Нагадаємо, «День» у №137 повідомляв про тріумфальні гастролі колективу Національної опери України на сцені Saaremaa Opera Festival, який уп’ятнадцяте відбувається в естонському місті Курессааре. Кияни показали вистави «Дон Карлос» Дж. Верді, «Норма» В. Белліні, «Наталка Полтавка» М. Лисенка у виконанні симфонічного оркестру, хору та солістів Національної опери України, а також взяли участь у гранд-концерті разом із колегами з Естонії, Австрії та Фінляндії.
Виступ Національної опери України у цьому престижному музичному фестивалі став яскравою мистецькою подією європейського культурного життя, викликав захоплення вимогливої публіки та шквал схвальних рецензій у музичній пресі, котра відзначила високий творчий рівень київського оперного колективу, наявність в його трупі сузір’я справжніх вокальних зірок. До речі, естафету Національної опери України наступного року продовжить Міланський театр «Ла Скала» і в цьому є своя символіка...
НА ВУЛИЦЯХ КУРЕССААРЕ МАЙОРІЛИ УКРАЇНСЬКІ ПРАПОРИ
Півтори години лету від Києва до Таллінна, майже дві години автобусом і ще сімнадцять хвилин на білосніжному морському поромі — і ми на овіяному історичними легендами та неповторному своєю природною красотою естонському острові Сааремаа, де щоліта, починаючи з 1999 р., відбувається одна з найпомітніших в європейському музичному просторі подій — міжнародний Сааремаа Опера Фестиваль. Взяти участь у ХV фестивалі, вперше було запрошено й Національну оперу України. Майже тиждень прихильники вокального мистецтва отримали можливість знайомитися з виконавськими традиціями Київської опери. І не розчарувалися, отримавши справжню мистецьку насолоду від розкішного звучання оркестру, зору та солістів провідного музичного театру України, сьогодні знаного в багатьох країнах світу, і не тільки Європи, але й Японії, Китаю та ін.
На вулицях Курессааре майоріли українські жовто-блакитні прапори, а маленькі українські прапорці прикрашали квіткові клумби, приватні будинки, культурні заклади, численні кав’ярні (великий український прапор красувався й фортечному мурі біля входу до головного фестивального залу). Цей зворушливий вияв стосувався не тільки колективу Національної опери, але й держави України, яка сьогодні в центрі уваги всього світу та якій не тільки співчувають, але й бажають подолати всі труднощі на шляху до вступу в Євросоюз. Естонці не приховують своєї симпатії до наших прагнень, підкреслюючи, що це право для України є невід’ємним і Естонія всім серцем підтримує український народ у його віковічному стремлінні бути в європейській демократичній співдружності. Це підкреслила на завершальному прийнятті влаштованому Національній опері України дирекцією фестивалю у своєму виступі й міністр культури Естонії Урве Тіідус, охарактеризувавши гастролі Національної опери України як винятково цінні в мистецькому та культурному вияві, висловила побажання знову зустрітись на цьому фестивальному майданчику, коли в Україні запанує мир і злагода.
ВІД ІТАЛІЙСЬКОЇ ДО УКРАЇНСЬКОЇ КЛАСИКИ
Наші гастролі розпочалися однією з найскладніших опер Верді — «Дон Карлос», постановку якого здійснили три роки тому диригент Микола Дядюра, режисер Анатолій Солов’яненко, художник Марія Левитська. Це був перший показ цієї вистави за кордоном. Колектив помітно хвилювався, знаючи вимогливість фестивальної публіки до інтерпретацій оперної класики, особливо спадщини Верді. Але вже перші такти увертюри підкорили публіку своїм наповненням і бездоганністю гри симфонічного оркестру, дивовижно гармонійною збалансованістю звучання всіх груп. Відчувалася якась особлива аура натхненності, яка вже не зникне до останнього акорду вистави.
Дивовижна точність вступів і кантиленність у підтримці вокальних фрагментів. Диригент не супроводжував співака, а відчував ритм його вокальної стихії, окремих її компонентів, чи то стосувалося кульмінаційних моментів у виконавців головних партій, чи драматичної напруги хорових сцен. Це дозволило кожному солісту блискуче справитися зі своїми вокальними і артистичними завданнями, насамперед заголовної партії Андрію Романенку, який зачарував слухачів не тільки своїм красивим і виразним в усіх регістрах тенором, а й психологічним відчуттям усіх тих подій, які відбувалися за розвитком сюжету.
Партія Ді Пози у виконанні Геннадія Ващенка підкорила глядачів багатою на нюанси вокальною інтерпретацією. Співак продемонстрував не тільки свій тембрально виразний баритон, а й чудове володіння модуляцією голосу — від піанісимо до потужних драматичних вибухових моментів, які він подає в природному, без зайвої афектації, психологічному розгортанні характеру героя.
«Дон Карлос», як вистава з багатьма драматичними кульмінаціями, розгорталася єдиним потоком, об’єднуючи всі художні її елементи у широке та психологічно-драматичне оперне полотно, розкриваючи насамперед психологічну палітру тих історичних подій і їхніх персонажів. Глибинні за вокальною палітрою жіночі образи «Дона Карлоса», інтерпретовані Вікторією Ченською (Єлизавета) та Тетяною Піменовою (Еболі) розкривалися не в протиставленні своїх дій, а у розкритті мотивації своїх вчинків.
Вибухові враження викликали в публіки київські баси Сергій Магера (король Філіпп) та Тарас Штонда (Великий Інквізитор), попри те, що вони мають в опері досить невеликі за обсягом, але дуже важливі концептуально вокальні фрагменти. І не тільки за своїм змістом, а й багатством басової вокальної палітри вердіївської партитури. Потужне ораторіальне звучання верхніх нот і водночас неймовірно красива палітра голосових напівтонів, які збагачують внутрішнє наповнення вокалу. Це партії для справжніх «шаляпінських» голосів, котрими, за оцінкою критиків, що відгукнулися уже на другий день після вистави, володіють обидва київські баси, участь яких надало київській виставі потужного звучання і вокальної високохудожності. Доречно сказати, що Тарас Штонда, щоб узяти участь в такій важливій театру фестивальній акції, прилетів до Курессааре із Англії, де з великим успіхом проходять вистави за його участі.
Підтвердженням того, що Національна опера України має чудові традиції інтерпретування італійської оперної класики став показ опери В. Белліні «Норма», відомої широкому загалу любителів вокального мистецтва здебільшого проникливою і сповненою трагічного передчуття каватиною Норми Castа Diva. Проте сама опера не часто зацікавлює театри, тим паче включається до міжнародних фестивальних програм. Можна вважати, що Національна опера подарувала глядачам зустріч із малознаним оперним твором автора, який залишається в затінку таких потужних італійських композиторів, як Верді та Пуччіні. Постановку опери здійснила на київській сцені в 2007 році та ж сама творча група, що й «Дон Карлос» — диригент Микола Дядюра та режисер Анатолій Солов’яненко.
В значній мірі успіх виставі принесло не тільки блискуче виконавство Вікторії Ченської (Норма), Тетяни Піменової (Адальжіза) та Андрія Романенка (Поліон), які і в цій, досить відмінній від «Дона Карлоса» своєю історичною масштабністю й глибиною психологізму опері, створили яскраві вокальні образи, наповнені трагізмом античної драми (вокальна лінія Норми та Адальжізи, їхній проникливий дует-сповідь у другій картині «Проте потай у храмі я знову з ним зустрілась», а також терцет за участю Андрія Романенка «Знай, жертвою обману жорстокого ти стала»). Партію батька Норми та головного жерця храму друїдів Оровеза виконав Сергій Ковнір, володар дуже красивого й багатого на обертони баса, який створив монументальний образ жерця-друїда. Варто відзначити хай невелику, але чудово виконану партію Флавіо Юрія Аврамчука. Власне, фестивальна вистава «Норми» відзначалася злагодженістю всіх складових — оркестрового звучання, ансамблю солістів та хору, які подарували любителям вокалу зустріч із малознаною в сучасному музичному просторі виставою.
Потужно, наповнено прозвучали арії Норми у супроводі хору «Будьте уважні, о друїди», «Норма вийшла», «Яке ти серце, шаленцю, зрадив», які підтвердили найвищий виконавський рівень не тільки Вікторії Ченської, але й хору Національної опери України, визнаного одним із кращих серед оперних хорів Європи.
Проте, чи ненайсподіванішою і найцікавішою подією Сааремаа-фестивалю став показ опери «Наталка Полтавка» Миколи Лисенка, ексклюзивну версію якої створили Мирослав Скорик (музична редакція), Микола Дядюра (диригент-постановник), Анатолій Солов’яненко (сценічна редакція та постановка), художник Михайло Риндзак. По суті, включення національного оперного твору суперечить традиційному формату цього фесту, котрий практично вперше подав подібний твір для показу публіці, зовсім не ознайомленої з українською музикою (хоча Україна є оперною державою, в музичних реєстрах якої зафіксовано понад сто творів цього жанру, вона, на жаль, є терра інкогніта для європейців). Але ризик не тільки виправдав себе, але й став справді вибуховою творчою подією. Не розуміючи тексту (інформаційний рядок не здатний передати всі тонкощі змісту блискучого тексту І. Котляревського, публіка відчула глибоку і проникливу музичну наповненість твору, яку зуміли передати і симфонічний оркестр, і хор, а головне — солісти, розкриваючи не тільки свою вокальну майстерність, але й наповнюючи виставу справжнім народним духом, який так шанується і в Естонії, де ці традиції зберігаються не тільки в експозиціях музеїв, а й у живій пропаганді народної музичної спадщини. І раптом ця традиція знайшла таке блискуче втілення у повномасштабному оперному мистецтві. Сцена видавалася якимось бурхливим морем вокальних барв, де були представлені всі типи голосів, хоровий спів багатої модуляції, яскраві танцювальні фрагменти, що викликали особливу бурю глядацьких емоцій. Ще раз підтвердилася прадавня аксіома: справжня музика не потребує перекладу. У цьому переконали виконавці головних партій «Наталки Полтавки» — молода і чарівна Тамара Калінкіна (сопрано), виконавиця заголовної партії Наталки, чудово поєднавши у своєму виконавстві гнучку вокальну палітру й артистичну гру, створивши яскравий образ сільської дівчини, проникливої і щирої у своїх почуттях, моральним принципах. Терпелиху виконала Анжеліка Швачка, продемонструвавши своє чудове мецо-сопрано, артистизм, відчуття сценічної дії. Вона природна в ситуаціях, які відбуваються в сюжетному розвитку, передає свої почуття через широку вокальну палітру. Класична українська фольк-опера вимагала від співаків дотримання двох вимог — відчувати душу і ментальність своїх героїв та, водночас, володіти бездоганними вокальними даними, бо кожен співочий епізод — це своєрідна новела почуттів. І це зуміли передати всі виконавці: і Петро, образ якого постав у виконанні Дмитра Кузьмина, прекрасного ліричного тенора, й Олександра Бойка, який доніс глядачам красу свого баритона (Микола). Окремо хочеться сказати про виконавців комічних партій, яких глядачі, а серед них були не тільки естонці, але й італійці, фіни, німці, прекрасно розуміли і сприймали. Йдеться про Сергія Пащука, який владно входить в класичний репертуар, але й не цурається й партій із комічним малюнком. Створений ним образ Возного дуже виразний у комічному втіленні,але не переграний і надуманий, а досить-таки близький до того змісту, який заклав у нього Іван Котляревський. Партію Виборного в кращих традиціях інтерпретування цього народного образу створив бас Богдан Тарас, гру і спів якого, особливо в завершених пісенних епізодах викликав захоплення віртуозним модулювання басової теситури. Але важливо в цьому епізоді навіть не те, яким барвистим вокальним букетом прозвучала опера під керуванням Миколи Дядюри, яке враження викликали хорові сцени, ще раз засвідчивши, що хор Національної опери під керівництвом хормейстера і диригента Богдана Пліша чудово інтерпретується в опери різних стилів, відчуває і може втілювати музичну драматургію композиторів різних стилів... Саме хор зблизив виставу із вимогливою публікою, яка отримала можливість доторкнутися до практично невідомого їм національного музичного пласту.
БРАВО МИТЦЯМ!
Із феноменальним успіхом відбувся також гала-концерт Сааремаа-фестивалю за участю українських, естонських, австрійських та фінських співаків, оркестру та хору київської опери. У першому відділенні концертної програми, якою диригував відомий естонський маестро Міхель Кітсон прозвучали фрагменти і арії з опер Моцарта «Весілля Фігаро», «Дон Жуан», «Так чинять усі» («Козі фан тутте»), а друге відділення пройшло під орудою диригента Миколи Дядюри. Але це було не змагання двох досить різних за стилем диригування і емоційністю маестро, а втілення цільної ідеї продати широкий спектр класичної європейської оперної музики у виконанні прекрасних співаків у супроводі симфонічного оркестру та хору Національної опери. І насправді, пройшов гала-концерт на єдиному подиху, піднесено і натхненно. У другому відділі прозвучали увертюра до «Засудження Фауста» Г. Берліоза, три фрагменти з опери «Кармен» Ж. Бізе, які виконали Ліллі Паасківі (Фінляндія), Андрій Романенко, Геннадій Ващенко (Україна), Анеля Пеебо (Австрія). Тетяна Калінкіна подарувала розкішне звучання і красу кантиленного співу в арії Мюзетти з опери «Богема» Дж. Пуччіні, а Ліля Гревцова — проникливу, означену внутрішнім надривом арію Маргарити з опери «Фауст». Шквал оплесків викликали виконання солістами та хором Національної опери України фрагментів і з «Сільської честі» П. Масканьї та «Лючії ді Ламмермур» Г. Доніцетті (Ліля Гревцова, Андрій Романенко, Сергій Пащук, Сергій Ковнір, Олександр Бойко, Ліллі Паасківі (Фінляндія), Анеля Пеебо Австрія), Койта Соасеппа (Фінляндія). Глядачі довго не відпускали зі сцени учасників гала-концерту, аж поки ті не виконали на біс «Віншувальну» з опери «Травіата» Дж. Верді. Дуже красивий і промовистий момент фестивальної програми. Власне, всі вистави завершувалися тривалими оплесками, вигуками «Браво»!
