Опери Вагнера можна назвати «міцним горішком» і неабияким іспитом для кожного творчого колективу. Донеччани пішли на певний ризик. «Летючий голландець» стане міжнародним творчим українсько-німецько-австрійським проектом. Головний диригент Донецького національного академічного театру опери і балету ім. А. Солов’яненка Василь Василенко, який є автором ідеї поставити саме цю оперу Вагнера у столиці Донбасу, розповів «Дню» про те, як поступово мрії набувають конкретних обрисів і хто допомагає у реалізації амбітного плану (вперше познайомити донецьких шанувальників оперного мистецтва з класичною перлиною). Нещодавно закордонні сценографи разом із режисером Марою Курочкою (Німеччина) презентували у Донецьку макет декорацій, а на початок грудня планується прем’єра вистави. На якому нині етапі перебуває така масштабна робота, як «Летючий голландець»?
«ВИРОСЛИ ПОКОЛІННЯ ГЛЯДАЧІВ, ДЛЯ ЯКИХ ЦЯ МУЗИКА ЗОВСІМ НЕВІДОМА»
— Наш колектив у прекрасній артистичній формі і нам під силу долати творчі еверести, одним з яких вважається оперна спадщина Вільгельма-Ріхарда Вагнера! Ми хочемо зламати стереотип, що Донецьк це лише шахтарське і промислове місто, — підкреслив Василь Василенко. — Нас у світі мають знати не лише як футбольну столицю, але й як місто високої культури. І це доведе прем’єра «Летючого голландця». Донецький театр давно готовий до реалізації таких масштабних міжнародних проектів, як постановки творів Ріхарда Вагнера, Ріхарда Штрауса, великих полотен Прокоф’єва та інших класиків. Наступного року весь світ відзначатиме 200-річчя з дня народження таких оперних велетнів, як Вагнер і Верді. Тому було прийнято рішення водночас із «Летючим голландцем» поставити вердієвську оперу «Бал-маскарад». Повертаючись до Вагнера, ми занурились у його творчу спадщину, що налічує 13 опер, але зупинилися саме на «Летючому голландці». Це один із знакових творів, написаний у ранній період творчості композитора-романтика. Вагнер, завдяки своїм «музичним драмам», зробив значний внесок у європейську культуру як оперний реформатор. Шкода, що творчість цього геніального композитора малознана в Україні. Лише в довоєнні часи на Галичині, а потім у радянській період до вагнерівської спадщини зверталися Львівська та Київська опери. Прикро, що виросли покоління глядачів, для яких ця музика зовсім невідома! Тому наш театр можна назвати першовідкривачем для донеччан творчості Вагнера та його «Летючого голландця».
Генеральний консул Федеративної республіки Німеччини в Донецьку Клаус Ціллікенс передав нам нотний матеріал опери — партитуру, клавіри та оркестрові голоси для симфонічного оркестру Видавничого дому Breitkopf. Нам допомагають співробітники Гете-Інституту, партнери з України та Німеччини. Вдалося вийти на керівництво Байройтського фестивалю. Наш продюсер із Швейцарії Олександр Янков запропонував співпрацю з відомим німецьким режисером Марою Курочкою, котра залучила до постановки художників-сценографів з Австрії та Німеччини Момме Хінріхса і Торге Мьоллера, які мають досвід вагнерівських вистав. Генеральним партнером проекту виступає компанія «Систем Кепітал Менеджмент».
Зізнаюся, коли я вперше побачив макет сценографії, представлений нашими гостями, відчув певну настороженість. З одного боку — захоплення, а з іншого — макет мав у собі багато невідомого. Запропонована естетика, насичена багатою палітрою театральної символіки, метафористики та алегорії, передбачає зовсім інший підхід у розкритті оперної драматургії. Проте це не буде зухвалий модерний експеримент, а досить толерантне, обґрунтоване ставлення до класики. Ми не хотіли перевертати оперу «з ніг на голову» (коли герої XVII століття гасають по сцені на мотоциклах). Поряд з цим, саме завдяки використанню новітніх технологій, ми сподіваємось заінтригувати публіку цікавими спец ефектам у відтворенні невгамовної штормової стихії, несподіваної появи корабля-примари і Голландця — капітана-скитальця, розкриття аури романтичних фантазій і переживань Сенти, доньки норвезького моряка Даланда. Наше завдання — передати дух епохи, на тлі якої розвивається романтична драма людських взаємовідносин з її фінально-трагічним акордом, що є своєрідним апофеозом вічного кохання.
— Планується, що в прем’єрі (у грудні) будуть брати участь іноземні солісти. Хто із донеччан чи співаків інших українських оперних театрів виступить на донецькій сцені?
— На сьогоднішній день ми провели три кастинги. Прослухали чимало потенційних вокалістів із декількох театрів України, які виявили бажання прийняти участь у нашій виставі, а також співаків із-за кордону, які мають досвід участі у вагнерівських операх. Нагадаю, що прослуховування ми не припинили, вони ще тривають. Шукаємо таланти! На першу прем’єру, яка запланована на 8 грудня цього року, маємо бажання запросити відомих вокалістів із Німеччини.
РОЗСТАВЛЯЮЧИ АКЦЕНТИ
— Оперу виконуватимуть мовою оригіналу — німецькою. З артистами працював коррепетитор Мальте Кройдл. Які його враження щодо спроможності вашого колективу?
— Іще до того, як у Донецьк приїхав коррепетитор, ми провели велику підготовчу роботу з солістами і хором. Починаючи з вересня, активно вивчали німецьку мову з чотирма педагогами-репетиторами по лінії Гете-Інституту. На моє прохання співробітники Генерального консульства Німеччини в Донецьку запросили одного з найкращих спеціалістів із творчості Вагнера — Мальте Кройдла, коррепетитора (концертмейстер-піаніст), котрий, до речі, брав участь у двох постановках Маріїнського театру. Виявилося, що пан Мальте добре знав Вольфганга Вагнера, внука великого композитора, який майже 60 років був куратором Байройтського вагнерівського фестивалю. Нині його доньки і правнучки Ріхарда Вагнера є керівниками оперного театру і фестивалю в Байройті. Протягом десятиденного перебування у Донецьку Мальте Кройдл провів титанічну роботу з вокалістами і артистами хору, шліфуючи кожну ноту музичної тканини «Летючого голландця», що стало безцінним майстер-класом для нашого колективу. За цей період ми практично вибудували всю музичну архітектоніку оперної драматургії твору.
— Мара Курочка — відомий режисер. Що нового вона запропонувала?
— Це інтрига! Гадаю, що режисерська концепція Мари проявиться поетапно у процесі роботи з вокалістами та артистами хору, відкриваючи характерні особливості кожного персонажу, розставляючи смислові акценти в кожній мізансцені. Презентація режисерського замислу, представленого фотографіями, літографіями, гравюрами із зображеннями побуту, атрибутики і костюмів відповідної епохи, демонстрацією макету декорацій, за словами Мари Курочки, — це лише «вершина айсбергу».
ЯК ПРОЙТИ МУЗИЧНІ «РИФИ»?
— Є три авторські музичні версії «Голландця». Ви обрали останній варіант твору. Розкажіть про «рифи», закладені маестро у цій опері, і чи вдасться вам їх подолати?
— Легенда про моряка-скитальця сягає XVI століття — епохи географічних відкриттів. Як відомо, у 1839 р., подорожуючи на паруснику з Риги до Лондона, Вагнер став очевидцем жахливого шторму, переживши страх смертельної небезпеки. Цей вражаючий випадок і послужив поштовхом до написання лібрето на сюжет з опублікованої у 1834 р. новели Генріха Гейне «Мемуари пана фон Шнабелевопського». Дійсно, за життя Вагнер зробив декілька музичних редакцій опери «Летючий голландець», удосконалюючи оркестрове звучання твору. Нагадаю, маестро створив свій оперний театр у Байройті (виступивши також і в ролі архітектора). Технічною особливістю театру було те, що оркестр уперше був розміщений під сценою, і через обтяжену фактуру мідної групи, його звучання було перенапруженим. Трактуючи кожну зі своїх «музичних драм» як вокальну симфонію, Вагнер першим із композиторів відійшов від традицій італійської опери, наділивши оркестр правами повнокровного персонажу, адже раніше, з його слів, «оркестр був гармонічним і ритмічним доповненням оперної мелодії». Подібно античному хору, вагнерівський оркестр коментує все, що відбувається на сцені. Вагнер був неперевершеним майстром оркестрового колориту. Гармонія композитора вражає багатим і вишуканим розмаїттям звукових барв і, водночас, доволі болючим напруженим звучанням. Реформуючи оркестр, маестро створив свій власний квартет туб, ввів басову тубу, контрабасовий тромбон, розширив струнну та арфову групи. За всю історію опери до Вагнера жоден композитор не використовував такого масштабного оркестру (наприклад, «Кільце Нібелунгів» виконує четвертий склад оркестру з вісьмома валторнами)... Коли вагнерівські опери почали ставити за межами Байройта у театрах із традиційними оркестровими ямами, композитору доводилося корегувати кількість музикантів, в основному — за рахунок мідної групи. Ми взяли за основу третій варіант опери, найбільш прийнятний для втілення на донецькій сцені.
— Вагнер розглядав своє мистецтво, як синтез і засіб вираження філософської концепції. У статті «Художній твір майбутнього» композитор писав, що «найвища форма мистецтва — це музична драма, яку потрібно розуміти як органічну єдність слова і звуку»...
— Своєю музикою Вагнер перевернув уяву багатьох композиторів XIX ст.! Відомий факт, як знаменитого італійця Джузеппе Верді приголомшила творчість його німецького колеги. Ці два генії народилися в один рік, 1813-й, і стали національною гордістю своїх країн, отримавши ще за життя визнання і шанування публіки. Почувши вагнерівські твори, Верді на довгі роки замовк, і після 15-річної перерви, написав свою найдраматичнішу оперу «Отелло». Якщо порівняти «Травіату» і «Отелло» — таке враження, що їх написали два різні композитори. А яким яскравим фінальним акордом став неперевершений вердієвський «Фальстаф»! Власне, на цю трансформацію останнього періоду творчості Верді вплинув саме Вагнер!
«Як людина до тих пір не звільниться, поки не прийме радісно узи, що з’єднують його з Природою, так і мистецтво не стане вільним, поки у нього не зникнуть причини соромитися зв’язку з життям», — писав Вагнер. Із цієї концепції виникають дві засадничі ідеї: мистецтво має творитися спільнотою людей і належати цій спільноті; вища форма мистецтва — це музична драма, у розумінні органічного поєднання слова і звуку. Втіленням першої ідеї став Байройт, де оперний театр уперше почав трактуватися як Храм мистецтва, а не як розважальний заклад. Втіленням другої ідеї стала започаткована Вагнером нова оперна форма — «музична драма». Саме її створення і стало метою творчого життя маестро. «Я існую не для того, щоб гроші заробляти, а щоб творити»,— з гордістю заявляв Вагнер. Незважаючи на жорстокі ідейні помилки і зриви, спираючись на прогресивні традиції німецької музики, композитор домігся виняткових художніх результатів: слідом за Бетховеном, він оспівав героїку людських дерзань; подібно Баху, з вражаючим багатством відтінків розкрив світ душевних переживань людини; йдучи шляхом Вебера, втілив у музиці образи німецьких народних легенд та оповідей, створив чудові картини природи. Така різноманітність ідейно-художніх рішень і довершена майстерність властиві кращим творам Ріхарда Вагнера.
В увертюрі «Летючого голландця» зашифрована музика Всесвіту — експресивний початок передає напругу несамовитої штормової стихії. З перших акордів музика не відпускає: і герої опери, і публіка, немов разом, перебувають на палубі корабля-фантома. В картинах бурхливого моря лейтмотивами з’являються образи закоханої Сенти і таємничого Голландця. Музика поступово набирає потужної експресії та сили, досягаючи захоплюючого екстатичного апофеозу — як порятунок і спокута героя.
Я впевнений, що опера «Летючий голландець» стане новим словом не тільки для нашого театру, а й відкриттям для широкої аудиторії оперних шанувальників. На сьогоднішній день уже маємо пропозиції щодо презентації нашого «Летючого голландця» в Європі. Мріємо також показати цей вагнерівський шедевр і на столичній оперній сцені. До речі, у наступному сезоні до 200-річчя Дж. Верді плануємо разом із болгарським режисером Ніною Найденовою поставити «Бал-маскарад», адже її «Богема» на донецькій сцені викликала великий позитивний резонанс. Як бачите, у нас є чим здивувати і порадувати справжніх поціновувачів класичного мистецтва.
