Коли надія перевищує страх, то вона породжує відвагу.
Георгій Кониський, український письменник, проповідник, церковний і культурний діяч

Міжконфесійні зміни й архітектура

«Поміж Вроцлавом та Львовом»
26 грудня, 2009 - 00:00
СВЯТО-УСПЕНСЬКИЙ СОБОР У ВОЛОДИМИРІ-ВОЛИНСЬКОМУ — ЄДИНА ПАМ’ЯТКА НА ВОЛИНІ, ЩО ДІЙШЛА ДО НАС ІЗ ЧАСІВ КИЇВСЬКОЇ РУСІ / ФОТО З САЙТУ PROGYLKA.COM.UA

У Польщі відбулася міжнародна наукова конференція, присвячена дослідженням мистецької спадщини на теренах Сілезії, Малопольщі та Руси-Коронної. Її організаторами виступили інститути історії мистецтв двох університетів — Ягеллонського університету (м.Краків), найстарішого в Польщі, та Вроцлавського. У програмі сесії «Поміж Вроцлавом та Львовом» обговорювалися теми, пов’язані з дослідженнями архітектурного, живописного, скульптурного, декоративно-прикладного мистецтва, що створювалося протягом XVI—XIVстоліть.

Українське архітектурознавство на форумі представляв завідувач кафедри архітектури Національного університету водного господарства з Рівного Петро Ричков. Його доповідь «Міжконфесійний трансморфізм в сакральній архітектурі Волині від XVI до XX століття» викликала особливе зацікавлення істориків і мистецтвознавців.

Це дослідження вперше в українській архітектурній історіографії мало на меті прослідкувати і зафіксувати такі особливі, специфічні явища в храмобудуванні, коли церкви чи костели під тиском суспільно-політичних обставин змінювали свою конфесійну приналежність, — розповів Петро Ричков. — Внаслідок цих змін храми часто підлягали серйозним перебудовам, отримуючи нові стилістичні та композиційні риси, котрі мали віддзеркалювати їхню віро-сповідальну ідентичність — чи то православну, чи то католицьку.

На Волині таких прикладів було чимало, і всі вони є невід’ємною складовою нашої історії. Один з них — Успенський собор у Володимирі-Волинському, котрий принаймні двічі змінював свій архітектурний вигляд.

Свято-Успенський собор у Володимирі-Волинському — єдина пам’ятка на Волині, що дійшла до нас із часів Київської Русі. Храм збудований в 1156—1160 роках правнуком Володимира Мономаха Мстиславом Ізяславичем, котрий був удільним князем у Володимирі, а згодом Великим Київським князем. У цьому ж соборі він був і похований, свідчить Іпатівський літопис. Храм і надалі був усипальницею волинських князів та єпископів. Він грав роль головного храму Волині і в ХІV, і в ХV століттях. Собор кілька разів був пошкоджений і пограбований під час нападу татар, але ще більшої шкоди йому принесла боротьба двох претендентів на Володимирську кафедру в 60-х роках ХVІ століття, коли один із них штурмував єпископський замочок (укріплену резиденцію єпископів) за допомогою гармат.

Постраждав храм і в міжконфесійній боротьбі між православними й уніатами, (у 1596 році, коли володимирський єпископ Іпатій Потій прийняв унію, собор перейшов до уніатів), зазнаючи невдалих перебудов. Уніати переробили візантійську архітектуру храму на латинський зразок. У наступні роки собор звідав чимало бід: пожежі, добудови в стилі пізнього ренесансу, руйнування склепінь, використання як складського приміщення, невдалі спроби відновлення.

Лише в 1885 році почалася реальна діяльність з відновлення стародавнього храму, усунуті пізніші його забудови. Відродженням собору ми насамперед завдячуємо діяльності Свято-Володимирського братства. У 1900 році відновлений у формах ХІІ століття собор освячено. Мстиславів храм є пам’яткою архітектури України, входить до реєстру Національного культурного надбання і охороняється державою.

Непоодинокими є випадки міжконфесійного трансморфізму і в ХХ, і в ХХІ столітті. В усіх нас перед очима приклади перебудови культових споруд на спортивні зали, культурно-видовищні заклади (клуби, органні зали, філармонії, бібліотеки) і навіть складські приміщення, а після повернення споруд конфесіям — зворотна відбудова або перебудова , якщо споруда дісталася іншій конфесії.

Людмила СТУПЧУК, Рівне
Газета: 
Рубрика: