Твір Франсіса Пулєнка La Voix Humaine Facetime, створений за відомою монодрамою Жана Кокто «Людський голос». Понад 50 років тому крізь «залізну завісу» просочилося й досягло слуху наших глядачів досить незвичайне творіння — моноопера Франсіса Пулєнка «Людський голос». Цей жанр у нас уже був трохи відомий («Сафо» і «Ноктюрн» М.Лисенка, «Іфігенія в Тавриді» К.Стеценка), але не користувався особливою популярністю у вітчизняної композиторської школи. Одинокий людський голос зі своїм особистим життям, пристрастю, горем, надією не так ефектно виглядав поряд із епічними оперними полотнами, динаміка окремого життя — на тлі традиційних монументальних сюжетів. Хоча українська сучасна музична література має чудовий приклад цього жанру: одну з найкращих опер Віталія Губаренка — «Ніжність» («Листи кохання»), створену 1972 року за новелою Анрі Барбюса, в якій виступала Євгенія Мирошниченко.
Одразу навіть і не згадаєш сучасних сценічних втілень ні української моноопери, ні, тим паче, дуже відомої європейської — «Людський голос» Франсіса Пулєнка на наших підмостках. Можливо тому, що заспівати самостійно цілу виставу під силу далеко не кожній співачці-актрисі, а створити сценічну версію подібної вистави підвладне не кожному режисеру.
Тож, сучасна версія для голосу і фортепіано мonoОperи про жінку, її колишнього і решту світу La Voix Humaine Facetime — майже безпрецедентний випадок на українській сцені. Та й дати символічно збіглися: 120 років із дня народження Франсіса Пулєнка та 130 від дня народження Жана Кокто.
Додайте сюди те, що це міжнародний українсько-голландський проект, тож режисер-постановник Кріс Колміс додасть новий вимір Facetime до цієї класичної постановки: за допомогою інтерактивного екрану, який служить одночасно дзеркалом над туалетним столиком і сучасною комунікаційною панеллю, — головна героїня робить відчайдушну спробу зберегти свій зв’язок із зовнішнім світом, але, на жаль, їй це не вдається. Тонка межа між фантазією і реальністю в сучасних засобах масової інформації та соціальних мережах призводить до альтернативних істин: коли людина на зв’язку з усім світом, але і в повній самоті водночас.
Цікаво й те, що ми почуємо версію для голосу і фортепіано, хоча в світі більш поширена оркестрова. Існує й більше записів моноопери саме з оркестром. Але відомий факт: будучи гарним піаністом, Пулєнк сам акомпанував мецо-сопрано. Тож це більш рідкісне виконання й автори проекту запишуть саме його для майбутнього CD під час показу в Києві.
«Людський голос» насамперед драматичний твір, з яким встигли попрацювати і Інгрід Бергман (фільм Теда Котчеффа), і Анна Маньяні (фільм Роберто Росселіні), і Педро Альмодовар («Жінки на межі нервового зриву»). Тому солістка La Voix Humaine Facetime — Катерина Левенталь (Нідерланди) теж акторка театру й професійна співачка мецо-сопрано, що працює солісткою в найвідоміших міжнародних театральних трупах, виступає сольно у відомих концертних залах і театрах світу, заснувала музичний театр LEKS Compagnie, а нещодавно дебютувала на сцені Голландської національної опери. Партію фортепіано виконає Марія Прилипко, лауреат міжнародних конкурсів, продюсер, автор проекту класичної академічної музики «Intermezzo. Світські музичні вечори», засновник і керівник музичної Broadway Kids Studio і продюсер цього проекту.
Щоб ще більше заінтригувати, додам цікавий факт-спостереження: Кокто і Пулєнк — два генія нетрадиційної сексуальної орієнтації, які ніколи цього не приховували і які так тонко відчули, зрозуміли й відтворили жіночу сутність, піднявши її до висот рідкісної позачасової щирості. Перший — у тексті, другий у музиці.
