Протестні акції на Євромайдані і вул. Грушевського — не перешкода для культури. Концертні зали, галереї і театри заповнені людьми. Здається неймовірним, але аншлаги практично на всіх виставах! Від негативу, депресивних новин киян і гостей нашої столиці рятує мистецтво. За два місяці протистояння ми звикли до барикад, після роботи приходити на Майдан, підтримувати мітингуювальників, а кожного тижня виходити на віче і вірити в диво, що влада, нарешті почує нас. А ще багатьох хвилює питання: чому міліція і армія досі не з народом? Чому вони, немов зомбі, воюють із громадянами України, які не хочуть бути рабами? Негода, морози і сніг не зменшують кількості протестуючих, а репресивні акції, ухвалені нові драконівські закони мають зворотну реакцію. Але пружина народного гніву не може до нескінченості стискатися! Навіть на війні (дай Боже, щоб до цього нині не дійшло!) людям потрібен був передих і цією віддушиною є музика, поезія, театр...
Адміністратори концертних залів і театрів розповіли «Дню», що квитки розкуповують за декілька днів наперед, а часом і за місяць. Цього сезону лише прем’єр театри підготували 75-ть! Колосальна цифра, але якщо її проаналізувати, то виходить, що, наприклад, франківці, лесінковці, лівобережці і ТЮГ урізноманітнили свою афішу шістьма новинками, по дві — Національна та Муніципальна опери, «Міст», Новий драматичний театр на Печерську, «Браво», Єврейський муздрамтеатр, «Міф»,Муніципальний театр ляльок і «Перетворня», три — Новий український театр, чотири — «Сузір’я» і Театр на Подолі, а лідером щодо прем’єр є Молодий театр (сім постановок).
Правда не всі роботи порадують душу театралів, але дві-три вистави неодмінно потрібно подивитися! Одна з них — «Лебедине озеро. Сутінки» Театру на Подолі. Відомий київський режисер Віталій Малахов визначив жанр постановки як виставу-концерт, а ми б назвали його наочним «посібником» для тих, хто мріє стати зіркою. Авторами тексту є Тетяна Могильник і Віталій Гуляйченко. Глядачі стають активними учасниками, телешоу, яке розгортається на їхніх очах, і зазирнуть за лаштунки, де відбуваються «бої без правил», адже на кону приз у 100 тисяч, а переможець отримає все, де комедія і трагедія йдуть «під руку».
Адміністратори концертних залів і театрів розповіли «Дню», що квитки розкуповують за декілька днів наперед, а часом і за місяць. Цього сезону лише прем’єр театри підготували 75!
У кожної з п’яти дівчат реаліті-шоу своя історія. Дія розгортається на тлі стін, змонтованих із сотні компакт-дисків, коробок із реквізитом і бобін із ілюмінацією (декорації Марії Погребняк) перед «золотим» мікрофоном, а тлом слугують фрагменти з популярної музики до балету «Лебедине озеро» Петра Чайковського.
№1 «Королева класики» Саша — цинічна і амбітна «пані вамп» (Олександра Пашкова) використовує свій останній шанс оскільки вік у героїні критичний для конкурсантки, щоб довести колишньому коханому, що він не розгледів справжній «діамант».
№2 «Янгол із рожевими крильцями» — домогосподарка і багатодітна мати Маша (Ганна Тамбова) прозріє у фіналі зйомок: чоловік перетворив її на «квочку» і родинна чаша давно дала тріщину.
№3 — Екзальтована чоловікоподібна дівчина-рокер — переодягнутий на жінку хлопець Женя (Роман Халаїмов) лише перемігши зможе розрахуватися з боргами.
№4 — Школярка з провінції Аня (Ганна Саліванчук) заради грошей для лікування матері готова молоти всілякі дурниці, написані піарниками шоу.
№5 — «Дівчина з народу», любителька фольклору Олена (Ірина Огородник), яка ввірвалася на сцену з зали, виявиться журналісткою та коханкою влаштовувача шоу, а, як відомо, «хто платить, той і замовляє музику»... Але інтригу закручено так, що публіка до останньої хвилини не знає, хто ж стане тією найкращою з кращих? Головний ляльковод шоу Голос — режисер Петро Ілліч (Максим Максим’юк), який залишається за кадром, але змушує всіх учасників буквально вивертати свою душу. Тут тісно замішані вигадані і реальні історії, на сцені влаштовується колотнеча перед камерами, плетуться інтриги і народжується кохання.... та коли конкурсантки починають співати, то глядачі буквально завмирають. Мікрофон і живе (не фонограмне) виконання створюють приголомшливий ефект! Це не просто співають драматичні актори, а настають миті одкровення. Причому виконуються як світові хіти з репертуару Агілери, Фабіан, що потребує філігранного володіння голосом, а також ліричні романси, популярні пісні та навіть частівки (аранжування та авторські пісні Сергія Круценка, концертні костюми учасниць від Айни Гассе, а художник по костюмах — Ніна Руденко). Кожен з акторів знаходить масу нюансів, щоб повніше розкрити характер своєї героїні, проте особливо приголомшує не лише силою перевтілення, але й прекрасним вокалом Олександра Пашкова (Саша).
Дорога до слави зовсім не усипана трояндами, грим змивається, жалісні розповіді, написані піарниками шоу, вивчені героїнями і старанно, а часом і натхненно виконані на камеру, але до фіналу учасники починають розуміти, що вони лише маріонетки...
Цю виставу можна дивитися декілька разів. Спочатку ви стежите за розвитком сюжету, а далі отримуватимете справжню насолоду і від класу акторської гри, і вокалу, і майстерності режисера, який зумів захопити публіку, котра сама стає активним учасником дії. Ось тільки шкода, що зала малої сцени палацу «Україна» невелика і щоб подивитися виставу вам доведеться записуватися до черги (вистава йде лише раз на місяць), а тих, хто бажає це зробити, дуже багато. До речі, найближча постановка відбудеться 7 лютого. Втім, «Лебедине озеро. Сутінки» варто було б показати ширше, організувавши турне нашою країною, щоб якомога більше глядачів побачило б цю виставу. Вона цього варта!
Нагадаю, що вже два роки, пішовши з Гостинного двору, колектив театру терпляче чекає на добудову їхнього приміщення на Подолі. Були обіцянки столичних начальників, що новосілля Театр на Подолі відсвяткує до Дня Києва, потім терміни перенесли на вересень... Нині з будівництва взагалі пішов підрядник, а будівля руйнується! Щоб не втратити талановитий колектив подоляни змушені орендувати сценічний майданчик в Палаці «Україна», а малоформатні вистави показують на своїй малюсінькій базі — «Театральній вітальні» на Андріївському узвозі. Вони не опускають рук, і, попри всі труднощі, не знижують свою високу професійну планку.
