Ольгу Кобилянську вважають класиком не тільки української, але й однією з визначальних постатей європейської літератур. Проте, вона й досі залишається недостатньо відкритою. Восени (27 листопада) святкуватимемо 150-років від дня народження письменниці.
У день пам’яті, про Ольгу Юліанівну розказує «Дню» доцент кафедри української літератури Чернівецького національного університету ім. Ю.Федьковича, кандидат філологічних наук Світлана КИРИЛЮК:
— Головна проблема осмислення творчості окремого автора (хрестоматійного — й поготів) полягає в спробі «наблизитися» до неї. Але чим відоміше ім’я письменника, тим менше ми про нього знаємо. Маю на увазі передовсім знання як розуміння творчості, власну відкритість до її сприймання. У цьому дуже легко переконатися в дні відзначення ювілеїв і широкомасштабних пошанувань.
— У чому причина?
— А як нині можна повноцінно прочитати твори письменниці, якщо «повне» (насправді — далеко неповне) видання її художнього доробку побачило світ майже півстоліття тому і сьогодні може вважатися практично раритетним? Щоденники письменниці, вперше видані 1982 року під назвою «Слова зворушеного серця», так само є раритетом! Бо впродовж десятиліть залишалися поза увагою літературознавства так само і як релігійні мотиви у її творчості. Що вже казати про ранню творчість — досі не оприлюднену й «сховану» в академічних фондах. А це цілий пласт повістей, написаних по-німецьки — власне те, з чого починалася Ольга Кобилянська як письменниця. Через це Ольга Кобилянська, як і багато інших національних класиків, залишається «чтимою, але не читомою».
— Як би ви охарактеризували цей пласт її ранньої творчості?
— Чи не найважливішим у становленні Ольги Кобилянської як письменниці став період, пов’язаний із містом Кімполунг, що на території теперішньої Румунії. У творчому плані цей період окреслюється шляхом від «Гортензи» до «Царівни», в ширшому — від німецькомовної прози до остаточного вибору на користь мови української. Водночас це також шлях від «сентиментального марлітівського стилю» до знаходження власної неоромантики, ствердженої поверненням «назад до душі», пориванням до «верхів», витворенням особливого типу духовного «аристократизму» тощо.
Так, до 100-річчя від дня народження Ольги Кобилянської за постановою ЮНЕСКО відзначали в міжнародному масштабі. Нині українська держава на честь 150-ї річниці спромоглася лише на конверти та ювілейну монету номіналом у дві гривні, яку випустить Національний банк України у жовтні. Основні заходи пройдуть на Буковині 26—27 листопада, зокрема, літературно-мистецьке свято «Володарка чарівного слова», Міжнародна наукова конференція, прем’єра вистави «Земля» за однойменним твором письменниці, он-лайн конференція «Я рождена на Буковині», тиждень літератури рідного краю «Царівна української літератури», свято вулиці ім. О.Кобилянської в Чернівцях, участь мистецької делегації Чернівецької області у відзначенні ювілею письменниці в Гура-Гуморулуй у Румунії, де народилася Ольга Кобилянська. Відбудуться також педагогічні читання, виставки, фестиваль драматичних учнівських і вчительських колективів навчальних закладах, конкурс учнівських творчих проектів на тему «Усі твої думки тобі, народе вільний, і пісня серця, музика душі тобі» та інші заходи. Передбачається також видати: книжку «Ольга Кобилянська. Перші літературні спроби», бібліографічні покажчики «Лауреати літературно-мистецької премії ім. О.Кобилянської», путівник по музею видатної буковинки. Проте у рішеннях чиновників не має жодного слова про єдиний у світі музей письменниці, який потребую пристойного ремонту, створення нової експозиції. Як виглядає буковинська влада обмежилася лише культурно-мистецькими заходами.
КОМЕНТАР
«Кому потрібен музей Ольги Кобилянської?..»
Про те, як живеться музею напередодні ювілею запитуємо директора Літературно-меморіального музею Ольги Кобилянської, поета і дослідника її творчості Володимира ВОЗНЮКА:
— Те, що музеї виживають тяжко, — це не новина. Виходячи з тих реалій і з того ставлення держави до культури взагалі, мені не раз спадало на думку написати статтю: «Кому потрібен музей Ольги Кобилянської»? Якщо ви завітаєте до садиби Ольги Юліанівни, то зовні порядок і музей виглядає святково... А от щодо внутрішнього ремонту приміщення, то на нього у нас сьогодні грошей немає. А ті кошти, які передбачається виділити на нього, то — мізер! І влада навіть не обіцяє знайти їх. Я вже не кажу про нову музейну експозицію, для якої необхідно щонайменше 200 тисяч гривень. Художники-проектанти змінюються, бо немає реальних коштів. Наприклад, на фільм про Кобилянську забракло 50 000 грн. На адресу обласної державної адміністрації надійшов лист від студії «Віател», що працює над створенням фільму про видатну українську письменницю Ольгу Кобилянську, в якому меценатів запрошують долучитися до завершення стрічки. Над картиною працюють автор і ведуча, чернівчанка Наталка Сопіт та режисер Василь Вітер (зйомки проходили у нашому музеї та Димці). Можливо, до дати щось зміниться на краще, але надій мало...
