Цьогоріч із 19 по 27 березня у Харкові проходить XIII Міжнародний конкурс юних піаністів Володимира Крайнєва. Це творче змагання у 1997 р. увійшло до Європейської Спілки молодіжних музичних конкурсів (EMCY) і відбувається у трьох турах за двома віковими групами: молодша група — 7-13 років; старша група — 14-18 років (із 2016 року в рамках цього творчого проекту проводиться однотуровий конкурс у номінації «Дебют» за трьома віковими групами: І група — 7-9 років; ІІ група — 10-11 років; ІІІ група — 12-13 років).
Нині було подано більше 60 заявок учасників конкурсу з 10 країн: США, Канади, Австралії, Литви, Чехії, Грузії, Румунії, Казахстану, Австрії та України.
Головою журі є віце-президент EMCY Юстас Дваріонас (Литва).
Нагадаємо, душею і фундатором Конкурсу довгі роки був видатний піаніст Володимир Крайнєв (1944 – 2011 рр.), концертна та педагогічна діяльність якого була цілою епохою в історії мистецтва фортепіанної гри.
Володимир Всеволодович заснував Міжнародний конкурс юних піаністів у Харкові (з 1992 р.), а у1994-му створив Міжнародний благодійний фонд допомоги юним піаністам. Також маестро заснував фестиваль «Володимир Крайнєв запрошує», що проходив щорічно у Києві, на який приїжджали музиканти світового рівня. Та у сузір’ї музикантів найяскравішою зіркою форуму був сам Крайнєв. Рояль під пальцями Володимира Всеволодовича «промовляв» до кожного слухача мов до найдорожчого друга.
У фонотеці Українського радіо зберігається чимало музичних скарбів, зокрема трансляційні записи з київських виступів маестро. Останніми роками В.В. Крайнєв давав не більше як 40 концертів на рік. Він казав, що заграв усе, що хотів, і усюди, де хотів. А ще зізнався, що…«поховав» усе колишнє Політбюро (коли помирав хтось із членів ЦК КПРС, то на усіх каналах лунали записи, коли Крайнєв грав твори Шопена). Отож, позбавлений виконавських амбіцій видатний піаніст усю свою енергію спрямовував на виховання молоді. У Ганноверській Вищій школі музики і театру (Німеччина), де Володимир Всеволодович працював з 1994 року, його клас незмінно залишався найбільшим - від 18 до 29 учнів. Найменші школярі жили у будинку Крайнєва. Його матуся, яка була головним консультантом з питань мистецтва у свого сина, годувала дітей і доглядала за ними. А сам Володимир Всеволодович намагався не лише дбати про технічний рівень майстерності своїх вихованців, а був авторитетом у житті і порадником…
Нагадаємо, лауреати конкурсів В. Крайнєва Ігор Четуєв із Сімферополя, Михайло Данченко із Києва, Олександр Романовський із Дніпродзержинська (нині Кам’янське), Марія Кім із Севастополя та інші нині гастролюють по всьому світу, даруючи меломанам хвилини справжнього творчого одкровення.
Маестро часто підкреслював, що «мистецтво – не спорт», і завжди щиро радів успіхам молоді, яку вважав продовжувачем «слов’янської фортепіанної школи», яскравим представником якої був сам. До уваги читачів ми пропонуємо фрагменти з інтерв’ю Володимира Крайнєва, коли музикант був у Києві.
ПРО ЩАСТЯ
- Дуже важко визначити якийсь один свій щасливий день, - зізнавався Володимир Всеволодович. - Наприклад, 1963 рік, другий тур Міжнародного конкурсу в Лідсі (Англія). Це був дуже престижний конкурс, оскільки переможець має можливість потім виступати на найкращих концертних майданчиках світу, мене, 19-річного, учасники конкурсу винесли із зали на руках. Я не можу цього забути! Ще одна щаслива подія, коли Ігор Четуєв грав на третьому турі Міжнародного конкурсу юних піаністів у Харкові (1994 р). Я вважаю, що то була розмова з Богом… Усі члени журі слухали гру цього конкурсанта зі сльозами на очах. А ще пригадую, коли після концертів у Братиславі, Відні, Франкфурті, Касселі, Бонні, Берні, Брюсселі, Парижі публіка аплодує стоячи, і це було відчуття величезного щастя… Дуже хочу дожити до того, аби мої учні стали зірками, які сяють на світовому обрії!
ПРО ШОПЕНА І «ПОГРАБОВАНЕ ПОКОЛІННЯ
- Шопен – це музика моєї душі! Його твори я завжди намагаюся включати до концертних програм. Якщо вони не монографічні. Якщо це не вдається, вважаю, що недопрацював...
Я був наймолодшим народним артистом і лауреатом Державної премії, мав закордонні візи, але я не міг у радянський час планувати своє життя. Нам дозволяли грати за кордоном тільки три місяці на рік. Знаєте, все моє покоління музикантів, яке не випускали на Захід, можна назвати «пограбованим поколінням»…
Мабуть, символічно, що коли, починаючи з Брежнєва, колишні Генсеки почали помирати один за іншим, то традиційно лунала велична музика Шопена у… моєму виконанні. Як сказав один колега: «Під акомпанемент Крайнєва у СРСР поховали всіх членів Політбюро»…
ПРО КРИТИКІВ
- Я давно не читаю критики на свою адресу. Адже ніхто краще за мене не знає, як я граю. Учням я кажу, що у них мають бути: голова – абсолютний айсберг, вуха – абсолютна чистота, серце – неймовірний вулкан, а руки – повна незалежність і свобода. Коли ти виходиш на сцену, всі ці чотири складові допомагають контролювати і слухати себе, бути емоційно розкутим, грати абсолютно вільними руками…
