ПРО КІНО
— Моя остання робота — це шестисерійний телевізійний фільм «Чарівність зла», — розповів М. Козаков у інтерв’ю izvestia.ru. — 1930-і роки, еміграція, багато історичних персонажів, все базується на документах. Там є Марина Цвєтаєва, Сергій Ефрон, завербований у агенти ДПУ. Головна героїня — Віра Гучкова, дочка голови третьої Державної думи, яка вчилася в школі НКВС. І чоловік, якого вона кохала і він її кохав, у житті його звали Радзевич — це єдине прізвище, яке нами змінене. Радзевич з Ефроном були друзями, билися в Білій армії проти німців, потім — проти більшовиків. Саме Ефрон завербував Радзевича. А у Радзевича в Празі був роман із Мариною Іванівною Цвєтаєвою. Йому присвячені чудові вірші: «Как живется вам с другою — проще ведь?..»
Радзевич помер у будинку для старих під Парижем і до кінця свого 90-річного життя залишався переконаним комуністом. Цікаво, що я був з ним знайомий. Він приїжджав до Радянського Союзу 1967 року на запрошення Аріадни Ефрон, дочки Цвєтаєвої, яка довгі роки відсиділа у в’язниці. Одного разу моя мама сказала, що до нас у гості прийде якийсь Костянтин Болеславович: «Ми були знайомі до революції». Я поняття не мав, хто це. Він прийшов із дружиною, яка ні слова не сказала по-російському. І поки мама з цією француженкою готували нам їжу, ми розмовляли. Він побачив у мене том Цвєтаєвої, я прочитав йому вірш «Как живется вам з другою?.. После мраморов Каррары как живется вам з трухой гипсовой?..» Коли я закінчив, він сказав: «Мишо, ці вірші присвячено мені. А «труха» — це вона...» — і показав пальцем у бік кухні...
— Хто грає в «Чарівності зла»?
— Грають прекрасні актори. У ролі Гучкової — Наталя Вдовіна. Цвєтаєва — Галина Тюніна, Ефрон — Карен Бадалов. Далі — Ганна Каменкова, Олексій Серебряков, Володимир Качан, Олег Шкловський, Віталій Хаєв, мій син Кирило Козаков...Серіал мають показати на телеканалі «Россия».
ПРО КОХАННЯ
— Мало не кожен чоловік, який до кінця хоче залишатися чоловіком, «приречений» на кохання до жінки, яка могла б бути йому дочкою...
— А то й онукою, чого вже там приховувати. Це серйозне випробування... і для жінки також. Можливо, для неї ще важче. А для чоловіка це і тягар, і радість. Інакше ніхто не став би піддавати себе такому випробуванню.
— Судячи з того, що ваш останній шлюб розпався, теорія кохання-жалості себе не виправдала?
— Жалість — велика річ. Моя нянька, яка мене дуже любила, була фактично другою матір’ю, завжди говорила: «Синочку, ти мене жалієш?» Проста селянська жінка. Вона прийшла в наш дім, коли мені було два тижні, й виховала ще моїх дітей. Інтелігентською мовою «жаліти» — значить не робити іншому того, чого не хочеш собі. Постарайся зрозумiти іншу людину, навіть якщо вона помиляється. Моя матримоніальна біографія складається, на мій погляд, непогано. Я ніколи не «паралелив», завжди був чесний зі своїми жінками. Зараз у мене серйозні стосунки... вп’яте в житті. З першою своєю дружиною я дружу, з другою — Медеєю ми важко розлучалися, але в нас є дочка, є внучка... і це вже добре. Третя дружина, Реґіна, живе в Америці. Ми листуємося, іноді зустрічаємося, вона хрещена моєї дочки Зої. Нарешті, Аня — ми прожили 15 років і розійшлися, але в нас двоє чудових дітей, яких ми обоє любимо.
— Друга дружина Тютчева (німкеня Ернестіна) майже не говорила по- російськи й оцінити його як поета не могла. Олена Денисьєва, його останнє, «незаконне» кохання, цікавилася не так віршами, як присвятами... Ви змогли б жити з жінкою, якій Козаков- актор і Козаков-режисер байдужі?
— Це дуже важко. У мене бували такі ситуації в житті, і в результаті я не витримував.
— Тобто ваша творча іпостась для вас важливіша, ніж чоловіча?
— Так. Не соромлюся в цьому зізнаватися.
— А ви самі завжди цікавилися, чим займаються ваші жінки?
— Безперечно. Якщо це не математика яка-небудь, у якій я нічого не розумію. Ось Надія — вона закінчила університет, добре знає історію, архітектуру. Вона пояснює мені якісь речі, страшенно дивуючись, що я цього не знаю, підсовує мені книги, які я ніколи не читав...
ВІДВЕРТОСТІ
— Декілька років тому ви публічно зізналися, що в ранній молодості були завербовані американським відділом КДБ, щоправда, відповідальних завдань не отримували й нікому не зашкодили... Можна запитати, чим закінчилася та історія з самовикриттям?
— Жодна людина не сказала: «Даремно ти це зробив!» Вірніше, дехто говорив так: «Даремно ти це зробив, бо ти простодушний. Уяви, скільки людей чинили й зараз чинять набагато гірше, аніж ти. Як їх повинна розсердити ця публікація: ах, він покаявся!.. А я мовчу!.. Ах-ах-ах!» Якийсь кретин написав, що оскільки до влади прийшов Путін, а він — із органів, то я вирішив опублікувати цю річ з метою самопіару. Маячня якась. Я поїхав до Ізраїлю — піар, я повернувся до Росії — піар, я помру — це теж буде піар...
— Ніхто від вас не відвернувся?
— Друзі не відвернулися. Публіка не відвернулася. Мабуть, був непрямий резонанс. Я не отримую ніяких премій — окрім двох «ТЕФІ», нічого. Хоча сам себе, повірте, не переоцінюю. Я не «геній», не «живий класик», не «монстр», як тепер кажуть. Просто здібний актор. «Здібний» — це дуже високий комплімент. Бо в основному сьогодні грають нездібні. Я пристойний читець. Непоганий педагог, щоправда, зараз не викладаю.
— Чому?
— Є сенс викладати, якщо ти готуєш цих хлопців та дівчат для себе. Як робив Фоменко, як роблять Табаков і Райкін. А вчити їх того, що при зйомках у серіалах все одно не знадобиться... До того ж і платять за цю працю копійки. А мені потрібно заробляти — я ще ставлю на ноги дітей. Сам живу дуже скромно — у мене немає ні дачі, ні машини...
ПРО УСПІХ
— Ви вважаєте себе удачливою людиною?
— Я вам розповім одну історію. 1979 рік, ми знімаємо картину «Безіменна зірка» в Пітері, на Кам’яному острові. Я стою на мосту, палю. Раптом позаду: «Мишо!». Обертаюся. «Мишо, ти мене не впізнаєш? Я Шатунов!» Ба, це ж мій однокласник — адже я з Ленінграда. Пообнімались. Він мене запитує: «Мишаню, скажи, чого ти в житті досяг?» Я кажу: «Шатуне, ну чого досяг? Я актор, ось зараз кіно знімаю...» — «Та ні, я питаю — чого ти досяг? Он, бачиш, «Волга» стоїть — моя. А на дачі в мене іномарка...» На дворі, прошу не забувати, 79-й рік. Я кажу: «А ким ти став?» — «А я по каналізації. Знаєш, лайно ллється й стікає в одне місце. А ми стоїмо з гаками й виловлюємо. Там і діаманти, і облігації, і гроші — чого тільки в унітаз не потрапляє... Зрозумів?». Я сказав: «Зрозумів»...
— Прямо-таки притча.
— Все правда — від першого до останнього слова, Богом клянуся. Якщо еквівалент успіху — гроші, то я неуспішна людина. Просто невдаха. Але виловлювати свій успіх із каналізації — в прямому й переносному значенні слова — мені не потрібно. Я досягнув одного: я вільний. Пройшов еміграцію, живу на Батьківщині, люблю цю Батьківщину й нікуди не хотів би поїхати. Мені гріх скаржитися. Я читаю вірші, які мені подобаються. Роблю, що хочу. Завжди мріяв зіграти Пілата, і ось — випустив потрійний альбом із музикою Шандора Каллоша, де один за всіх зіграв. Підіть купіть цю платівку — її немає. А коштувала вона, між іншим, 600 рублів...
— Бортко вас до свого серіалу на роль Пілата не запрошував?
— Він кликав мене зіграти Каїфу, але ми не зійшлися з концептуальних питань. Для мене не може бути такого стану речей: єврей Каїфа потім перевтілюється в Людину у френчі, єврей Іуда також повертається в сучасне життя як негативний персонаж. Адже є Афраній, який, між іншим, — КДБ при Пілаті. Чому б йому не стати Людиною у френчі? Бо він — римлянин? «Ви дуже глибоко копаєте!» — мені сказали. А я завжди глибоко копаю.
