Одне з найбільших вражень: ув’язнені, навіть найрозумніші, просто не усвідомлювали, що відбувається в країні, не відрізняли реальності від ідеології. Одразу спало на думку: а чи нині ми не в такому ж становищі? Байдуже ставлячись до того, що відбувається навколо, забуваємо, що історія твориться зараз, цієї миті... Не вдаючись до рефлексій щодо політичних, соціальних, культурних подій, чи не ризикуємо ми потрапити в цю ж саму пастку, що й наші попередники: усвідомити, зрештою, свою помилку де-небудь на лісоповалі або ж на безстрокових примусових навчаннях із цивільної оборони? Отже, важливо зберігати в собі певний еталон норми, незамуленість погляду. Виявляється, це не так уже й важко. З агентурної довідки 1934 року: «10/9 с. г. бухгалтер Сегежского лесозавода з/к Куцак Никита Степанович в беседе с источником, в присутствии бухгалтера колгруппы финчасти з/к Потева, на тему об аресте бывшего начальника финчасти говорил присутствующим: «Забрали человека, а он абсолютно не виноват, и вообще, теперь такое время, что хорошим людям совершенно нельзя жить. На воле то же самое — виноват или не виноват, а заберут и начнут тянуть человека. Это не власть, а какое-то недоразумение, и все это так надоело, что просто жить надоело». Нормальні слова нормальної людини, яка дивиться на ненормальне життя. Ніби сказано вчора, а не 65 років тому.
З-поміж рядків офіційних протоколів проглядає і те, як було влаштовано й саму систему. Як написано в «Оглядовій довідці по архівно-слідчій справі Л. Курбаса» від 19 грудня 1955 року: «28 февраля 1934 г. по решению Коллегии ОГПУ от 26 февраля 1934 г. следдело КУРБАСА вместе с личностью обвиняемого было направлено в СПО ГПУ УССР в г. Харьков». Мова передає суть: основу становили «справи», облікові одиниці — «личности обвиняемых» — до них долучалися.
До речі, документи 30-х років мають гриф «цілком таємно»; в документах 50-х, коли починали відновлюватись норми права, але уникали «розголосу» навколо колишніх гучних «справ», гриф змінився на «таємно», у 80-х гриф узагалі зник, а наприкінці 90-х Служба безпеки України видала ці документи окремим збірником, роблячи їх доступними будь-якому громадянинові.
Коли другий том (у першому було надруковано протоколи про страту в’язнів Соловків) був готовий до публікації, із Санкт-Петербурзького науково-інформаційного центру «Меморіал» надійшов лист про те, що знайдено документи ще на 509 соловецьких в’язнів, засуджених у добу терору «трійками» на смерть. Ці документи становитимуть третій том видання.
В Іспанії на згадку про громадянську війну 30-х років встановлено монумент на знак національного примирення. У книзі є фотографія пам’ятного знака, встановленого на місці розстрілів у Соловках. На камені — напис: «Люди, не убивайте друг друга».
Історія твориться щодня. І ми так чи інакше присутні в ній: чи активними діями, чи мовчазною згодою. І тільки від нас залежить, що буде в цьому житті останнім словом: вироки на «розстрільних» протоколах чи написи на таких каменях.
