Ставлення до творчості Віана дуже міняється з віком. Найбільше
захоплення його твори викликають у підлітків — суспільних нонконформістів,
бунтівників проти політичних, моральних та й загалом будь-яких устоїв.
Так воно, зрештою, і повинно бути: адже основою творчості Віана, в першу
чергу, є епатаж, який починається з назви («Дохла риба», «Блюз для чорного
кота», «Що таке патофізика?») і продовжується в обігруванні імен, понять,
літературних паралелей (графиня де Будуар, Жан Сол Патр та Хлоя у «Шумовинні
днів»), у зухвалому стилі, з чималою дозою сленгової, а часом і ненормативної
лексики.
«Геть вашу любов! Геть вашу державу! Геть вашу релігію!»
— кричить Вольф, герой роману «Червона трава», і ці слова можна вважати
програмними для більшості віанівських героїв. Проза Віана — це класика
«навиворіт». У «Шумовинні днів» класична любовна історія закінчується не
очікуваним «хеппі-ендом», а смертю героїні під час весільної подорожі.
У «Блюзі для чорного кота» люди, що допомогли коту вибратися із каналізації,
споюють його до смерті, і врешті кидають назад, у ту ж яму, вже мертвим.
В оповіданні «Сумна історія» хлопець зустрічає дівчину, яка намагається
накласти на себе руки, але його намагання відрадити її від такого кроку,
драматично закінчуються для нього самого.
Іронічну манеру висловлювання Віан застосовував не лише
у своїй прозі. Імідж його залишався цілісним у всіх проявах. Зберігся запис
однієї із радіопередач від 23 травня 1959 року, у якій Віан разом із Марком
Бернардом і Генрі Сальвадором дискутували на тему «Що таке патофізика?»;
там, зокрема, Віан казав: «Патофізика співвідноситься з метафізикою приблизно
так само, як метафізика з фізикою. Один із основних принципів її, до речі,
— це еквівалент. Можливо, це краще допоможе вам зрозуміти наші вагання
у визнанні чогось серйозним або несерйозним. Оскільки серйозне і несерйозне
для нас є тим самим, це і є патофізика. Хоче людина цього чи ні, вона завжди
бере участь у патофізичних міркуваннях. Чим більше людина усвідомлює патофізичність,
тим більше довкола неї з’являється несвідомої патофізичності, бо намагання
пізнати себе самого є одним із найпатофізичніших намагань, а ігнорування
цієї істини є ще патофізичнішим, бо відбувається добровільно. Інакше кажучи,
патофізики знаходяться ближче до винятків, ніж до правил».
Основні істини Віана загальновідомі й давні: людина не
повинна працювати з примусу, сім’я не має нічого спільного з коханням,
релігія — із вірою, гуманізм — із альтруїзмом, держава — із справедливістю.
Насправді світ сповнений брехні, самолюбування і фарисейства. Це добре
видно й iз наведеного фрагменту дискусії. Прагнучи показати надуманість
і псевдонауковість, Віан вдається до того ж пародіювання. Він презентує
власну науку — патофізику, вже у назві якої міститься іронія (патологічна
фізика, фізика патологій) і проводить паралелі до метафізики. А потім доводить
«серйозність науки про те, що все несерйозно», вживаючи складні й цілком
правдоподібні на слух наукові терміни. Простодушний читач (в оригіналі
— слухач) — розгублений, справжній поціновувач віанівської іронії отримав
насолоду й досхочу посміявся.
Суть віанівської творчості — іронія і протест. Іронія щодо
всього, і протест проти всього. А оскільки протест у його абсолютній формі,
тобто протест проти всього взагалі, — це своєрідна боротьба з вітряками,
то Віана сміливо можна назвати модерним Дон Кіхотом.
Та повернімося до особи самого автора. Борис Віан народився
10 березня 1920 року в сім’ї дрібного рантьє Поля й Івонни Віан у французькому
містечку Вілль д’Авре. Він мав двох старших сестер і брата. Уже в п’ять
років він умів читати, у вісім прочитав Корнеля, Расіна, Мольєра й Мопассана.
У дванадцятирічному віці в Бориса після перенесеної ангіни з’являються
перші симптоми гострого ревматизму суглобів, який з часом призвів до хвороби
серця і передчасної смерті письменника. Борис Віан здобув освіту інженера,
а паралельно — ступінь бакалавра з класичних мов: грецької та латини, а
також досконало володів німецькою й англійською.
За 39 років життя Віан написав 10 романів, 42 оповідання,
7 театральних п’єс, близько 400 пісень, 4 поетичні збірки, 6 лібрето для
опер. Життя Віана було надзвичайно насиченим: джазовий трубач і композитор,
кіноактор, співак кабаре, перекладач, співробітник компанії грамзапису,
технічний винахідник.
Творчість Віана була епатажною, тому логічно, що довкола
нього постійно здіймалися скандали. Найгучніший з них викликав роман «Я
прийду плюнути на ваші могили», де дія розгортається довкола вбивства мулатом
двох багатих білих жінок. Після появи 1946 року цей роман мав неймовірний
успіх. Та 1948 року книгу було знайдено в готельному номері поряд із жертвою
вбивства, на автора було відкрито судову справу, а 1949 року французький
уряд заборонив книгу, як таку, що спонукає порушувати норми суспільної
моралі. Віана було засуджено до штрафу в розмірі 100 000 франків. Невідомо,
чим би закінчилася вся ця історія, але під час попереднього перегляду фільму,
знятого за його книжкою, письменник помер.
1947 року роман Віана «L’Ecume des Jours» («Шумовиння днів»)
був названий критиками «найбільш гострою і сучасною історією кохання з
усіх коли-небудь написаних». Оригінальні персонажі й образи твору й меланхолійний,
майже чорний гумор є типовими для авторського стилю Віана, й зробили роман
особливо ефектним.
У передмові до одного з видань творів Бориса Віана Луї
Маль написав: «У Парижі 50-х років Борис Віан — поет, белетрист, співак,
бунтар, актор, музикант і джазовий критик. Він був моїм другом, і я захоплювався
ним, його еклектичністю, іронією і смаком до провокації».
