«Жива суть» - цими двома словами Борис Пастернак визначив природу творчості Фредеріка Шопена... У фіналі бенефісної вистави Лариси Кадочнікової "Музика кохання" в Національному академічному театрі російської драми імені Лесі Українки її героїня Жорж Санд спалює листи Шопена до неї і її до нього. Робить це виважено свідомо аби їх траєкторія божественного дару кохання, геніальних та все ж людей, оминула буденне на шляху до міфічного.
Автор "Жорж і Фредерік. Вона та він" Мішель Кадо - відкрию страшенну таємницю виключно для читачів "Дня" - таж сама Лариса Кадочнікова. Перший варіант тексту з'явився ще у 2001 році. Він вдосконалювався до цьогорічної прем’єри, але найголовнішим був супроводжуючий його невтомний процес саморозуміння Лариси Валентинівни.
Виставки її картин побували в багатьох країнах світу. Подарована мені називається "Синій птах". Виконані у різних техніках - це завжди наївно піднесені відбитки бездієслівних думок.
Для актриси, яка існує на сцені дієсловами життя - це яскравий прояв танцюючої душі.
Згадую, як у виставі "Треба жити" за п'єсою Леоніда Малюгіна у постановці Михайла Рєзніковича у Київській академічний майстерні театрального мистецтва "Сузір'я", голос Лариси Кадочнікової у тріо з Адою Роговцевою та Миколою Рушковським сприймався дискантом. Сьогодні регістру актриси він додає справності акторського наіграшу, гармонізуючи граничну умовність з граничною правдивістю.
Як зіграти Жорж Санд - типову мервейозу, як дивакуватість Фоедеріка Шопена представити функцією людської тонкості?
– Коли Шопен уперше побачив Жорж Санд, то запитав: «Невже це – жінка» ? А коли Санд побачила Шопена вперше, то спитала: «Хто ця дівуля»?
Драматург і режисер Станіслав Сукненко обирають наритивний підхід. Звичайно про це краще розповісти. Але й зореві деталі стаються в нагоді.
Нервово-елегантна пластика і жестикуляція Шопена - Артема Ємцова, мужня хода у фрачній парі Жорж Санд, панталони, жилети (костюми Олени Дробної) на перекір мамі сукня у жіночності дочки Соланж - Олени Тополь - вона і лірична Консуело, так само як образ сина Моріса ( він же Альберт у виконанні Олександра Грекова) емблемністю дитячості, юнацтва і дорослості - роблять зримим унікальне чудо мистецтва театру. Енергія перетворення персонажа в образ, предмета в символ привертає глядача до співтворчості з митцями сцени.
Сценограф Олексій Вакарчук розміщує у лівому куті сцени дитячу качалку-єдинорога, який у християнській міфології оспіваний як ідеал чистоти і благородства, а в поганських культах є емблемою еротичних фантазій. Правий кут - великий камін і робочий стіл письменниці…
Кохання і творчість без умов та застережень - служіння прекрасній дамі і музиці, величне подивування красою життя - яскраві кольори змісту вистави.
Бажання осягти нове, плекаючи старе - виставою демонструють її автори.
Попередній ювілей Л. В. Кадочнікова відсвяткувала моновиставою "Актрисі завжди вісімнадцять...". Лариса Валентинівна цю чудову думку стверджує своєю творчістю.
Свого часу Ежен Делакруа намалював подвійний портрет Жорж Санд та Фредеріка Шопена. Його жадібні власники задля більшого прибутку від продажу твір розрізали навпіл. Тепер його портрет в Луврі, її - в копенгагенському Ордрупгор музеї.
Життя жорстоко розділяло Ларису Кадочнікову з коханими. У її книжці "Белая птица: полеты наяву и во сне" багато теплих спогадів і світлого суму. Усвідомлення, що як нема старіння, то й немає ув’ядання в Я - актриси і Я -людини Кадочнікової водночас молоде і зріле. І це її жива суть.
Наступні покази вистави відбудуться 4 і 9 січня 2022 року.
