З тріумфальним успіхом у столичному Будинку архітектора вітали кияни відому скрипальку Богдану Півненко, котра разом із камерним оркестром «Київська камерата» (художній керівник Валерій Матюхін) представила яскраві твори скрипкового репертуару. Проте акція мала ще одну родзинку: поруч із Богданою виступив Валерій Соколов, харків’янин, який на сучасному етапі знаходиться на провідних позиціях у світі серед молодих концертуючих скрипалів.
— Валерія я знаю давно, ми родом з одного міста (Харкова), кілька разів його слухала. І коли від нього надійшла пропозиція виступити разом, охоче погодилася, бо це тонкий музикант і на свій вік (йому ще немає й тридцяти) — професіонал найвищого ґатунку. Результатом спільного ж проекту я задоволена, — зізнається Б. ПІВНЕНКО. — В Україні Валерій виступає менше, аніж на Заході. Його шлях до європейської публіки був феєричним. У 1999 році на Міжнародному конкурсі ім. П. Сарасате завдяки вдалому виступу він здобув грант Фонду Співакова на продовження освіти в Лондонській школі скрипалів Є. Менухіна. Згодом В.Соколов закінчив у Британії Королівський музичний коледж та аспірантуру Франкфуртської Вищої школи музики і театру. Визнанням його таланту стала перемога 2005 року у Бухаресті на конкурсі ім. Дж. Енеску, де журі присудило Валерію Гран-прі та два спеціальних призи. Відтоді перед ним відкрилися європейські сцени.
— За яким принципом готувалася програма вашого спільного концерту?
— У першому відділі ми показали класику, Баха та Моцарта. Другий відділ містив українську музику (Станкович, Зубицький) та вітчизняну прем’єру подвійного концерту англійського композитора Арнольда Малкольма. До речі, у нас цей митець невідомий, хоч свого часу ВВС News називало його «постаттю, що височіє в історії британської музики» після Бріттена й Воан-Вільямса.
— Богдано, цей вечір справив незабутнє враження силою емоційного впливу. У часи, коли в країні йде війна, такого рівня акції додають великих внутрішніх сил суспільству, тому вони є вкрай необхідними. Ми почули рідко виконуваний Концерт для скрипки з оркестром Володимира Зубицького, за висловом музикознавця Анни Луніної «запальний, стихійний, феноменально віртуозний». У ньому фольклорні мотиви гуцульського краю автор дотепно переплітає з імпровізаційністю джазового походження. На мій погляд, його життєствердна енергетика органічно відтворює дух не лише локального регіону, але й загальноукраїнську здатність до відродження, пошуку нових шляхів і перспектив.
— Дійсно, хоча твір художньо яскравий, проте дуже складний для освоєння саме оркестрової партії (у відношенні метро-ритмічних особливостей та гостро мінливого нюансування). Напевно, щоб його вивчити, оркестр має присвятити місяць свого репетиційного процесу, а така обставина є розкішшю. У тому криється причина нечастої появи на естраді твору Зубицького.
— «Українська поема» Євгена Станковича в інтерпретації Валерія Соколова сприймалася як глибокий роздум про одвічні сподівання українців на щасливу долю, а в контексті обставин нинішнього часу, і як символ невмирущості людської душі у її пориваннях до чистоти, істинності.
— Власне, цей твір першим із усієї програми Валерій мав бажання показати слухачам. По суті, він став кульмінаційним у драматургії вечора, демонструючи консолідуючий магнетизм, притаманний багатьом музичним сторінкам Станковича.
— Ваших прихильників цікавить, як просувається розпочатий вами аудіопроект «Антологія сучасної української музики»?
— Вже записала третій диск, де звучать композиції Юрія Ланюка, Мирослава Скорика, Юлія Мейтуса, Рейнгольда Гліера. Це, так би мовити, різдвяного характеру музика, легка для сприйняття пересічним споживачем, вона вам не дасть занудьгувати, наприклад, коли потрапите машиною у «пробку»...
— Сьогодні в Україні непрості часи, і мистецтво дає розраду людям...
— Головне моє бажання — щоб закінчилась війна на сході. Культура рухає суспільство, нам треба духовно розвивати молодь, створювати нових героїв нашого часу. І музика в цьому має великі переваги.
Зокрема, діяльність Б. Півненко, як голови журі Міжнародного фестивалю-конкурсу дитячого та юнацького виконавського мистецтва «Акорди Хортиці», а також як співзасновника громадської організації «Відповідальне майбутнє» є конкретним внеском у справу підтримки талановитих дітей-музикантів, а це — вже близьке майбутнє...
