Колегія з кримінальних справ розглянула касаційну скаргу підсудних і не задовольнила її, а вирок залишила без зміни. Юрія Самодурова та Андрія Єрофєєва звинувачували за статтею 282 КК РФ у розпалюванні релігійної ворожнечі за організацію ними виставки «Заборонене мистецтво-2006». У експозиції цієї виставки, що проходила 2007 року в московському Музеї ім. Сахарова (яким керував тоді Юрій Самодуров), були представлені роботи сучасних російських художників. За рік до того вони були запропоновані багатьом виставковим залам у Москві, але не були дозволені до показу художніми радами або директорами. Завідувач відділом новітніх течій Третьяковської галереї в Москві Андрій Єрофєєв вирішив тоді влаштувати виставку, що демонструє ступінь цензури в культурному житті країни.
Причини цензури були очевидні — художні роботи були пов’язані з ненормативною лексикою, а поводження з релігійними символами було більш ніж вільним. Художники пояснюють це по-своєму, слідчі — по-своєму. На думку слідства, для християн зневажливо виглядає змішення сакрального й вульгарного, піднесеного й низького, релігійного й атеїстичного, духовного й матеріального. Художник Косолапов виявився винним у тому, що створив «зображення обличчя людини, яке впізнаване, таке, що нагадує манерою виконання зазвичай використовуване в церковному сакрально-культурному просторі зображення Ісуса Христа, а також логотип мережі ресторанів «Макдональдс...». Сам Косолапов пояснював, що ідея його роботи в тому, щоб показати неприйнятність змішення релігійного й мирського. У всіх свіжі спогади про те, як у 1990-х роках РПЦ займалася безмитним імпортом алкоголю й тютюну. Цим і була навіяна робота Косолапова. Слідчий же в обвинувальній ухвалі пише, що поєднання «сакрального (образ Ісуса Христа та елемент християнського релігійного культу) з вульгарним (продукція масового харчування)» являє собою «блюзнірську наругу над святим для православних таїнством; що глумливо демонструє й транслює ідеї-твердження, що тіло Ісуса Христа не цінніше за гамбургер або інший продукт масового громадського харчування...»
Робота В. Бахчаняна «Без назви» (фотоколаж із розп’яттям на хресті ордена Леніна), здавалося б, недвозначно вказує на втручання церкви в світське життя й спроби грати важливу роль у політичному житті. Слідчий же роз’яснив в обвинувальній ухвалі, що «Основний зміст і мета цього експоната полягають у тому, щоб транслювати ідеї-твердження: рівноцінні й рівнозначні образи Ісуса Христа і В.І. Ульянова-Леніна; однаково тоталітарні й деспотичні як православне християнство, так і більшовицький режим В.І. Ульянова-Леніна».
Препаруючи таким чином усі виставкові роботи, слідство доходить висновку: «У результаті проведення виставки «Заборонене мистецтво-2006» громадяни, що сповідують традиційні культурні цінності російського народу, особливо громадяни, що сповідують православну віру або виражають приналежність або переважне ставлення до православного християнства, зокрема й найбільшою мірою — відвідувачі виставки, піддалися під час перегляду згаданих експонатів сильній психотравмуючій дії надмірної сили, що несе пряму загрозу цілісності особи й руйнування картини світу, яка склалася в них, що стало психотравмуючою подією й великим стресовим чинником для них, заподіяло їм непереносних етичних страждань і стресу, а також відчуття приниженості їхньої людської гідності».
Те, що в різних людей може бути різне ставлення до сучасного мистецтва, абсолютно нормально. Проте те, що в цивілізованому суспільстві є предметом суспільних дискусій і суперечок художніх критиків, у сьогоднішній Росії стало предметом судового розгляду.
Суд над організаторами виставки «Заборонене мистецтво-2006» свідчить про порушення свободи слова, заявляв Європейський культурний парламент. Група російських художників і діячів мистецтва зверталася до президента Медведєва з відкритим листом, у якому просила припинити судовий процес і зняти з організаторів виставки всі обвинувачення. На захист підсудних виступив навіть міністр культури Росії Олександр Авдєєв.
Усе це не захистило підсудних від звинувачувального вироку. Екстремістські релігійні організації та націоналісти, православні фундаменталісти та державники вимагали суворого вироку. Вони дізнавалися про виставку з радіопередач або від знайомих. Деякі йшли дивитися експозицію, а потім, образившись на побачене, поспішали до прокуратури писати заяви. Майже всі свідчення були надані нібито під копірку. Більшість із допитаних у суді свідків навіть не були на виставці, самі нічого не бачили, а образилися заочно — з чужих слів, після чиїхось розповідей.
12 липня цього року в Таганському районному суді Москви судовий процес у справі Юрія Самодурова та Андрія Ерофєєва закінчився обвинувачувальним вироком — 200 тис. рублів штрафу на користь держави для Самодурова й 150 тис. рублів — для Єрофєєва. Тепер касаційний суд підтвердив вирок.
Уже давно звільнений з Третьяковської галереї Андрій Єрофєєв. Давно знятий зі своєї посади завідувач відділом музея Юрій Самодуров. Судовий процес тривав три роки. Російське правосуддя впевнене, що поставило в ньому крапку. Проте засуджені так не вважають. Вони збираються звернутися, аби захистити свої права, до Європейського суду з прав людини у Страсбурзі. Практика розгляду подібних справ у Європейському Суді свідчить про те, що Єрофєєв і Самодуров мають усі шанси на успіх у їхньому судовому протистоянні з Російською Федерацією.
Коментар
У Росії відкрито «полювання на відьом»
Своєю думкою про рішення Московського міського суду з читачами газети «День» поділився відомий російський адвокат, голова Російського комітету адвокатів на захист прав людини Юрій Маркович ШМІДТ:
— Чому виставка викликала таку гостру реакцію в суспільстві?
— Гостра реакція була лише в тій частині суспільства, яка була озлоблена цією виставкою. Це дуже специфічна частина суспільства. Це товариство безумних людей, заохочуваних РПЦ, які сьогодні відчули свою силу. Ці люди живуть у положенні низького старту й готові накинутися на будь-яких інакодумців. Мабуть, їм сказали «можна», й вони з усією генетичною силою чорносотенців використовують усі можливості.
— Як ви вважаєте, вони діють за власною ініціативою чи під керуванням якихось політичних сил?
— І те, й інше. І своєї ініціативи вистачає, і є, звісно, вплив найреакційніших політичних сил. Тут важливим є питання про взаємини влади й церкви. Наше суспільство, вочевидь, йде шляхом клерикалізації. Це в руслі наших історичних традицій. Коли церква проповідувала божественне походження світської влади, влада надавала церкві всіляку підтримку. Останнім часом влада відчула ідеологічний вакуум, який треба було чимось заповнювати. Тоді пригадали старі добрі часи й вирішили поставити сервільну російську православну церкву на колишнє місце.
— Вочевидь, політикою клерикалізації пояснюється й звинувачувальний вирок суду? Як він співвідноситься з російськими законами?
— Із законами це не співвідноситься ніяк. Це жахлива справа. Сьогодні можна говорити, що «полювання на відьом» відкрите, й, швидше за все, воно набуватиме масового характеру.
— Якими є шанси Єрофєєва й Самодурова в Європейському суді?
— З погляду права, ці шанси абсолютні. Мало справ, щодо яких я такою мірою впевнений у перемозі заявників. Але річ у тім, що останнім часом я з певною часткою скепсису почав дивитися на Європейський Суд. Ми знаємо, що там досить тривала процедура розгляду справ, там велика черга. 2004 року Михайло Ходорковський звернувся туди зі своєю скаргою, 2009-го було ухвалене рішення суду про її прийнятність, зараз — кінець 2010 року, а розгляд ще не відбувся. Терміни, на мій погляд, позамежні. Я дуже хочу помилитися, але в мене складається враження, що Європейський Суд якоюсь мірою йде в руслі всієї європейської політики, так званої realpolitik. Щодо деяких знакових справ він прагне не квапитися з ухваленням рішень.
— Що відбувається зі свободою інформації в Росії?
— Про яку свободу інформації ви говорите? Ось є інтернет, на превелике щастя. Є двійко-трійко газет і одна радіостанція — от і вся свобода інформації. Решта джерел масової інформації перебувають повністю під контролем держави.
