У Національній філармонії відбувся ІХ концерт циклу «Музична культура Європи». Цього разу він був присвячений музичній культурі України, яку представляла творчість нашого видатного сучасника, всесвітньо відомого композитора Валентина Сильвестрова. За свідченням слухачів, цей філармонічний вечір — справжня подія музичного життя України. Водночас, концерт відкрив низку мистецьких заходів з нагоди майбутнього ювілею Валентина Сильвестрова (30 вересня).
Задум автора творчого проекту Юрія Сульдіна «Музична культура Європи» і тих, хто бере в ньому участь — створити, бодай, на один вечір оазу краси гармонії, нагадати нам про ті духовні цінності, які несуть шедеври минулого і сучасного європейської культури. Тому, відвідуючи кожний із концертів циклу, ви гарантовано потрапляєте в поле високих почуттів і звукової краси. Неповторний простір створюють сама музика і віддані їй виконавці. Майже постійними учасниками проекту є високі майстри свого мистецтва — Соня Сульдіна, Віктор Іванов, Костянтин Кулеба, Дмитро Глущенко, це — добре відомий в Україні та за її межами струнний квартет «Post Sсriptum». Лідером квартету є його перша скрипка Соня Сульдіна — чудовий музикант, тонкий, проникливий лірик, їй Валентин Сильвестров присвятив три серенади, що прозвучали на концерті. До української сторінки «Музичної культури Європи» долучилися також Олег Безбородько, знаний піаніст, і композитор та соліст Національного ансамблю «Київська камерата» Дмитро Таванець. Саме цим музикантам Валентин Васильович довірив виконання своєї музики в авторському концерті.
Опуси Валентина Сильвестрова, що прозвучали в концерті, створені останнього десятиліття. Винятком став лише струнний Квартет-пікколо, написаний на початку 60 років уже минулого століття. Цей знаменитий в українській культурі період шістдесятників — знакова поява молодих музикантів-бунтівників, які стали групою, відомою згодом як «Київський авангард». Один з її лідерів — В. Сильвестров, він увійшов у п?ятірку найвідоміших радянських представників світового музичного авангарду, серед яких — А. Шнітке, Е. Денисов, С. Губайдуліна, А. П’ярт.
Хоча сам Валентин Сильвестров і зараз вважає себе авангардистом, коментуючи це так: «Просто авангард змінився». Його завжди мелодійна, вишукано проста музика скромними, економними засобами, напівголосом й притишено передає потаємні, ледь чутні порухи душі, підкреслюючи їх миттєвість і минущість. Магічна краса цієї музики заворожує, насамперед, через мелодію. Ще Йозеф Гайдн говорив, що «вся краса музики — в мелодії». Для Валентина Сильвестрова мелодія — це також, за його словами, «знак присутності в музиці людини».
Багато останніх творів українського композитора — своєрідні пісні без слів, близькі романтичній поезії: баркарола, елегія, колискова, серенада, а улюбленим музичним жанром є багатель: «Багателі — ніби платонівські ідеї, те, що існувало завжди, понад часом». В істинній, майже наївній простоті сильвестрівських багателей озвучується його відчуття світу, його сприйняття духовної краси. Можливо, ця непідробна щирість, прониклива ліричність і мелодійність музики, що лине «від серця до серця», в якій відчувається український романтичний струмінь, і надають їй світовий статус «музики Сильвестрова».
У Валентина Сильвестрова є таке поняття — «дочекатися музики», що має народжуватися з мовчання. Початок, момент його виникнення — творча таїна самого композитора, а духовними провідниками є музиканти, яким близькі сповідуванні ним творчі ідеї. Сильвестров надзвичайно вимогливий до виконавців: «Те, що я створив, має пронизуватися наскрізь, щоб це був потік». Саме такими, чутливими до кожної його інтонації, до кожного звуку, виявили себе учасники концертної програми.
Утім, слова композитора стосуються також тих, хто слухає його музику, яку треба дочекатися, вслухатися в неї і пропустити крізь себе. Цей процес співтворчості музикантів і слухачів особливо вразив Дуетом, виконаним Сонею Сульдіною і Олегом Безбородьком, який присвячений П. Чайковському: у просторі концертного залу ніжні інтонації скрипки і ледь чутні звуки фортепіано дійсно народжували мелодію, яку судилося створити композитору!
Чимало своїх творів Валентин Сильвестров присвячує улюбленим митцям, своїм рідним, друзям, колегам. Сам композитор вважає, що, можливо, вся історія музики, як і поезії, складається із скромних присвят у чийсь Альбом, що залишаються текстами, вписаними в Альбом людства.
Із музикою Валентина Сильвестрова у концерті також звучали Моцарт і Шуберт та присвячені їм і Чайковському твори. Насамперед, тому, що Моцарт, Шуберт, Чайковський, як і Шопен, є улюбленими композиторами Сильвестрова. «Любов породжує відлуння», — говорить він. У його музичних відлуннях немає цитат чи стильових запозичень: вони несуть духовну ауру геніальної музики і семантику мови, якою озвучувалася людська душа: «Семантичний зміст мови XVIII—XIX століть — це озвучування душі людини».
Якось Гідон Кремер зазначив, що «Сильвестров, подобно Тарковскому в «Сталкере», мучительно ищет следы того, что осталось ещё неповреждённым». Можливо, Сильвестров знаходить це «неушкоджене» у красі, що несуть шедеври минулого, і намагається передати нам своє відчуття їхньої духовності. Як відгомін давньої культури, як подих середньовіччя, сприймалася музика його «Ікони», тремтливо зіграна квартетом «Post Sсriptum». Цей твір Сильвестрова прозвучав після його Квартету-пікколо, як квартетний диптих, поєднавши майже автентичну мову з мовою ХХ століття. «Одним подихом», як єдина композиція, прозвучали Соната мі мінор для скрипки і фортепіано Моцарта і «Миттєвості Моцарта» Сильвестрова для скрипки, віолончелі і фортепіано, хоча моцартівська соната й написана понад 230 років тому.
Філармонічний вечір завершився серенадою, коли чарівні голоси скрипки і фортепіано несподівано доповнив потаємною мелодією вітру голос синтезатора — інструменту неспокійного технократичного віку. І, можливо, саме цим композитор прагнув підкреслити необхідність вічного пошуку гармонії та краси, аби Музика завжди залишалася з нами...
