З ініціативи посольства США протягом трьох днів у нашій столиці перебував відомий американський джазовий критик Лоуренс (Леррі) Епплбаум. Він також є продюсером, головним фахівцем з питань джазу бібліотеки Конгресу, куратором серії фільмів про джаз. Більш як 20 років Епплбаум веде музичні програми вашингтонської радіостанції WPFW.
Програма його перебування в Києві була дуже насиченою. Лоуренс Епплбаум побував на репетиції дитячого джазового оркестру LITTLE BAND ACADEMIA, яким керує Віктор Басюк. Послухавши, як свінгують юні «академіки», американець дав високу оцінку майстерності колективу. Пан Епплбаум зустрічався зі студентами Києво-Могилянської академії. У процесі спілкування був приємно здивований знаннями своїх співрозмовників у сфері американської культури та їхньою захопленістю мистецтвом джазу. Леррі побував в аудіофонді Національної бібліотеки ім. Вернадського, на звукозаписній компанії LEMMA, прочитав лекцію на джазовому факультеті Музичного училища ім. Глієра, був присутній у Будинку вчених на концерті української групи «Схід». У артклубі «44» відбулася професійна дискусія з джазовими критиками та представниками ЗМІ.
Говорячи про джазове життя США, Леррі Епплбаум розказав, що ще 10 — 20 років тому джаз цікавив здебільшого богему, аутсайдерів. Сьогодні багато в чому завдяки особистості американського сурмача та бендлідера Вінтона Марсаліса ставлення до джазу в американському суспільстві й «уся його міфологія» принципово змінилися. Марсаліс — чудовий організатор джазового процесу, лідер iз невгамовною енергією. У Нью-Йорку цей академічно освічений музикант, який чудово виконує не лише джаз, а й класичну музику. Він заснував 18 годинний цикл телепередач, передачі на радіо, в якому розповідає про історію джазу і його виконавців. Передачі мають освітній аспект. Завдяки Марсалісу джаз піднявся на рівень серйозної музики. А музикант став «голосом джазу». Він зумів впровадити його у Нью-Йоркський Лінкольн-Центр. Це величезний культурний комплекс, який має: концертний зал філармонії, Драматичний театр, Бібліотеку-музей виконавського мистецтва, знамениту консерваторію — Джульярдську музичну школу, не менш знамениту «Метрополітен-Опера» і літню естраду в парку для виступу симфонічних оркестрів.
Леррі розповів, що нині в США настав час крайньої поляризації. Музика ділиться на традиційну, що добре продається, «легко засвоюється», виробництвом якої опікаються найбільші звукозаписні лейбли, контрольовані менеджерами (потужними корпораціями, наприклад, TOWER-RECORDS) і інтелектуальну, доступ якої до концертних залів і студій звукозапису дуже важкий. Преса поділяє думку хайкіперів — своєрідних газетних цензорів, які стежать за проникненням у неї інформації і змістом реклами та менеджерів, які виражають корпоративні інтереси.
Містер Епплбаум розповів, що лейбли віддають виконавцям лише 3% виручки з прибутку від продажу CD, і лише після того як «відіб’ють» гроші за виробництво та рекламу диска. Це привело артистів, які створюють інтелектуальну, розраховану на малу кількість «споживачів» музику до пошуків виходу, який вони знайшли в самофінансуванні нових альбомів. Виробництво кожного коштує приблизно 30 тисяч доларів. Запис вміщується в мережі інтернету, з якого шанувальники «викачують» те, що до вподоби. Вартість такої «викачки» приблизно збігається з ціною CD, що записаний лейблом і продається в магазинах. А артист отримує від продажу свого витвору через інтернет 85% прибутку. Його експлуатація менеджером на цьому припиняється. У Штатах є й мережа, приблизно з 12 організацій, що займається проведенням концертів нової креативної музики й джазу. До неї входять продюсери-ентузіасти, які організують такі концерти через інтернет, розсилання повідомлень любителям авангарду (близько 500 перед кожним концертом). Вони дають оголошення у своїх радіопрограмах, пресі, продаються дешеві 10-доларові квитки, й прибуток від виступу ділиться між артистами. За останні 4 роки разом iз однодумцями Леррі провів близько 100 таких концертів. «Це не вирішує проблем, але виявляє приклад нового типу мислення, спрямованого на виживання некомерційної музики в умовах загального акценту на прибутку. На запитання «Дня» про зближення джазового та неджазового авангарду Леррі розказав, що Бібліотека конгресу періодично замовляє креативним авторам нові твори, при цьому твори джазових композиторів починають звучати напрочуд академічно. Гість ілюстрував зустріч цікавими прикладами аудіо- й відеозаписів нового американського джазу. На думку Епплбаума, одна культура виробляє певні цінності, інша їх споживає, асимілює по-своєму та повертає назад публіці. Цей процес він спостерігав у Японії, де серйозно ставляться до джазу й де Леррі жив певний час. Аби знати, як розвивається сучасна українська музика, щоб, розібравшись, потім використати її у своїх радіопрограмах, він повезе із собою зразки найкращої нашої креативної музики, фольклору й джазу, найновіші записи наших виконавців. Леррі відвіз записи Енвера Ізмайлова, чоловічого вокального секстету ManSound та інших наших виконавців. Після Києва джазмен поїде до Львова.
