Втім, тематика творів Тетяни Цанко, притаманне їй коло сюжетів залишаються тими ж. Художниця малювала, малює і, мабуть, малюватиме завжди насамперед квіти.
При цьому назвати Тетяну Цанко просто флористкою було б несправедливо. Для флориста краса квітки загалом цілком самоцінна, тому йому досить обмежитися її зображенням та оспівуванням. Навіть у найбільш глобальному флористичному творі може йтися, щонайбільше, про красу світу, що, як у краплині води, відбивається в головному герої, тобто в усе тій самій квітці. Для Тетяни Цанко квітка — скоріше символ або, точніше, знак, частина такого собі великого шифру, яким послуговується Космос. Саме тому її мова кольорів не несе в собі, по суті, нічого салонно-альбомного. Можливо, з цим же свідомим «змужнінням» пов’язана й відмова від «дамської» техніки акварелі на користь більш складного та суворого живопису. Принаймні у зв’язку з нинішніми роботами Тетяни Цанко пригадується вже не сентименталізм і навіть не романтизм, а символізм.
Інколи картини, створені художницею, виявляються навіть переобтяженими різноманітними сенсами та підсенсами — і тоді образ, піднесений майже як містичне прозріння, недоречно перегукується з байкою («Небесні бджоли»). Однак у кращих своїх роботах, зокрема «Береклест у снігу», «Пробудження», «Портрет домашньої квітки», «Мисливці (Зелені орхідеї)» Тетяна Цанко виявляється чуйною і спостережливою художницею, яка вміло відшуковує в нескінченному потоці буття безцінні крапельки, що барвисто переливаються, міняться всіма кольорами веселки.
