Пропонуємо вашій увазі фрагменти з програми «Разворот» на радіостанції «Эхо Москвы» (www.echomsk.ru), гостем якої був письменник Михайло Жванецький.
— Трагедія в Пермі. Хто в цьому винен? Це ми чи це чиновники, корупція й так далі? Чи це наша безпечність і наше вічне «авось»?
М. ЖВАНЕЦЬКИЙ: — Ринкова економіка, перш за все, лягла на низьку культуру населення. І коли ця суміш утворилася, то тут кого ти знайдеш? Ці збудували із соломи нічний клуб, ці за хабарі, напевно, я не знаю, прийняли це все. Звісно, всі натякають на те, що вони прийняли якось не так. Прийняли! Не повинні були приймати, й не повинні були будувати із соломи. Ці не повинні були й ці не повинні були. Ось усе! Такий страшний результат, де, до речі, зібралися розумні, багаті, заможні люди. Мислячі люди. Це не село прийшло туди. Це не прийшло кріпосне селянство.
Прийшли люди, які рано чи пізно розуміють, що в такому стовпотворінні станеться з цією соломою. І цей вогонь... настільки ми жадаємо вирватися з цього життя й закритися в якомусь... де всі свої, де ми всі знаємо одне одного, де ми веселимося, де ми в руках відчуваємо щось дуже гарне під час танцю, як я пам’ятаю, що ти навіть не відразу квапишся зрозуміти, що тобі загрожує щось, надто ви близькі й надто ти бачиш ці очі. І ти не хочеш виглядати боягузом.
І все разом у результаті призвело до такої кількості. Дуже боляче...
— Після таких жахливих історій, як та, що була в Пермі, починається боротьба з наслідками. Зараз у Москві вже заговорили про те, що слід було б нам закрити нічні клуби, тому що десь може виникнути подібна ситуація. Вам не здається, що ми не з тим боремося й не з того починаємо, не з того кінця заходимо?
М. ЖВАНЕЦЬКИЙ: — Ну, жили ми так. Були ті ж пожежі, й жертв було дуже багато. Тільки жертви були в інших місцях, коли ми жили в заборонах. Жертви були на атомних полігонах, на атомних човнах, де від нас приховували. Але жертв було не менше. А скільки жертв було в таборах! Величезна кількість. Ми зараз розплачуємося за свободу, хлопці й дівчата, любі мої! За свободу розплачуємося! Це перший прояв ідіотизму, який нам дозволили. Нам було заборонено навіть бути ідіотами. Зараз ми стали ідіотами, дурнями, ми танцюємо серед соломи й запускаємо феєрверки.
Але хоча б немає посадок величезних і немає жертв у вигляді тонучих підводних човнів і жертв атомних випробувань. Цього немає. Я сподіваюся, через це треба пройти, через цей ідіотизм. Зараз, даруйте, що я говорю весело, але я так завжди говорю. І хтось мусить говорити весело зараз, тому що день трауру минув, хтось мусить говорити весело й обурено. Тому що свобода й несвобода в Росії поки має однаково огидний вигляд.
Ось несвобода, з якої ми вирвалися й потрапили в свободу. І виявилося, що це не образ Сахарова й Солженіцина, а свобода — це доволі тупуваті письменники, це доволі мерзенний гумор, це доволі дешеві артисти, це доволі ось ці всі дешеві нічні клуби, серед яких інтелігентні й розумні люди танцюють. Це все свобода. Я сподіваюся, що ми, змінюючи одне одного, розумнішатимемо...
— Ось у нас усі говорять, що зараз така тандемократія.
М. ЖВАНЕЦЬКИЙ: — Яка тандема?
— Тандемократія. Таке слово чули?
М. ЖВАНЕЦЬКИЙ: — Ні ще.
— Путін і Медведєв разом управляють країною.
М. ЖВАНЕЦЬКИЙ: — А! Тандем у сенсі?
— Так. Як між ними розподіляються ролі, на ваш погляд?
М. ЖВАНЕЦЬКИЙ: —А, ми, все-таки, про це говоритимемо? Про це вже й анекдоти, й усе що завгодно!
— А який останній анекдот на цю тему ви чули?
М. ЖВАНЕЦЬКИЙ: — Я? Ні, не можу сказати, не буду. Якийсь анекдот крутиться, але його не розповім.
— Хочете, я вам розповім? Чудовий анекдот! У Росії виявили чотири головні проблеми. Дві ви знаєте, а решта дві — як і раніше, дурні й дороги.
М. ЖВАНЕЦЬКИЙ: — Так, так. Я це теж чув. Значно в гіршому виконанні. Отже, що ви запитуєте? Як вони будуть далі?
— Я хочу зрозуміти, як, на вашу думку, розподіляються між ними ролі? Багато хто говорить, що Путін відповідає за народ, а Медведєв — за інтелігенцію.
О. ДУРНОВО: — За все інше.
М. ЖВАНЕЦЬКИЙ: —Гадаю, вони пробують розкласти роль таким чином, що Медведєв говорить, а Путін робить. Може, так. Бо ось ми бачимо, як Путін відповідає на запитання, мені дуже сподобалося, коли шеренга десь стояла, здається в Магнітогорську, й дівчина-коментатор: «Хто бажає?» Один підняв руку, й вона сказала: «Ну, тоді почнемо з вас», хоча другого не було. Я якраз детально проглянув усі відповіді Володимира Володимировича. Ну, це все розподіл того, що надходить у центр в особі Путіна. Це я розподіляю зверху вниз.
Цьому дам, цьому дам, цьому дам. Ця система поки не працює, вона не самозавідна, не самовдосконалюється, вона не працює. Якщо йде така роздача благ зверху, то вона завжди була. Дмитро Анатолійович говорить добре, він говорить про модернізацію країни настільки... Раніше ми, рік тому, не знали, що таке слово «інновація», від цього слова багато хто непритомнів. Чи вимагати зарплати, чи щось таке-от... Зараз я розумію, що це називалося працювати по-новому.
У нас теж, ще за радянських часів, називалося «працювати по-новому», і раптом виявилося, що ми вже працюємо по-новому, хоча ні зарплати, ні продукції, жодних змін немає, але ми вже працюємо. Тому на ці заклики до модернізації, я думаю, що відповідь одна — через якийсь час надійде рапорт знизу: «Уже!». Як дитя мамі: «Я вже». Модернізація — так, уже, все! Як довести, що ще ні, невідомо. А рапорт «Уже» свідчитиме про те, що вже є. І все. І ми нічого, ми житимемо по-новому.
— Президент Медведєв сказав «Росіє, вперед!» А куди ми рухаємося, як ви гадаєте?
М. ЖВАНЕЦЬКИЙ: — Ви знаєте, до цього сказали «Італіє, вперед!» Я не знаю, може, в Італії вперед — це інше. А «Росіє, вперед» — це інше. У кожного «вперед» свій. Я думаю, що наш «перед» — це зад інших країн. Ось. Я думаю, що ми маємо зустрітися.
— Повернули пам’ятник Віри Мухіної «Робітник і колгоспниця» на ВДНГ. Чи бачили ви його, і які відчуття у вас з цим пов’язані?
М. ЖВАНЕЦЬКИЙ: — Я його бачив усе життя. А те, що його повернули, ну, хай стоїть. Він там стояв. «Робітник і колгоспниця» дійсно ж існували. Зараз вони зникли. Але, загалом, це досить благородне видовище для людей праці, які завжди були й завжди будуть, і яких ми зараз просто гостро потребуємо, — щось треба зробити.
— У нас ось в окремих проявах — саме в окремих — заговорили про відновлення історичного вигляду міста Москви. Зокрема, наш головний архітектор московський, який відновив історичне обличчя станції «Курська»-кільцева, навіть заговорив про те, щоб повернути туди пам’ятник Сталіну, який там колись стояв. Ось до цього ви як ставитеся?
М. ЖВАНЕЦЬКИЙ: — Ставлюся я до цього негативно. Я вважаю, що можна такі речі робити в музеї. Але діюча станція метро й пам’ятник Сталіну... Навіть ось десь на станції «Роздільна» під Одесою стояв пам’ятник, я пам’ятаю, юному Леніну просто на пероні — бронзовий хлопчик з ранцем. Ви уявляєте тисняву — народ до поїздів, і всі б’ються об цей пам’ятник. Він людського зросту й стоїть просто на пероні. Тому, звісно, Леніна поминали недобре. Навіть тоді, коли він стояв за радянських часів. Зараз, по-моєму, його немає. А пам’ятник Сталіну в метро — ні, зараз ні. І треба тоді не відновлювати станцію такою, якою вона була, а якщо вже її модернізувати, якщо вже взялися за неї, то, можливо, пояснити, що сталося й чому знято. З огляду на те, що це така людина. Я не думаю, що є подібні пам’ятники в Німеччині.
— Останнім часом на телебаченні стали модними всілякі екстрасенси знов, як на початку 1990-х. Повернення Кашпіровського, Вольф Мессінг. «Битва екстрасенсів» — на ТНТ є передача. Уявляєте? Це взагалі до чого?
М. ЖВАНЕЦЬКИЙ: — До повного здичавіння. Це дорога до здичавіння, звісно. Це вже осторонь і від науки, і від релігії, і від усього. Це чисте здичавіння. Ось передача «Малахов+» — така тепла, добра людина дійсно. Але звідки він усе знає? Звідки він усе лікує? Як він може все лікувати? Ну, бабусі збираються — вилікуваних ми не бачимо. Ні кого. Ми бачимо тих, що лише лікується, а не вилікуваних. Ну, ми всі такі, ми всі лікуємося. А дуже хочеться побачити хоч одного вилікуваного.
— Ви самі взагалі весела людина?
М. ЖВАНЕЦЬКИЙ: — Сумний і мовчазний. І запрошувати мене нікуди не варто — все зжеру, але не пожартую. Це буде лише «у нас був». А що він робив? Нічого цікавого.
