
У США пісня виконувалася в трьох інструментальних варіантах, а у Франції «Подмосковные вечера» включили в програму радіо з віршами, звернутими до далекого друга з берегів Москви-ріки. До Бразилії пісню привезла з СРСР бразильська фольклорна група «Фарропінья», і там також запис на платівці передавало радіо з такими приблизно словами: «У Москві тебе зустрінуть не лише сніги та ялини — там багато сонця і тепла. Але прекрасніше за все там вечори...»
До речі, на конкурсі «Неаполь проти всіх» протягом тринадцяти тижнів на сцені театру «Делле Вітторіо» (в Італії) йшло змагання кращих пісень світу і знаменитих неаполітанських пісень у виконанні таких знаменитостей, як Маріо дель Монако, Джільоли Чинкуєтті, «Подмосковные вечера» у виконанні українського тенора Анатолія Солов’яненка отримали премію. «Для нашої країни це цілком неймовірна річ», — писала про це італійська газета «Паезе сера»...
У 1959 році В. П. Соловйову- Сєдому присуджується Ленінська премія за пісні «В путь», «Версты», «Если бы парни всей земли», «Марш нахимовцев» та «Подмосковные вечера». У драматичному і ляльковому театрі композитор оформив музикою двадцять чотири п’єси. У кіно був автором музики більш ніж у п’ятдесяти фільмах. Композитором створено декілька пісенних циклів: «Сказ про солдата», «Северная поэма», «Светлая песня», «Мои современники».
... Останні роки свого життя композитор працював не так інтенсивно, як раніше. Однією з останніх робіт Соловйова-Сєдого, яку маестро не встиг закінчити, стала музика для лялькової вистави за казкою С. Маршака «Терем-теремок». Композитор є автором опер: «Дружба», «Любовь Яровая», «Кружевница Настя», «Поленька»; написав музику до балетів — «В порт увійшла «Росія», «Дон-Кіхот (вставні номери до однойменного балету Л. Мінкуса) і «Тарас Бульба», оперети — «У родного причала», «Верный друг», «Брак по любви» та інші.
В останні чотири роки життя Соловйов-Сєдой важко хворів. Його не стало в ніч на 2 грудня 1979 р. Василя Павловича поховано в Ленінграді (нині у Санкт-Петербурзі).
