«День» завжди приділяє дуже багато уваги культурологічним проєктам. Зокрема, й тим, що їх втілює Львівська національна галерея мистецтв ім. Бориса Возницького.
2021 року таких проєктів було чимало. Але виглядає на те, що 2022-й буде ще більш насиченим, в тім числі – міжнародною співпрацею. І про це далі – у розмові з директором ЛНГМ Тарасом Возняком.
«НЕ РОБИМО ВИСТАВОК ДО ЮВІЛЕЇВ»
– Минулий рік для Львівської національної галереї мистецтв був достатньо продуктивним, – говорить Тарас Степанович. – Ми далі впроваджуємо програму організації виставок, які є знаковими і важливими для спільноти, котра цікавиться мистецьким процесом. Тобто не робимо виставок до 60- чи 70-річчя, а робимо такі, які можуть змінити культурну ситуацію принаймні в нашому місті Львові. І в цьому контексті тішимося з того, що почали показувати відомих на Заході, але мало відомих в Україні митців. Наприклад, художника-модерніста Ярослава Качмара, якого ми представляли в кількох локаціях.
– Так, «День» розповідав про це. Ті виставки були в Музеї Пінзеля і в Палаці Лозинського.
– Дуже цікавим майстром є Борис Фірцак – уродженець Закарпаття, який живе і в Києві, і у Львові. Це надзвичайно вишуканий, надзвичайно делікатний, субтильний художник.
Пройшла й свого роду підсумкова, за скількись там років, виставка Євгена Равського «Від міфу до міфу». Євген Равський – дуже відомий львівський художник, але разом з тим такої величезної персональної виставки, яка пройшла в Палаці Лозинського, у нього, напевно, не було.
Крім модерного живопису, так само показуємо реставраційні наші здобутки. Зокрема, в Музеї Пінзеля виставлено частину іконостасу церкви Святої Трійці з Жовкви, який зараз перебуває на реставрації. Але фрагменти цього іконостасу ми виставили поруч зі скульптурами Пінзеля – можна з ними ознайомитися.
Водночас робимо виставки світського характеру. Наприклад – Владислава Шерешевського, яка відбулася у Палаці Лозинського.
Ми пробуємо не то повертати, не то актуалізовувати імена художників, які начебто й знані, але не до кінця оцінені львівською спільнотою. Так відбулася виставка, наприклад, Петра Гуменюка. Я думаю, що такої величезної виставки він ще не мав. Вона проходила одночасно у Палаці Лозинського (основна) і в Музеї Івана Хрестителя, де був виставлений іконопис Гуменюка.
Зробили ми й виставку вже класика тепер Володимира Лободи, і це теж для Львова – здобуток.
Ну, і маємо сторіччя Михайла Дзиндри, який відзначили кількома виставками – і на пленері, довкола Палацу Потоцьких, і в Музеї модернізму, і в Палаці Лозинського. Є й, нагадаю, Музей Дзиндри, де можна ознайомитися з творчістю майстра.
Разом із тим, відкриваємо нові імена. І, напевно, одним із найбільших здобутків для нас є ім'я українського модерніста Осипа Васьківа – абсолютно не відомого до цього року нікому! Його можна ставити поруч із Олександрою Екстер та Казимиром Малевичем. Мало того, що вони брали участь одночасно в одних і тих самих виставках – модерністична, авангардистська революція в мистецтві ХХ сторіччя відбувалася за його безпосередньої участі. Осип Васьків був людиною, яка мислила в такий спосіб, у свій час і на своєму місці. Це не кубізм 2022 року – це кубізм 1912 року! Джорджо де Кіріко аналогічні композиції робив років через двадцять після Васьківа. Але Джорджо де Кіріко – відомий всім, а Осип Васьків – ні. Принаймні досі. Ми зараз робимо його каталог, і я думаю, що це буде перше таке репрезентативне видання, яке поверне ім'я Осипа Васьківа в перелік осіб, які творили українське мистецтво у ХХ столітті. Водночас співпрацюємо з іншими регіонами України, зокрема – із Закарпаття, з Павлом Ковачем. Перед тим мали виставку львів’янина, але уродженця Закарпаття відомого художника Маріона Ілку.
ВЕЛИКА РЕСТАВРАЦІЯ Й АДАПТАЦІЯ ДЛЯ НЕПОВНОСПРАВНИХ
– Що цікавого у вас було по замках?
– Ми реалізовували програму «Великої реставрації і будівництва». Зробили кілька проєктів. Ще кілька – у процесі реалізації. Завершеним можна вважати реставрацію костелу Святого Йосипа у Підгірцях – це, безсумнівно, перлина нашої архітектурної спадщини. Триває реставрація кухонного корпусу у Жовківському замку – ліквідовуємо його аварійний стан, що отримали у спадок, і це – тривалий процес. Працюємо у Монастирі капуцинів, де є величезні запасники нашої галереї (й України в цілому).
– Цього року Львівська галерея мистецтв хвалилася ще однією справді непересічною подією – говорю про адаптацію Музею Пінзеля для людей з особливими потребами. Це ж, напевно, радше, виняток з музейної практики…
– Цей процес ми розпочали дуже давно. На початках дигіталізували скульптури Пінзеля. Крім того, разом із нашими партнерами зробили видрук цих скульптур, щоби люди з вадами зору могли з ними ознайомитися, бо не годні візуалізувати цих об’єктів. А вже після того виникла думка створити об’єкт, котрий буде ввічливим, доступним для різних груп відвідувачів (не тільки незрячих, а й таких, котрі мають проблеми із рухом – пересуваються на возиках, також для інших категорій відвідувачів – наприклад, тих, хто погано чує). І нам вдалося, власне, на базі Музею Пінзеля створити такий об’єкт, де такі люди можуть абсолютно спокійно доступитися до всіх експонатів, без жодного відчуття дискомфорту («День» присвятив цій темі кілька публікацій. Див., зокрема, статтю «Відтепер – без обмежень» від 4 грудня 2021 року. – Т.К.). Так, погоджуюся з думкою, що це – один із рідкісних об’єктів в Україні. І не йдеться в цьому випадку тільки про брак коштів на переобладнання. Це ж у нас така традиція – коли інвалід не може доступитися до скарбів культури. Музей Пінзеля, думаю, – початок роботи в цьому напрямі. Тепер, коли будемо щось реставрувати чи реконструювати, братимемо до уваги і цей, соціальний, напрям, аби неповносправним комфортно було у музеї.
ОЦИФРУВАТИ ТРЕБА 65 ТИСЯЧ ОДИНИЦЬ ЗБЕРІГАННЯ
– Знаменний для галереї минулий рік був і тим, що виданий шикарний каталог збірки ЛНГМ…
– Маєте рацію. Так, цього року вийшов один із найрепрезентабельніших каталогів, який ми робили разом із партнерами з Києва. Роботи тривали років із три. Минулого року мали результат оцієї спільної діяльності. Але мушу сказати, що Львівська галерея мистецтв ще такого каталогу, який репрезентує всі наші підрозділи (а це – 18 позицій окремих музеїв), не мала. Тепер можемо репрезентувати Львівську галерею мистецтв цілому світові. Зараз наш земляк Андрій Юраш, нещодавно призначений Надзвичайним і Повноважним послом України у Ватикані, повезе кілька примірників каталогу до кардиналів, котрі займатимуться співпрацею в царині культури. І ми маємо плани. Можливо, за рік–два організуємо виставку щойно згаданого Пінзеля або інших представників різьбярської школи пластики XVIII сторіччя в одному з музеїв Ватикану.
– Варто, напевно, сказати й про оцифрування фондів.
– Ці роботи насправді тривають уже кілька років. Але 2021 року був здійснений проєкт з якісного оцифрування. Частину оцифрованого вже виставлено в Інтернеті – ознайомитися з нашими фондами може кожен охочий. Процес триватимете і триватиме, бо йдеться про 65 тисяч одиниць зберігання. Наразі зробили тисячу – найбільш репрезентабельних.
2022-Й: КИЯНИ, ЛЬВІВ'ЯНИ І НЕ ТІЛЬКИ І МІЖНАРОДНА СПІВПРАЦЯ
– Що у планах на рік поточний?
– Хочемо представити майстрів київського сучасного живопису – Олексія Аполлонова, Олексія Белюсенка, Олену Придувалову, Ахри Аджинджала, які є знаковими для України.
Потім хочемо представити колекцію Юрка Бойка (роки життя 1959 – 2017, мистецтвознавець, директор відомої галереї «Ґердан» на вул. Руській у Львові. – Т.К.), котрий, на жаль, зарано пішов з життя, але лишилася його колекція, яка покаже певну епоху у львівському культурному житті.
Разом із тим хочемо представити художника Ростислава Котерліна з Івано-Франківська. Хочемо зробити й виставку Платона Сильвестрова, котрий колись жив у Львові, згодом – у Німеччині. Його родина ласкаво погодилася на те, щоби привезти його виставку до Львова. Буде велика підсумкова виставка Михайла Красника – і реставратора, і художника-модерніста.
Будемо тішитися й майбутніми виставками Миколи Шимчука – професора Львівської академії мистецтв і Віктора Москалюка – теж професора Львівської академії мистецтв.
Є ще багато задумів. Подивимося, що вийде, що – ні.
– Можливо, щось спланували по міжнародній співпраці?
– Так, є кілька проєктів. У лютому відкриємо у Палаці великих князів литовських у Вільнюсі велику репрезентативну виставку скульптур Пінзеля і його сучасників. У Палаці Потоцьких відкриватимемо виставку нагород (орденів) з їх зображеннями у живописі (з фондів нашої галереї). Цю подію організовуємо з Талліннським музеєм фалеристики.
Крім того, розпочинаємо великий проєкт із Вільнюським художнім музеєм. У нас є величезна баталія, де представлений гетьман Хоткевич. А він, як всі знають, – литовського походження. Наша баталія поїде до Вільнюса. Виставка буде тривалою, бо саме транспортування такої величезної баталії – дуже коштовне.
– Ще кілька речень на підсумок, Тарасе Степановичу…
– Не хочемо вректи, але наразі все нам вдається. Надіємося тільки на те, що в Україні буде мир і не станеться якоїсь катастрофи. А всіх тих проєктів з організації виставок – як за кордоном, так і в Україні, з продовження реставрації – ще більше, ніж було. Ми здатні їх зробити. Аби був спокій у нашій країні.
