Виставка «Сценографія. Сезон 2008», організована Театральним центром Києво-Могилянської академії (автор проекту — Андрій Приходько, куратори виставки — Андрій Александрович-Дочевський, Людмила Нагорна, Віктор Бариба) ознайомила з роботами київських театральних художників.
У галереї мистецтв ім. О. Замостян були виставлені роботи більше 30 сценографів, і уважний глядач зміг скласти певну картину театрального простору нашої столиці. Тут можна побачити: костюми, фрагменти декорацій, окремі елементи сценічного оформлення, макети, фотографії, фотоколажі, ескізи стенографічних рішень, що часто виглядають живописними та графічними полотнами.
На початку експозиції виставлено роботи молодих художників, за задумом кураторів, і роботи молодих завершують огляд виставки. Таке коло образно свідчить і про спадкоємність, і про вічний рух круговою спіраллю розвитку й удосконалення.
В ескізах молодої художниці Наталі Шило (Київський університет ім. Карпенка-Карого) до «Стільців» Іонеско — ремінісценції з відомими вікнами РОСТу, щось агітаційне, войовниче. Персонажі нагадують колажні картини, вони самі, їхні костюми створено з газетних шпальт. Інформація — невід’ємна частина життя людини, з газетних шпальт вона проникає в її суть, замінює єство, стає нею самою, де вже тут місце для розмов про душу?
У сценографії Пилипа Нірода до вистави «Призначено на злам» Т. Вільямса — характерний для театральних художників образний дуалізм — чорний і білий. У цій гамі двозначності буття одне проникає в друге, особливо об’ємною й виразною виглядає чорна постать людини на білому тлі.
Молодий, але вже досить досвідчений художник з династії Александровичів-Дочевських Федір Александрович представлений на виставці макетом і ескізами костюмів до «Гамлета» та фрагментом декорацій до вистави «Два клени», поставленої на сцені Київського ТЮГу. Простір шекспірівського «Гамлета» у Ф. Александровича, як і належить інтер’єру середньовічного замку, величний, похмурий, підлога поділена на рівні квадрати мармурових плит, що нагадують шахівницю. У глибині сцени великим фрагментом — чорна стрілка величезного метронома. Образ відліку невблаганного часу, а в центрі на авансцені — мов попередження — череп «бідного Йоріка». У вирішенні костюмів до Гамлета художник використовує принцип навмисної ескізності. Образи персонажів позбавлені ретельної промальовки, тут лише настрій, колір, колорит, вихор театральних емоцій.
Відвідувачам виставки так і хочеться сісти в «ступу» Баби-Яги з «Двох кленів», аби опинитися в казці. Це театральне диво фантастичного дизайну нагадує чи то місце міжгалактичного мандрівника, чи то машину часу. Александрович дав волю своїй хлопчачій уяві, забезпечив агрегат злої сили іронічними сучасними атрибутами. Тут і іржавий кран, і датчик тиску зі зламаною стрілкою, дроти, пружинки, лампочки, смішне дзеркало заднього огляду й величезне збільшувальне скло, встановлене на спинці крісла саме над головою Баби-Яги, тож вона зможе в деталях розгледіти того, хто опиниться в кріслі...
Є на виставці декорації не лише до вистав. Наприклад, Данило Таранін представив оформлення сцени до пісні Руслани «Дика енергія». Стиль техно, на думку художника, якнайкраще підходить до мелодії пісні. Матеріал декорацій — скло, метал розміщений на сцені в хаотично-продуманому малюнку, вони нагадують конфігурацію гір, емоційно пов’язаних з образом співачки Руслани. Холодним металом підсвічуванням знизу пробігають червоні відблиски вогню, як ледь стримувана енергія.
Театр ім. Лесі Українки представив свої останні прем’єри — «Марат/Сад» (худ. Валентина Плавун) і «На заході сонця» (худ. Олена Корчина) у вигляді фотомонтажів вистав. У колажній структурі можна побачити всіх акторів-учасників і навіть відчути ритм дії постановок. Справжній і намальований театри існують тут в одному просторі. У такому ж дусі сучасних технологій у фотомистецтві створено фотокомпозиції до вистав Центру ім. Леся Курбаса — «День ЕлеоНори Ніч», «Авва і смерть», «Хозарський словник», що відчутно передають особливу атмосферу кожної сценічної роботи.
Сценографія Олексія Гавриша до «Конотопської відьми» Молодого театру побудована за принципом вертепу. Простір тут умовно поділено на три рівні: небо, земля й пекло. Наче букетами, вся декорація прикрашена мітлами.
Макет сценографії вистави «Божа сльоза» Театру ім. І. Франка художника Володимира Карашевського характерний виразною образністю, як зазвичай і інші роботи цього майстра. Образ вистави, що розповідає про трагічні події 1932—1933 рр. в Україні, вирішено каскадом стилізованих солом’яних дахів сільських хат. Крізь діри в дахах можна побачити зірки, що вічно сяють у темному небі. І лише до них людина може звернути крик відчаю...
Наївнообразна сценографія Марії Погребняк у виставі «Вертеп» Театру на Подолі. У композиції з елементів декорацій, представленій на виставці, — цікаво задумана завіса з фрагментами інсталяцій на її тканині, паперовими квітами прикрашене зображення Божої матерії, схожої на добру селянку. А на трон царя Ірода сперлася коса Смерті, на лезі якої прив’язано дитячі дерев’яні іграшки — філософський образ протистояння життя й смерті.
Оперу «Запорожець за Дунаєм» художник Михайло Гурін вирішив поставити... в плетеному кошику. Перевернувши його й видаливши дно, в макеті він отримав ідеальну сценічну коробку для цієї історії. Пізнаваний український колорит, Карась зі штофом горілки, сварлива Одарка зі скалкою, всередині — стрічка тину з глечиками й рушниками, в повітрі «висять» картинки дійства «там за тихим, за Дунаєм»...
На плакаті виставки «Сценографія. Сезон 2008», що його виконав Борис Фірцак, — театральна завіса. Метафора багатообіцяючого дива, що являється перед глядачем щоразу, як її підіймають.
