У Молодому театрі Андрій Білоус поставив виставу за мотивами п’єси Генріка Ібсена «Майстер Сольнес» («Будівничий Сольнес»). Проблематика твору здається дуже близькою для Молодого театру. Адже саме в цій п’єсі є афористична фраза «Молодість — це відплата»! Для Ібсена ця істина буквальна: до старіючого майстра Сольнеса відплата приходить у вигляді юної дівчини Хільди, через яку він і гине у фіналі. У сценічній версії Білоуса герої, схоже, гинуть обоє. Принаймні, за Хільдою наглухо зачиняються залізні двері пепелаца — як ото закривається труна.
Втім, слово «відплата» (тобто — помста) у виставі, здається, жодного разу не звучить, натомість вживається «рахунок», як у ресторані. Але менше з тим. Цікавіше розгадати: чому для режисера важлива саме така розв’язка? Можливо, тому, що він сам ще молодий і намагається підбити перші підсумки шляху, пройденого його поколінням. В цьому сенсі «Місто Сонця» є ніби черговою ланкою цілої серії вистав Андрія Білоуса останніх років. Вистав, у яких центральними героями є якраз молоді люди: «Підступність і кохання», «Зачарований», «Горе з розуму». І тут бачимо прикметну особливість: Білоус досліджує зовсім не банальний «конфлікт поколінь», а драматичну природу самої молодості. У нього молодість зводить рахунки не так зі старшими попередниками, як сама з собою. В підсумку вимальовується драматично-парадоксальний смисл: молоді — це не «ті, хто приходить», а «ті, хто відходить».
Герої «Міста Сонця» і згаданих вище вистав — своєрідні камікадзе, майже завжди позбавлені інстинкту самозбереження. Мало того, щоразу молодий герой — зовсім не жертва, а ніби такий собі детонатор, запрограмований на те, щоб підірвати звичний плин речей і себе заодно. І конструкція цього детонатора завжди непередбачувана, її неможливо знешкодити, щоб когось «врятувати».
У спектаклі грає блискуча акторська команда. В головних ролях — Дмитро Суржиков (Сольнес), Катерина Кістень (фру Сольнес), Дарина Баріхашвілі (Хільда), Олексій Тритенко (доктор Хердал), Поліна Снісаренко (Кая), Ярослав Гаврилюк (Кнут Брувік).
Режисер назвав свою виставу «фантастична мелодрама». Все, що діється на сцені, — насправді фантастичне, підвладне логіці сну. Художник Борис Орлов вибудував дивний космічний простір, своєрідну чорну діру, в якій плаває така собі душогубка-пепелац. Усі персонажі (крім Хільди) розмовляють тяжко, як уві сні, коли не слухається язик або не вистачає повітря. Майстер Сольнес чимось віддалено нагадує монстра Чужого із знаменитого фільму Рідлі Скотта. Навпаки, доктор Хердал — дуже милий, навіть ласкавий, а притім від нього віє безпричинною тривогою й жахом, як то буває у сновидіннях. Останнє запитання: кому сниться цей сон? Можливо — Хільді. Одначе все складніше: Хільді ніби сниться, що вона заблукала в чужих снах, куди ходити небезпечно, але марно застерігати від цього таких дівчат, як вона...
