Понад три десятиліття творча доля Олексія Івановича пов’язана з Київським театром драми і комедії на лівому березі Дніпра, а практично кожна постановка цього талановитого митця викликає резонанс у публіки та критиків. Аншлаги, престижні театральні нагороди, а ще театрознавці цікавляться секретом успіху вистав Лісовця.
— Я завжди дуже довго вибираю матеріал, — розповідає режисер в інтерв’ю «Дню». — Можливо, мої сумніви у виборі матеріалу пов’язані з тим, що режисером я став пізно, маючи за плечима професію інженера... До театрального інституту поступив чорнобильського 1986 року. Фактично від реактора приїхав на іспити. На ту пору я працював інженером в об’єднанні «Южтепломонтаж». Закінчив Київський політехнічний інститут і там організував студентський театр мініатюр. Але навіть закінчивши виш, продовжував ставити спектаклі, мріючи стати професійним режисером. Тому написав заяву на відпустку з 1 травня, а 26 квітня вибухнув реактор на АЕС, і нас усіх, хто був підпорядкований Міністерству енергетики СРСР, відправили на вахту в Чорнобиль. Я працював розвідником-дозиметристом в оперативній групі штабу. Коли через три тижні мене змінили, поїхав поступати до Київського театрального інституту ім. І. Карпенка-Карого. Хоча іспити склав досить посередньо, але, видно, чимось все ж сподобався Едуардові Марковичу Митницькому, котрий набирав курс і котрий потім став моїм учителем не лише у професії, а й у житті.
...Я людина забобонна і не люблю говорити про те, що ще не втілено в життя. Розумію, що будь-яке слово, а спектакль — це моє режисерське слово, не має бути прохідним. З роками дедалі більше усвідомлюєш, що потрібно відповідати за свої слова і вчинки, а за слова, сказані голосно та привселюдно, — ще більше. Адже кожна п’єса має свої переваги та недоліки, а хочеться працювати з найкращим драматичним матеріалом...
Про спільну роботу з режисером «Дню» говорять його колеги-лівобережці.
«ТОКСИНИ» — ОСТАННЯ ПОСТАНОВКА РЕЖИСЕРА НА СЦЕНІ ЛІВОБЕРЕЖЦІВ. ЦЯ ВИСТАВА НИНІ У ТРІЙЦІ НОМІНАНТІВ ТЕАТРАЛЬНОЇ ПРЕМІЇ «КИЇВСЬКА ПЕКТОРАЛЬ» / ФОТО НАДАНО КИЇВСЬКИМ ТЕАТРОМ ДРАМИ І КОМЕДІЇ НА ЛІВОМУ БЕРЕЗІ ДНІПРА
«ЛЮДИНА, ДО ЯКОЇ Я ЗАВЖДИ МОЖУ ЗВЕРНУТИСЯ ЗА ПОРАДОЮ»
Тамара ТРУНОВА, головна режисерка Театру на лівому березі Дніпра:
— Я вважаю Олексія Івановича своїм другом. Упродовж багатьох років він для мене людина, до якої я завжди можу звернутися за порадою, думка якої мені завжди цікава й важлива.
Пригадую, як студентами ми чекали під дверима до великої зали на перерву під час його репетиції. Він вийшов, побачив нас і запитав, чому ми не зайшли. Ми сказали, що не могли без його дозволу, і запитали, чи можна бути присутніми на другій частині репетиції. А він з властивою йому стриманістю нам і каже: «Це зайве. Більше ніколи у мене про це не питайте. Ми ж з вами — діти одного батька». Я неодноразово передивлялася його вистави, це було суттєвою частиною навчання і спроб зрозуміти саме Театр драми і комедії та театр загалом. На мою думку, найчесніше режисер говорить саме своїми виставами, тому відчуваю Олексія Івановича як людину небайдужу — того, хто вірить, і того, хто вірний.
Бажаю Режисерові та Людині запалу, сил, наснаги, цікавості, відкриттів, здоров’я, дружнього оточення і многі літа!
«ВІН ЛЮБИТЬ АКТОРІВ, ХОЧА ПОДЕКОЛИ З НИМ БУВАЄ ДУЖЕ СКЛАДНО»
Олеся ЖУРАКIВСЬКА, актриса:
— Є стосунки і люди, описати яких дуже складно, бо бракує слів. А бракує їх лише тому, що ці люди стають не просто твоїми партнерами, соратниками, друзями — а частиною тебе. Буває, що в найскрутніший, можливо, вирішальний момент твого життя ця людина протягує тобі руку допомоги. А далі ти рухаєшся поруч, ти зростаєш, ти формуєшся, ти переживаєш радість та печаль. Якраз такою людиною і є для мене Олексій Лісовець. Саме він — людина, котра, коли я щойно приїхала до Києва, повернувшись після навчання і роботи в Москві, дала мені першу можливість взагалі вийти на сцену в дитячій казочці, а потім — першу головну роль. І в усіх виставах, за незначними винятками — скажімо, «Розлучник» і «Токсини», в яких я не грала, ми працювали разом. Так, «Корсиканка» за 16 років життя на сцені стала виставою-легендою. Люди, котрі приходили 16 років тому на виставу, нещодавно приводили уже своїх дітей... Я вважаю, що талант Олексія в тому, що він уміє робити справді великі подарунки. Йдеться не лише про роль, а про те, як він підходить до створення нової роботи, нової ролі. Скільки доводиться перечитати, переосмислити для того, щоб персонаж, котрий з’явиться потім на сцені, виглядав як живий. Коли ми працювали над «Торговцями гумою», то вивчали Біблію, осягали Святе Письмо. Це було необхідно для того, щоби зрозуміти природу існування наших героїв. І таких спогадів багато...
Безцінне те, що Олексій віддається своїй справі повною мірою. Він любить акторів, хоча подеколи з ним буває дуже складно. Саме через цю, либонь, його любов. Тому що він дуже вимогливий і хоче досягти саме того результату, який уявляє собі. Так що працювати з ним — це завжди виклик, але водночас дуже цікаво. Усі з тієї когорти режисерів, дуже нечисленної, на жаль, хто володіє своєю професією стовідсотково. Він із самого початку знає і бачить, якою буде вистава. Це його особистий підхід, він математик. Але в тій формі складній та виваженій, яку він створює — повірте мені, я маю справді великий досвід, — дуже багато можливостей для твоєї творчої самореалізації та свободи. Його метод математичний і творчий.
Дуже вдячна долі за зустріч з Олексієм Івановичем. За те, що він став моїм другом. Що повірив у мене, коли мало хто в мене вірив, що був поруч. І я хочу побажати йому, щоб його творча енергія, його задуми втілювалися. Щоб у нашій країні були можливості для того, щоб він знімав кіно. До речі, я знімалась у двох його картинах — «Професор у законі» та «Сонцеворот». У «Професорі...» грала головну роль. Це теж картина-довгожитель, її дуже люблять глядачі. І я безкінечно дякую за ці щедрі, великі подарунки. Бажаю щастя, бажаю міцного здоров’я. Дуже люблю!
«ЛІСОВЕЦЬ ВПЛИНУВ НА МІЙ ТВОРЧИЙ ШЛЯХ»
Андрій ІСАЄНКО, актор:
— Дуже вдячний Олексію Івановичу за те, що саме він свого часу активно відстояв мене як актора на прослуховуванні до театру. Лісовець вплинув на мій творчий шлях. Перша моя велика роль була в його виставі «Опіскін. Фома». Саме завдяки цій роботі я навчився слухати партнерів на сцені.
Цікаво, що Олексій Іванович завжди ставить п’єсу в себе в голові ще до початку репетицій. Завжди знає наперед, якою має бути вистава у фіналі. У нього завжди все розписано, він знає, яким чином актор має діяти, реагувати, існувати на сцені; підказує, ставиться з розумінням і веде в потрібному напрямку. Чим швидше ти приймаєш його умови гри — тим кращою і продуктивнішою буде твоя робота над роллю. Він як режисер допомагає зробити роль значно насиченішою. Крім цього, Олексій Іванович дбає про акторів. Відчувається, що для нього має особливе значення, щоб кожен на сцені виглядав професійно, достойно. Він здатен бачити і розкривати таланти, правильно виставляти планки для акторів — або, як він їх називає, «фомки» — це завжди особливий процес. Просто треба довіритися.
На сьогодні мені пощастило попрацювати з ним уже в багатьох виставах, це дуже цікавий досвід. Він, як професіонал своєї справи, дуже вимогливий — і це гарна його риса.
Поза театром ми підтримуємо дружні стосунки. З Олексієм Івановичем цікаво спілкуватися на різні теми. Ми часто обговорюємо різні фільми, прем’єри, ділимося враженнями про світ культури й життя загалом.
«НЕЙМОВІРНО ВАЖЛИВА СКЛАДОВА ДЛЯ РЕЖИСЕРА — ЦЕ ПОЧУТТЯ ГУМОРУ»
Світлана ОРЛIЧЕНКО, актриса:
— Олексій Іванович Лісовець — режисер-педагог. За останні 25 сезонів наш спільний доробок налічує десять вистав. Можливо, якась назва й «загубилася», проте навіть десяти зустрічей режисера та виконавця досить для того, щоб склалося враження від спільної роботи. А вони такі: відповідальний — попередня прискіплива робота над вибраним матеріалом, уважний — підбір виконавців, точний — донесення теми вистави, послідовний — процес засвоєння і закріплення матеріалу.
Про гумор Олексія Івановича хочеться сказати окремо... він розумний! Неймовірно важлива складова для режисера — це почуття гумору. Театр забирає багато психофізичних сил — це колосальне навантаження, особливо на останніх етапах роботи над виставою, справжні надзусилля, і лише завдяки гумору — доречному вдається все це витримати і досягти бажаного результату. Вважаю, мені справді пощастило зустріти режисера, котрий, крім досягнення власних цілей, сприяє твоєму професійному зростанню. Дякую! Найщиріші вітання ювілярові!
«МАКСИМУМ СВОБОДИ ДЛЯ ПОШУКУ ВТІЛЕННЯ ПЕРСОНАЖА, ІМПРОВІЗАЦІЇ ТА ВЛАСНИХ ІДЕЙ»
Дмитро ОЛIЙНИК, актор:
— Я мав честь працювати з Олексієм Івановичем над останньою його постановкою — виставою «Токсини», прем’єра якої відбулася наприкінці 2019 року. Робота була досить насиченою та копіткою і водночас дуже цікавою. Олексій Іванович — режисер, котрий чітко розуміє, яку ідею він хоче донести тим чи іншим матеріалом, має конкретний режисерський задум та форми його втілення.
У роботі з актором він детально пропрацьовує з актором внутрішній світ персонажа, всі його задачі й надзавдання, при цьому залишаючи акторові максимум свободи для пошуку втілення персонажа, імпровізації та власних ідей у роботі над роллю.
«РЕПЕТИЦІЇ — ЦЕ ВЕЛИЧЕЗНА КІЛЬКІСТЬ НЕЙМОВІРНИХ, НОВИХ ВІДКРИТТІВ»
Анастасія КАРПЕНКО, актриса:
— З Олексієм Івановичем завжди цікаво, бо він людина, котра має невичерпне джерело знань. Репетиції з ним — це величезна кількість неймовірних, нових відкриттів. Кожна з робіт для мене дорога, особлива. Я вдячна режисерові за віру в мене, за щире, дружнє ставлення, за все, чого невтомно вчить на кожній виставі. А ще — за надпотужну енергію, гумор та любов до справи свого життя — театру!
***
«День» вітає Олексія Івановича з ювілеєм і бажає, щоб його вистави продовжували цікавити і хвилювати глядачів, щоб у залі завжди були аншлаги, а ще — щастя й міцного здоров’я, що під час карантину — найважливіше!
ДОВІДКА «Дня»
Олексій Іванович ЛІСОВЕЦЬ народився 25 березня 1960 р. у Києві. Спочатку закінчив Київський політехнічний інститут (1983 р.), а потім Київський державний інститут театрального мистецтва імені І. Карпенко-Карого (курс професора Е. Митницького, 1991 р.).
Із 1988 р. працює в Київському академічному театрі драми і комедії на лівому березі Дніпра. У 1993—1995 рр. був головним режисером цього театру.
2005 р. режисерові було присуджено почесне звання «Заслужений діяч мистецтв України».
У 2006, 2008, 2012 рр. Олексій Лісовець — лауреат театральної премії «Київська пектораль» за вистави: «Ромео і Джульєтта» В. Шекспіра, «Не все коту Масляна» О. Островського, «Опіскін. Фома!» Ф. Достоєвського — у двох номінаціях: «Найкраща драматична вистава» і «Найкраща режисерська робота» (Київ). 2017 р. вистава «Мотузка» відзначена експертною радою ХІХ Міжнародного театрального фестивалю «Мельпомена Таврії» (Херсон) у номінаціях: «Найкраща вистава великої сцени», «Найкраща режисура» (заслужений діяч мистецтв України Олексій Лісовець), «Найкраща жіноча роль другого плану» (заслужена артистка України Світлана Орліченко).
Вистави Олексія Лісовця представляли Україну на міжнародних та всеукраїнських театральних фестивалях: «Біла Вежа» (Брест), «Слов’янські театральні зустрічі» (Брянськ, Чернігів), Фестиваль російської класики (Гомель), «Духовна енергія театру» (Вітебськ), «Зустрічі в Росії» (Санкт-Петербург), «Мельпомена Таврії» (Херсон), «Вечори Достоєвського в Києві», «ГогольФест» (Київ), «Золотий лев» (Львів), «Кримський Ковчег» (Сімферополь), «Чехов. Театр. Ялта» (Ялта). «Добрий театр-2012» (Енергодар), «Феєрія Дніпра» (Дніпро) та ін.
Нині Олексій Іванович входить до числа кращих режисерів нашої країни. Режисер-постановник має яскраво виражений індивідуальний стиль, його вистави являють собою високий взірець європейського рівня.
Нині в афіші Театру на лівому березі Дніпра представлені такі вистави:
«Корсиканка», «Не все коту Масляна...», «Дикун», «Любов з прицілом!?.. (Торговці гумою)», «Мотузка», «Розлучник» і «Токсини».
Олексій Лісовець займається також кінорежисурою, знімає серіали та фільми, а ще викладає акторський курс у Національному університеті театру, кіно і телебачення імені І.Карпенка-Карого.
