На його завершення особливою "родзинкою" можна назвати виставу-перформанс "Шаради Померанцева" - сценічного авторства "двох Юлій" - режисера-постановника і художника Юлії Лазаревської та режисера-хореографа Юлії Гасиліної. Блукаючий театр, відкритий до нових експериментів і майданчиків, показував виставу у нових просторах - спершу у Центрі "Майстер-клас", а згодом як головну "видовищну" подію на відкритті Книжкового Арсеналу. Цей оригінальний мистецький проект продовжив своєрідну тональність сезону - візуально-музично-пластичну, де текст не домінує, а провокує фантазію в інших вимірах. Як не парадоксально, але попри "легалізацію" перформансу, він і досі залишається в Україні екзотикою, а не постійною мистецькою реальністю, а його мультимистецька версія, де в рівноправний поєдинок вступають поезія, музика, відео-арт і власне театр - особливо рідкісна і тому цінна.
Певне, не літературною основою, а радше "провокацією" видовища стала поетична збірка Ігоря Померанцева з промовистою назвою "Гомо еротікус" (видавництво "Дух і літера"), а безпосереднім "провокатором" стала перекладачка книжки українською мовою Діана Клочко. Цитуючи Юрія Андруховича, його "поетичні курватури є надзвичайно захопливим викликом для української мови". І то невипадково, адже письменник, котрий пише російською, а мешкає у Чехії, походить із Чернівців. Власне, назва "Шаради" уже передбачає своєрідну вишукану інтелектуальну гру, в яку втягуються і різні митці, і глядачі, а надихає всіх міфічний і всюдисущний "гомо еротікус". За словами автора книжки, який у фіналі прем'єри, одягнувши лавровий вінок, також став частиною перформансу, "гомо сапієнс" може перестати думати, а "гомо люденс" грати, а от "гомо еротікус" продовжує жити у кожному з нас у найтонших вимірах людського єства.
Дійство театру "МІСТ" нічого не нав'язує, а пропонує деякий образний відкритий простір, в якому цікаво перебувати і "дофантазовувати". Мінливість і різнобарвність еротики презентують химерними ожилими картинами творці проекту, але без жодної вульгарності - радше стримано і "півтонально". "Шаради Померанцева" пропонують асоціативний діалог: вибрані поетичні мініатюри в "закадровому" і трохи містичному акторському виконанні Василя Шандро резонують із стилістично-розмаїтою музичною партитурою - від Персела до Губайдуліної та рухливими візуальними образами на великому екрані - руху якоїсь незбагненної речовини. Вода, плазма, м'ясо чи просто абстракція? Важливо не що це насправді, а як емоційно відгукується...
Художні образи Лазаревської і пластичні етюди Гасиліної спільно з 13-ма акторами театру "МІСТ" не ілюструють поезію, а радше продовжують політ фантазії в інших просторах. Політ не лише образний, а й "буквальний". Так, слова поета про те, "що кохання - це хитра й жалюгідна птаха фенікс", спровокували народження пластичної мініатюри, де Людмила Травєннікова та Катерина Ільченко з величезними білими крилами, радше комахи, ніж птахи, створюють сюрреалістичне дійство пристрасті та свободи, самотності й єднання. В іншій сцені кохання набуває образів химерного танцю велосипедистів (Катерина Ільченко та Олександр Пащенко), розвиваючи образ "поцілунку року", де "велосипедист на льоту поцілував у плече велосипедистку". Найбільш екзотично виглядала сцена індіанських змагань, яка завершилася, як зазвичай у коханні, "люлькою миру". А найбільш пристрасною й іронічною - "офісна" імпровізація про "курву" (актриса Анжела Данильчук), яка бавиться одночасно з трьома колегами, оживляючи "маріонеток" із кабінетної шафи на колесиках - саме вона одержала зливу оплесків. Натомість не менш цікавою і промовистою стала сцена своєрідної "музи" у вишуканій сукні з аркушів-чернеток (Лілія Кокуріна), які обриває поет (Олександр Герасимов). Різноманітні пластичні етюди об'єднуються у єдине дійство своєрідними "дзанні" в античному стилі в плащах і на котурнах (Олександр Герасимов та Дмитро Левенко) та справжніми й ілюзорними музиками з екзотичними інструментами - іронічній театралізації сучасного перформансу. Постмодерна гра з різними часами і культурами органічно переплітається у дійстві.
Перформанс "Шаради Померанцева" стала своєрідним "мистецьким перехрестям" і демонструє, що сцена - це, насамперед, світ фантазії, який часто більше говорить про найтонші порухи людської душі, ніж достовірне уподібнення реальності. Куди помандрує новостворена перформанс - ще під питанням, але вочевидь, що ця подорож буде цікавою глядачам, адже "гомо еротікус" і мистецькі образи поєднують всіх нас незалежно від віку, статі, політичних уподобань і національності.
