Все, що грав музикант, було глибоко продумане, відчуте і вивірене. Піаніст показав велику нестандартну програму, що охопила музику від бароко до середини ХХ століття, грав не лише класику і романтику — Скарлатті, Шумана, а й авангард, настільки рідкісний у стінах Колонної зали ім. Лисенка: Олів’є Мессіана, Дьйордя Лігеті.
Особливий інтерес слухачів викликало сім сонат для клавесина Доменіко Скарлатті (1685—1757 рр.). Виконавець «осучаснив» старовинного автора, мініатюрні сонати трактував романтично, яскраво і емоційним напруженням. Першою кульмінацією вечора стала завершальна мі-мажорна соната — бравурна, радісна, віртуозно зіграна. Завершилося перше відділення трьома п’єсами з найбільш відомого фортепіанного циклу Олів’є Мессіана «20 поглядів на немовля Ісуса» (1944 р.): «Перше причастя Діви», «Погляд небес», «Різдво». Зіграв їх А.Баришевський з бездоганним смаком, проникливо і захоплено.
Після антракту прозвучала Musica Ricercata угорського композитора Дьйордя Лігеті, відомого широкій публіці завдяки саундтрекові до фільму Стенлі Кубрика «Космічна одіссея 2001 року». Своєрідний цикл мініатюр створено маестро в 1951—1953 рр. фактично в серійній техніці.
На закінчення піаніст блискуче інтерпретував Другу соль-мінорну сонату Р.Шумана. А на біс витончено «протанцював» чарівну до-мажорну Мазурку Ф.Шопена. Концерт показав: українська фортепіанна школа перебуває в розквіті, молодий соліст має величезний потенціал і стоїть на шляху самовдосконалення.
— Є вокалісти, в яких приголомшливий звук, і публіка приходить насолоджуватися їхнім голосом, прощаючи недосконалість сценічної гри. Є піаністи, що володіють божественним туше. Що для вас важливіше — краса, якість звуку, самовираження або вибудовування «архітектури» виконуваної музики?
— Краще, щоб був добрий інструмент. Але у нас із цим великі проблеми. Сьогодні я грав на Yamaha. І потрібно мати школу. Наша фортепіанна школа, що йде від Нейгауза, передбачає високу якість звуку. Звук для виконавця дуже важливий. Раніше я дуже багато над цим працював. Першочергове завдання виконавця показати цікавий репертуар. Але було б лукавством сказати, що на сцені ти не самовиражаєшся. І в цьому немає нічого поганого, коли ці сторони знаходяться в балансі. Але якщо виконавець у музиці в першу чергу виражає себе, то виходить карикатура. Ідеальний паритет між задумом композитора і внутрішнім світом, самовираженням виконавця.
— Чим ви керуєтеся при виборі репертуару?
— Прагну зрозуміти, наскільки твір «чіпляє» мене, наскільки хочеться в ньому «жити». У цьому плані мене дуже зацікавив той, що прозвучав сьогодні Дьйордь Лігеті. Це мінімалістський твір дуже цікавої циклічної форми (11 п’єс з «ущільненням» ладу і збільшенням використаних нот у кожній п’єсі — від двох до дванадцяти звуків у останньому Andantе, де, власне, використана серійна техніка).
— Які з конкурсів, у яких брали участь, для вас найбільш значимі?
— Конкурси — процес виснажливий... Важливим вважаю Конкурс Артура Рубінштейна в Тель-Авіві (Ізраїль), на якому отримав золоту медаль. А ще конкурси в Іспанії, в Хаєні. Знаковим для мене був 2005 р. Конкурс ім. В.Горовіца (з нього фактично розпочався творчий зліт молодого піаніста. — О. К.).
— Залишилося менше року до початку чергового Конкурсу ім. П. Чайковського (Москва). На ваш погляд, чи потрібно в ньому брати участь українським піаністам?
— В останньому конкурсі взяв приз Олександр Романовський (колишній харків’янин, з дитинства мешкає в Італії, вчився і в Лондоні, ще до конкурсу не раз грав разом з Гергієвим та Співаковим. — О.К.). Кожен музикант повинен сам вирішувати: брати участь у конкурсі чи ні.
— Кілька днів тому директор Конкурсу ім. В. Горовіца Юрій Зільберман повідомив, що його витвір взагалі може покинути межі України! Нині є пропозиція провести конкурс у Грузії, Італії або Німеччині, оскільки багато учасників побоюються нестабільної обстановки в Україні і відмовляються приїхати до Києва...
— Багато іноземців дійсно бояться їхати до нашої країни. Можна зрозуміти батьків і самих учасників Конкурсу ім. Горовіца — це ж діти. Хто стане ризикувати молодими життями? Хочеться, щоб політична ситуація в Україні швидше нормалізувалася... Образливо, що розглядаються варіанти переїзду Конкурсу ім. В. Горовіца до іншої країни. До речі, харківський Конкурс Володимира Крайнєва вже переїхав до Москви (його «вивезла» Тетяна Тарасова, вдова Крайнєва). Це неприємно. Для Харкова цей конкурс був знаковим, відкрив багато талановитих музикантів. У Москві такий захід загубиться, оскільки там існує багато подібних творчих проектів...
— Як ви дивитеся на те, що багато піаністів роблять участь у конкурсах формою заробітку? Ось москвич Олексій Чернов, якого прокатали у нас на Конкурсі ім. В.Горовіца, грає на дуже багатьох конкурсах. Він хороший піаніст, у нього троє дітей, яких потрібно годувати...
— Так, Чернов — дуже міцний піаніст. Є Олександр Яковлєв та інші, для яких конкурси стали джерелом заробітку... З одного боку, з матеріального погляду, такий вид заробітку нічим не гірший за інші. Але з погляду музики — це до неї має дуже опосередкований стосунок. Це, власне, бізнес! Музикант нічого нового не говорить своєю грою, а виїжджає за рахунок обкатаних програм. Адже конкурс не передбачає, що людина вийде і в другому турі зіграє «Двадцять поглядів на немовля Ісуса» Мессіана. Такі конкурсанти однаково грають одне і те ж, відбувається стандартизація. В одному інтерв’ю Олексія Любімова він із гіркотою зазначив, що «зараз розвиваються не школи, а конкурсні антишколи».
— Поділіться досвідом: що важче зіграти — концерт на півтори години чи виступати на конкурсі?
— На конкурсі важче. Щоправда, виступаючи в рідному місті свої стіни допомагають, але вдома ти більше відповідальності відчуваєш перед публікою, оскільки вона вимогливіша.
— Ви берете участь у концертах для учасників АТО?
— Так. Нещодавно ми з Вірою Симич (дружина Антонія, скрипаль. — О.К.) грали на Гоголь-фесті добродійний концерт на користь АТО. Програма називалася «Музика просвітлених авторів ХХ століття», в якій прозвучали твори Месіана, Пярта, Ретинського і Скрябіна.
ДОВІДКА «Дня»
Антоній Баришевський народився 1988 р. в Києві. Грою на фортепіано почав займатися з 7 років. Навчався у ДМШ № 14 у Р.Донської. 2007 року, після закінчення КССМШ ім. Лисенка, вступив до НМАУ ім. П.Чайковського, до класу В.Козлова, де наразі стажується в асисентурі. Також навчається у Вищій школі музики в Парижі. Окрім того, відвідав майстер-класи Альфреда Бренделя, Данила Поллака і Лілі Дорфман. З 2012 року є солістом Національної філармонії України.
Антоній Баришевський — лауреат понад 20 міжнародних конкурсів, а також кількох всеукраїнських конкурсів і фестивалів, зокрема:
— 2014-го, 1 місце, золота медаль і спеціальний приз за виконання п’єси ізраїльського композитора на ХIV Міжнародному конкурсі піаністів- майстрів у Тель-Авіві (Ізраїль);
— 2014-го, 1 премія на VII Міжнародному конкурсі піаністів «Інтерлакен Класикс» у Берні (Швейцарія);
— 2013-го, 1 премія на міжнародному конкурсі піаністів у Парижі (Франція) та ін.
