Кожна нова публікація творів Уласа Самчука (1905 — 1987), видатного українського письменника, майстра епічної прози (романи «Волинь», «Юність Василя Шеремети», «На твердій землі», «Ост»), митця, який чи не першим у світовій літературі відтворив трагедію Голодомору в Україні (роман «Марія», 1933), є непересічною подією в нашому культурному житті. Це й не дивно — адже спадщина Уласа Самчука (а вона й дотепер належно не вивчена науковцями, йдеться ж про десятки томів романів, повістей, оповідань, спогадів, публіцистики) була до порівняно недавніх часів доступна лише читачам із української діаспори та західним фахівцям-славістам. Оприлюднення творчого доробку майстра стало можливим в Україні лише після виборювання нею незалежності. Варто додати, що вже в 30-ті роки минулого століття творчий дар У. Самчука здобув заслужено високу оцінку зарубіжних критиків, а згодом письменника називали серед домінантів на Нобелівську премію з літератури.
І ось — приємна новина для всіх шанувальників таланту письменника. Видавнича фірма «Відродження» (Дрогобич) видала збірку маловідомих дотепер в Україні творів Уласа Самчука. До книги увійшли: роман «Кулак» (1937; сама його назва, на думку дослідниці Ірини Руснак, «сприймається як промовистий словесний символ, за яким приховується трагічний зміст колективізації в Україні початку 1930-х років і ліквідації куркуля (рос. — кулака) як ворожого класу») і кращі зразки малої прози Самчука (оповідання зі збірок «Месники», 1932, та «Віднайдений рай», 1936). До речі, мала проза Уласа Самчука мала такий патріотичний потенціал, що це дозволило критику О. Грицаю в рецензії «З нашої нелегальної літератури» (журнал «Самостійна думка», 1934, №2) порівняти книжку українського письменника з новелами Гі де Мопассана про часи франко-пруської війни 1870 — 1871 рр. А сучасний історик А. Жив’юк, посилаючись на особисті соціологічні дослідження та на факти, що вміщені в 21 томі «Літопису УПА» (Торонто, 1991), відзначає, що відчувається безпосередній вплив художньої творчості Самчука на формування Руху Опору в Україні в добу Другої світової війни.
Це — щодо оповідань митця. Повертаючися ж до роману «Кулак», котрий займає основний «простір» книги (окреме видання цього твору з’явилося 1937 року в «Бібліотеці часопису «Самостійна думка»; в Україні «Кулак» раніше не друкувався), варто зауважити, що це, з одного боку, політично загострений твір, що відчувається в епізодах осмислення поразки українців у визвольних змаганнях, розвінчання совєтофільських настроїв, поширених серед західноукраїнської молоді в 1920 — 1930-х роках, а також у потужному антибільшовицькому, національно-визвольному пафосі. Проте, поза сумнівом, наявні у творі також і потужні морально-психологічні, етичні, навіть екзистенціальні «струмені». Це, по суті, роман про становлення душі Лева Бойчука, українця, простого волинянина, котрий на початку оповіді щиро й наївно вірить, що СРСР — «це країна вільної праці, країна панування слабких, малих, бідняків, гнаних, обдертих, переслідуваних, чорних мозолястих рук, обмитих кривавим потом облич, країна щирих сердець, що їм людський добробут, добробут загальний дорожчий за рідних батька й матір, дорожчий за традиції, батьківщину, рідну землю й усе святе».
Але життя, немилосердно суворе життя, проводить Лева Бойчука через найважчі випробування (польська в’язниця за «незаконний перехід кордону» — ще не найтяжче з них). І поступово, не відразу (власне, цій духовній еволюції героя і присвячено роман) відкривається Леву сувора істина: свобода дається лише незламним! Як писав Улас Самчук: «Нарід, який стає до змагу за своє існування, нарід, який кладе на терези все, чим жив і живе, нарід, який жертвує кров своїх ліпших з найліпших — розуміється, що такий нарід, як коли він має хоч трохи живої біологічної сили, не може дозволити собі на таку слабкість, як м’якість, як вибачливість до певних обставин, як той чи інший сентимент. Тільки тверда, послідовна, вперта до останнього подиху, до останньої краплі крові боротьба». Цікаво, що певний автобіографізм (точніше, певну близькість головного героя до автора) «Кулака» помітила свого часу незабутня Олена Теліга. При першій зустрічі з Уласом Самчуком вона щиро зізналася йому: «Я думала, ви — гігант! «Волинь», «Кулак»... А між іншим... «Кулак». Ви для мене не «Волинь», а «Кулак». Читала його два рази... І я собі вас якраз таким уявляла. Такий лев...».
Проте сенс і значення роману «Кулак» не зводяться до сюжетного відтворення повчальної та цікавої історії про те, як зі звичайного простого незаможного волинянина Лева Бойчука виростає підприємець, свідомий українець, «будівник власного життя». Тут автору йшлося про серйозніші речі. Як визначила у передмові до рецензованої книги Ірина Руснак, «рушієм поступу людства письменник вважав шляхетну особистість, яка має сумління, відчуває потребу в чесній праці, особисту відповідальність за своє буття. Шляхетність — це синонім напруженого життя, яке постійно прагне перевершити себе, поривається до намічених обов’язків і вимог. Шляхетна людина — духовно багата, а тому ніколи не опуститься до матеріального зубожіння. У радянській державі, де бідність було проголошено найбільшою чеснотою, а основним принципом щасливого життя — рівний розподіл, колективістська свідомість не дозволяла особистості виділитися з-поміж загалу. Будь-яке інше право, крім рівності в бідності, засуджувалося як привілей. Ось чому Самчуків «Кулак» являє собою славень натхненній праці, життєвій активності європейського ѓатунку, матеріальним і духовним цінностям, які однаково вартісні для митця».
Такий світогляд робить книги Уласа Самчука (зокрема, і ту, про яку ми ведемо мову) гостро необхідними для сучасного читача. І ті, хто розкриває сторінки його книг, неминуче відчують непохитний оптимізм цього визначного письменника, віру, яка наснажувала його слова: «Ми вернемося в свою велику, вимучену, вистраждану землю предків. Не сьогодні, так завтра, не в цьому, так в іншому поколінні; вернемось не тільки як жива матерія, а і як живий дух, вернемось, і то передовсім в продовженні, як творчість».
