Валентин Васильович Сильвестров — особистість легендарна й суперечлива. Відношення до його музики варіюється від різкого неприйняття до пристрасного захоплення. У його творчості поєднуються приналежність до зухвалого авангарду й ефемерна витонченість, музика близька до дихання чи аромату, звуки на межi тиші. З одного боку, в Сильвестрова неймовірне обдарування, унікальний масштаб творчої особистості, а з іншого — Валентин Васильович ніколи не займався «піаром». Йому чужа скандальна слава, різні дивацтва генія...
Різні бували у композитора періоди в житті. Деякі професійні невдачі, його музику не сприймали критики, ігнорували творчість. Навіть був такий факт: виключили Валентина Сильвестрова зі Спілка композиторів СРСР, забороняли виконувати музику. А тепер пригадаймо інший бік «медалі» — офіційне визнання композитора: престижна американська Міжнародна премія ім. С. Кусевицького, премія «Гаудеамус» (Нідерланди), Державна премія імені Т. Г. Шевченка, звання народного артиста України. Музику Сильвестрова виконували й знали на Заході. Нині його твори активно пропагуються в Росії, а в нас композитор задовольнявся набагато меншою популярністю...
Валентин Васильович Сильвестров народився 30 вересня 1937 року в сім’ї інженера та вчительки німецької мови. Музикою почав займатися пізно — в п’ятнадцять років. Він брав приватні уроки в педагога Софії Рибінської. У 1956 році Сильвестров вступив до Інженерно-будівельного інституту. Провчився три роки й покинув навчання, зрозумівши, що не уявляє свого життя без музики. Валентин Сильвестров вступив до Київської консерваторії й навчався у прославленого педагога Бориса Лятошинського.
Сильвестров починав свою композиторську діяльність як яскраво виражений авангардист. У ту радянську пору це призвело до прикрощів. Йому було заборонено здавати державний іспит про закінчення консерваторії... Інший би на його місці зламався, але не він. Діяльність Валентина Сильвестрова завжди привертала підвищену увагу колег, меломанів і чиновників «від культури». Він є представником того ж покоління композиторів, що й Губайдуліна, Шнітке (тільки на кілька років молодший), знаменитий «шестидесятник». Його музика нічому не протиставлялася й не була засобом боротьби. Вона існувала в особливому вимірі, роздратовуючи своєю енергетикою та свободою. Швидше Сильвестров не переносив який-небудь тиск взагалі і тим більше в творчості. Його власні слова з цього приводу — «Я повинен писати те, що люблю я, а не те, що люблять інші або те, що диктує час». Небажання композитора «їхати» по обов’язкових для всіх «рейках» призводило до конфліктів, які отруювали творчу діяльність композитора...
Новий виток творчості В. В. Сильвестрова привів його до іншої манери писання. Його музика знайшла дивовижне мелодичне багатство. І це в черговий раз підтверджує приголомшуючий талант композитора. Адже рідкісний і дорогоцінний дар для композитора — це дар створювати свою мелодію. Можна навчитися оркеструвати, можна оволодіти формою, але майже неможливо осягнути таємничі закони поєднання звуків у мелодію, що має свій характер і особливе життя. Валентин Васильович, незважаючи ні на що, зберіг головне — свою особистість і тому був нагороджений долею творчим довголіттям, визнанням, успіхом. Його блискуче обдарування не тьмяніє з роками, а набуває нового світла.
Сильвестрова називають замкненим. Він, дійсно, людина непублічна, нетовариська, «нетусовочна». Але для чого вербальне спілкування людині, яка так багато говорить своєю музикою, в якій розкриває всі свої таємниці, оголює своє серце, впускає в душу? Адже Валентин Васильович, на відміну від багатьох сучасників, не відгороджується від слухача інтелектуальними та холодними побудовами. Його композиторську майстерність не затуляє щирість і справжні почуття автора. Музику Сильвестрова не можна назвати складною. Її розуміють всі. Але простота її — лише уявна. Вона немов оперує всіма звуками природи і всіма звуками будь-коли створеної музики — всіх епох і стилів. Тому творчість В. В. Сильвестрова є відображенням життя та людського існування. Через свою музику композитор звертається до нас сам: нічого не приховуючи, не обманюючи, не містифікуючи і не лицемірячи. Напевно, в цьому причина того, що музика Сильвестрова є улюбленою для найрізноманітніших людей, чуйних до краси, а не лише рафінованих знавцiв. У ній стільки чарівності, свіжості, значення та індивідуальності! А те, що Валентин Васильович робить у своїй творчості зараз, сам композитор називає «метамузикою» (метафоричною музикою). Навряд чи його творчість можна охарактеризувати точніше. Його твори «за» музикою, «поверх неї»: «Містеріозо», «Елегія», «Душа моя…», «Тіні сизі змістилися…», «На що ви, дні…», «О віща душе моя…», «Сестри — тягар і ніжність», «До сну», «Остання любов», «Я слово забув, яке я хотів сказати…».
Його творчість завжди була поза загальними тенденціями і не залежала від них. Водночас композитор без обмежень використав різні ідеї та прийоми, які міг із цих тенденцій почерпнути. «Нова фольклорна хвиля», неокласичний напрямок, полістилістика, сонористика, постмодернізм і т. д. — усе це слугує задумам Сильвестрова, які вищi за набір певних законів композиторського письма, вищi за рамки певної манери. У музиці В. В. Сильвестрова, який, як у нас раніше говорилося, «пише космополітичну музику й ніколи не дотримується традицій», що устоялися, зарубіжні слухачі безпомилково визначають українське начало...
На початку 70-х років провели опитування серед німецьких музикознавців. Вони повинні були назвати 20 видатних композиторів ХХ століття (серед живих). Так ось — цей список очолив український композитор Валентин Сильвестров!
Сильвестров — автор оркестрових творів, хорових та камерних кантат, камерно- інструментальної музики. Його твори різних періодів творчості, від ранніх до написаних нещодавно, публікує найвідоміше видавництво «Петерс». Валентин Васильович вимогливий до виконання своїх творів. Їх завжди виконують кращі музиканти. Один із жанрів творчості Сильвестрова — кіномузика, яка підтримувала композитора, коли його не публікували і не виконували в концертах, на радіо і ТБ. Він написав музику для фільмів Параджанова. Автор музики до фільму Кіри Муратової «Настройщик» (у цій стрічці поєднуються масштаб таланту режисера і вишуканий, затишний колорит, тембральне багатство тиші музики Сильвестрова...).
Валентин Васильович — людина вірна. Вірний друзям і почуттям. Його єдиний шлюб був союзом двох однодумців. Смерть дружини стала величезним ударом для композитора. До речі, їй він присвятив свій знаменитий «Реквієм для Лариси» (цей твір номіновано на «Греммі»). Сильвестров обожнює дочку й онуків. Він є людиною з почуттям власної гідності: ніколи не просив якихось благ для себе...
Нині композитору виповнилося 68 років. Ми бажаємо Валентину Васильовичу здоров’я, щастя, натхнення та щоб нові твори звучали в найпрестижніших залах у виконанні кращих музикантів і співаків.
