За тринадцять років існування цього колективу випущено 17 компакт-дисків із творами світової та української класики, музикантами дано понад 150 концертів в Україні і 300 концертів у США. Керує цією першою в нашій країні приватною оркестрово-хоровою групою, до складу якої входять 90 співаків та 65 інструменталістів, американець Роджер Макмеррін, пастор-засновник місіонерської громади святого Павла.
Він прагне познайомити українського слухача із невідомими для них шедеврами західної класичної музики. А, в свою чергу, американській аудиторії показує мало знану слов’янську і, зокрема, українську музику. Часто пан Роджер запрошує заокеанських друзів продиригувати своїм колективом. Одного разу до Києва за свій кошт приїхав цілий хор церкви «Корал рідж» (кораловий риф), де протягом шістнадцяти років свого часу працював Роджер Макмеррін.) Перед гастролями по Америці диригент дав інтерв’ю для «Дня».
«ЗА СПРАВЖНІМ МИСТЕЦТВОМ ТРЕБА ЇХАТИ В УКРАЇНУ»
— Пан Роджер, чимало українських музикантів мріють жити і працювати у США, а ви переїхали до України, і не зараз, коли Київ став справді європейським містом, а у 1993 році, коли звідси тікали усі, хто міг...
— У 1992 році один єпископальний священик запросив мене приїхати до Києва, щоб виконати із українськими музикантами деякі твори християнського змісту, які заборонялися за радянських часів. Я зібрав співаків та оркестр і ми виконали ораторію Генделя «Месія». У ті часи, коли у духовному житті Києва ще певною мірою панувала темрява і країна була пригніченою... Наш концерт став ніби вибухом світла і залишив незабутні враження не тільки у мене, а й у публіки. Дійсно, я мав чудову роботу у США, гастролював у багатьох країнах Західної Європи, мій рід немає українського коріння, але ваш народ полонив моє серце... Я відчув покликання приїхати сюди разом із дружиною та 14-річним сином. У1993 році ми остаточно переїхали до Києва. Я відчув тоді, що українці знають про Америку набагато більше, аніж мої співвітчизники про вашу країну. Навіть я, коли їхав сюди, не знав де на карті розташоване місце, куди я їду. А друзі мої, взагалі думали, що я вирушаю до Росії... Нині Київ став для мене другою домівкою...
— Чому в Америці ви виступаєте частіше ніж в Україні?
— У Києві у нас є можливість лише раз на місяць давати концерти у Національному будинку органної та камерної музики. Хоча на Різдво ми щороку даємо кілька концертів... А в Америці, куди ми потрапляємо на кілька місяців, концерти даємо майже щодня, а буває й по два рази на день (зараз будемо виступати з середини серпня до 1 жовтня). Нас чула публіка Карнегі — холу у Нью-Йорку, а у Маямі-Біч ми, наприклад, познайомилися із племінником Льва Толстого... Кілька разів виступали у Лодердейлі (штат Флорида). Там — найбільшій у світі форт приватних яхт. Двадцять тисяч людей живуть на воді (у цій американській Венеції). А, взагалі, наш колектив побував у 44 штатах. Українські музиканти більше об’їздили Америку, ніж її корінні мешканці.
— В чому різниця сприйняття музики в Україні і в Америці?
— Американцям ми не можемо продемонструвати серйозні програми, складені із великих творів. Для них готуємо спеціальну програму: веселу, легку для сприйняття музику, здебільшого тривалістю до трьох хвилин звучання. Бо тамтешня публіка, сидячи на концертах, увесь час дивиться на годинники, аби не пропустити улюблений серіал по телебаченню. Українці ж чимало пережили, багато страждали і це привчило їх до витонченого сприйняття мистецтва. Я завжди кажу своїм співвітчизникам: «Те, що ви слухаєте у себе вдома — не мистецтво, а його ксерокопія. За справжнім мистецтвом треба їхати в Україну».
«СПОНСОРИ — 20 ТИСЯЧ ДРУЗІВ»
— Хто фінансує ваш колектив?
— Наші американські друзі. Перший раз, коли ми вирушали на гастролі до США, у нас було близько 200 спонсорів. А зараз маємо 20 тисяч друзів (!), які нас підтримують, у сім’ях котрих живуть наші музиканти підчас турне. Серед них — три із половиною тисячі спонсорів. Та музикою не обмежується наша діяльність. Ми забезпечуємо продуктами 400 вдів, допомагаємо сиротам, заснували біблейські клуби, де навчаються 2000 учнів...
— Навесні цього року ви виступали по російських містах. Як зустрічали колектив із Києва, що виконував не жартівливі українські пісні, а, наприклад, вокально-симфонічний твір Генделя «Месія», джаз і афро-американську музику?
— Нас прекрасно приймали! Деякі концерти пройшли фантастично і нам аплодували стоячи протягом 15 хвилин. До речі, ми виконували і українську музику: співали твори Леонтовича, Стеценка і «Сусідку», яка завжди проходила «на ура».
— Ви співпрацюєте із відомими українськими співаками, такими як Анжеліна Швачка, Тарас Штонда, Тетяна Ганіна...
— З нашим колективом також співав баритон Павло Баранський. До речі, ми направляли його на вокальні конкурси до Німеччини і Англії. Тепер він працює у Цюриху, та, сподіваємося, він повернеться до Києва. Піаністка Наталія Кудрицька, яка у США виконувала «Рапсодію» Гершвіна разом із молодіжним колективом, що ним керує мій син Метью, тепер навчається в Парижі...
— Протягом трьох тижнів ви виступатимете у США. Яку програму ви підготували?
— Це буде вже наше восьме турне. Ми виконаємо музику Бортнянського, Березовського, Чайковського, Шостаковича. Керуватиме оркестром буде лауреат міжнародних конкурсів Алла Кульбаба, яка тепер як диригент гратиме провідну роль в нашому колективі. Прозвучить і український музичний фольклор, для виконання котрого ми залучили народні інструменти і пошили національні костюми. Наш колектив можна назвати культурним «містком» між Америкою та Україною.
