З ІСКРИ — ПОЛУМ’Я
Комуністична система виховання і пропаганди була єдиним цілим — те, чого нині не спостерігається (тобто системи; системним у нас є тільки крадіжки і грабунок населення: у цих сферах ми, разом із Росією, воістину «впереди планеты всей»). Так от, уже в першому чи другому класі я дізнався про газету «Искра» — орган більшовицької партії. Друкувалася газета за кордоном, в Росію доставлялася нелегально. Не раз вдивлявся я в картини і картинки: підпільники чи просто собі люди читають «Искру» з ленінським гаслом «Из искры возгорится пламя». Або як через кордон везуть газету — з ризиком для життя... Через століття Віктор Ющенко з товаришами піде на вибори під схожим гаслом «Слово — діло» (сказав, опублікував текст, в основі якого слово, посіяв мудре й значиме — і чекай, поки в душах людських те зерня зійде, заквітчається, а там і заколоситься). Пророки — вони ж через слово доносять свої віщі й вічні послання.
Ми, радянські школярі, читали свої газети, що видавалися гігантськими, немислимими сьогодні, багатомільйонними тиражами, — «Зірка» і «Пионерская правда». І їх читали діти. А спробували б не почитати (і не передплатити) — бо ж не зрідка матеріал із газет використовувався на уроках. До прикладу, на уроках арифметики, задачка: у «Зірці» оповідь про піонера Васю, який у літній період, працюючи в колгоспному саду, зібрав 500 кілограмів яблук. Працював він двадцять днів. Питання: скільки яблук збирав Вася щодня?.. І пропаганда працює, і математичні навики розвиваються — два в одному.
Потім був комсомол і газета «Комсомольская правда» (видається досі). Її тираж узагалі зашкалював — понад двадцять мільйонів примірників. А далі, уже в дорослому віці, неодмінне вживання загальнопартійного органу «Правда». Були ви членом КПРС чи ні — «нє іграло значєнія»: мусили те читати. Передусім для того, щоби бути «в курсі дєла». А ще для того, аби якісніше готуватися до політзанять, на яких інформатори, не зрідка потрясаючи газетами, просвіщати наші душі корисним, хоча й на диво пісним (у брежнєвські часи все це вже мало ознаки виродження), харчем.
Практично кожна партійна газета була «правдивою» — «Кіровоградська правда», «Чернігівська правда» і т.ін. Це зараз загальноукраїнські телеканали розпочинаються з новин про те, як баба Галя із села Голопупівка Хулігандристського району на Древлянщині від великої психічної напруги шарахнула свого діда Терешка сковорідкою по голові, від чого той знепритомнів і знаходиться у хулігандристській лікарні (про подальший перебіг такої захоплюючої пригоди нам неодмінно розкажуть, журналістка Римма чатує побіля медзакладу, не відходьте від телевізора). У радянські часи подібне було неможливим, новини були загальносоюзними, загальнопартійними, з одного боку, і місцевими, локальними (був ще в ходу вислів «товаріщі с мєст»; носії ексклюзивної провінційної інформації). Усі матеріали мусили нести в собі пропагандистський і виховний месиджі, відтак будь-яка критика мала локалізуватися в конкретних персоналіях і конкретних місцевостях. Бо ж система («в общем і целом», був такий поширений вираз) була здорова, а коли у цьому державно-громадському організмі заводився якийсь «нежить» чи там пальчик трохи набубнявів — то й треба говорити про носик чи пальчик, а не про увесь могутній організм. «Не надо обобщать!» — ще один ходовий і крилатий вираз тих часів.
ПЕРЕДОВЕ І ПЕРЕДНЄ
Більшість газет, навіть дитячих, мали за правило виходити з «передовими статтями», себто текстами, які розташовували на першій полосі й висвітлювали якусь надважливу проблему. Тривалий час я вважав, що це матеріал для пропагандистського штату (гігантського, треба сказати; за часів Сталіна півкраїни сиділо в таборах, а друга половина вишукувала пропагандистські мотиви для уславлення панівного режиму). Аж поки не познайомився з кіноредактором Григорієм Зельдовичем. Як тільки я переступав поріг його квартири, він одразу вручав мені кілька газет і всаджував у крісло: «Читайте уважно!» Належало читати саме «передовиці», текст яких Зельдович розцяцьковував різнокольоровими олівцями. Потому він заходжувався пояснювати: «Ось ця фраза у газеті «Правда» значить, що скоро, місяців через два, щодо кіно буде видано постанову ЦК КПРС. А ця ось означає — в хімічній промисловості грядуть переміни...» Отоді я й зрозумів: передові статті є посланням із центру (сказати б «Центр — Юстасу»), шифровкою агентам впливу. Належало знати шифр, і Зельдович його таки знав. А я — ні, не зміг проникнути в цю лабораторію смислів і символів.
Якось спантеличив старого редактора ризикованим на ті часи мислеобразом. «Послухайте, — сказав я Зельдовичу, — це ж секс такий. Ми є народне тіло, яке партійний апарат вживає своїм «передком». Отими «передовицями»... Редактор спантеличено подивився на мене: «Ви молодий і скрізь можливості для сексу шукаєте. Тут його краще не шукати, цілішим будете. А то... одріжуть вам щось і про секс будете думати менше». І таки да, старий мав рацію.
Хоча на той момент я вже читав заборонену тоді повість Михайла Булгакова «Собаче серце», де є знаменита фраза професора Преображенського: «Если вы заботитесь о своем пищеварении, мой добрый совет — не говорите за обедом о большевизме и о медицине. И — Боже вас сохрани — не читайте до обеда советских газет.
— Гм... Да ведь других нет.
— Вот никаких и не читайте. Вы знаете, я произвел 30 наблюдений у себя в клинике. И что же вы думаете? Пациенты, не читающие газет, чувствуют себя превосходно. Те же, которых я специально заставлял читать «Правду», — теряли в весе».
Одначе це мудре професорське настановлення у часи Горбачовської Перебудови було проігноровано. Газети, із «Правдою» включно, зробилися до біса цікавими, разом із журналами і телебаченням. Зранку біля газетних кіосків вишиковувалися довжелезні черги. Розмітали все. Тоді з’явився знаменитий вислів — «дивитися телевізор цікавіше, ніж жити». І читати газети так само! Нещодавно знайшов пачку передплатних квитанцій. У 1989 році я передплачував 12 газет і 18 журналів. Вони прочистили масову свідомість доволі грунтовно, хоча, як показує досвід, нинішні ЗМІ можуть дати прочистку і у зворотному напрямку — досвід сьогоднішньої Росії є доволі промовистий.
Так чи інакше, а навіть інтелектуали читають сьогодні набагато менше газет. Скажімо, я переглядаю нині лишень дві українські («День» і «Дзеркало тижня», російську «Новую газету» та кілька англомовних). Газета перекочувала в Інтернет, у кіосках давно вже немає жодного натяку на ажіотаж. Втім, іноді, прошкуючи бульваром, бачиш картинку: сидить сивочолий громадянин, занурившись у газетні шпальти. Чи зрідка побачиш щось подібне у ресторані... Кінець епохи, кінець епохи...
ГАЗЕТИ У ПОБУТОВОМУ ВИМІРІ
Нагадаю, початком історії газет науковці вважать часи Давнього Риму, де місцеві новини (тільки місцеві, звичайно, світ був маленьким, поділеним на дрібні сегменти) поширювались на дерев’яних дощечках, на яких здебільшого фіксувалася хроніка подій. Все це тривалий час було дорогим задоволенням — аж до ХVІ століття, коли знайшли спосіб здешевлення розповсюдження інформації (газета — від італійського слова, що означало дрібну монету). В основному це були новини, які подавались у хронологічному порядку, а не за їхньою важливістю.
До речі, кіно так само почало активно поширюватися завдяки дешевизні квитків у кінотеатри, які у США, скажімо, мали назву nickelodeon, від nickel — 5-центової монети, і «одеон» (грецький театр). Щоби нинішнім правителям взяти собі в голову, що поширення культурної інформації мусить бути максимально здешевленим, бо ж інакше вона не дійде до більшості адресатів.
Був і ще один пікантний момент. За радянських часів газетний папір часто-густо замінював папір туалетний (за практично повної відсутності останнього). Передусім у селі, одвідуючи відповідний заклад, ви бачили на гвіздку пачку акуратно нарізаних клаптів газети. Так що газети працювали не тільки передком, а й «задком».
Та й для розпалу газети підходили — добре горять, що там казати?Відтак, розпалюючи пічку у себе на дачі й дивлячись на життєдайний вогонь я, раз по раз, пригадую більшовицьку газету «Искра» й її чільне гасло. Полум’я, хоч таке, досі запалюється від газет. Газет, треба визнати, які багато в чому сформували свідомість мільйонів людей і багато в чому зберігають цю функцію (на інших носіях і т.п.) донині.
