У видавництві «ФОЛІО», в серії «Карта світу», вперше до українського читача прийшов один із найбільш відомих і публікованих у світі ізраїльських письменників — Мєїр Шалєв зі своїм романом «Моя російська бабуся та її американський пилосос» (переклад українською — В.М. Верховня).
Прекрасне відчуття стилю цього письменника, незвичайна образність, гумор і самоіронія, бездоганні сюжетні конструкції та інтелект — давно полонили моє серце. І, знаю, я не самотня.
Мєїр Шалєв був гостем «Книжкового Арсеналу», і я вдячна Посольству Ізраїлю в Україні за надану можливість спілкуватися з ним.
ПЕРШІ УКРАЇНСЬКІ ВРАЖЕННЯ
— Дорогий метре Шалєв, дозвольте привітати вас в Україні. Ваші книжки широко відомі в світі, в російських перекладах вони виходили неодноразово. До українського читача ваша книжка прийшла вперше. Як ви оцінюєте цей переклад і як працювалося з українським книжковим ринком?
— Не можу, на жаль, оцінити якість українського перекладу. Окрім рідного івриту, знаю лише англійську, іншими іноземними мовами не володію. Якщо видавець зацікавився і все-таки видав мою книжку, він доклав усіх зусиль, щоб переклад був якісним. А щодо українського книжкового ринку, я прилетів до України вперше — на «Книжковий Арсенал», і мені надзвичайно сподобалася локація. Дуже красива будівля. Бачив книжкові ярмарки та фестивалі по всьому світу, та ніде не було настільки комфортно організованого простору, прекрасної дитячої секції, адже я пишу і дитячі книжки. Мене вразив «Книжковий Арсенал» дитячими майданчиками, інтерактивними книгами та виставками. Це один із найкрасивіших і найбільш вдало організованих фестивалів.
ЛІТЕРАТУРА ТА СПРАВИ РОДИННІ
— Вперше прочитала ваш «Російський роман», за відчуттями та структурою, за побудовою образів і думок, прийшло порівняння з улюбленим Габріелем Гарсіа Маркесом.
— Мені це приємно.
— Письменник зазвичай, як і будь-яка творча людина, йде від себе, описуючи події свого життя, те, що з ним відбувалося. Те, що я знаю про вас, цьому суперечить. Ви не займаєтеся сільським господарством, людина — абсолютно світська, не дуже дотримуєтеся всіх обрядів. Звідки ці протиріччя — від аури самої країни Ізраїль чи від вашого світовідчування?
— Деякі сюжети просто придумую — це плід моєї уяви. Деякі родинні історії використовую для своєї оповіді. Так, я не фермер, але вся моя родина по маминій лінії були фермерами і продовжують цю справу. В дитинстві кожні шкільні канікули приїжджав до них на ферму. Чудово розумію, як велося в сільському господарстві п’ятдесят років тому. Найбільше мене надихає — талант оповідача в нашій родині, який передавався по маминій лінії. По батьковій лінії — всі були інтелектуали, міські жителі, критики, літературознавці, письменники, науковці. А мамина родина — коли вони збиралися на фермі, особливо жінки — консервували фрукти, солили огірки і весь час щось розповідали, а я сидів і слухав. Коли почав писати, спливали фрагменти цих історій, які глибоко вкорінялися в пам’яті, вони мені стали в пригоді.
— Бути сином відомої людини і робити його ж справу — дуже складно, адже ваш батько був відомим ізраїльським письменником. Вам це допомагало, заважало? Як удалося уникнути мимовільного тиску?
— Батько не заважав, скоріше, допомагав, тому що казав мені: пиши, пиши, тоді як у той час я навіть не збирався братися до письменства. Дуже багато читав і любив книжки. Батько пропонував: спробуй. Мене ж захоплювало абсолютно інше, а коли захотів писати, — спочатку видав дві дитячі книжки, у 35-річному віці, а перша «доросла» публікація з’явилася, коли мені було сорок. Уже пізно було користатися славою батька. Чи непокоїтися з приводу неї якимсь чином. У батька був лише один роман, але дуже успішний. Вважаю, що у мене свій стиль, вплив батька як письменника на мене і на мій стиль практично незначні.
ВІД КУЛІНАРІЇ СЛОВА — ДО ПОБУТОВИХ ВИКРУТАСІВ
— Невід’ємною частиною вашого стилю є описи їжі, яка в Ізраїлі є своєрідною «релігією», як я кажу, «національною забавою». Пам’ятаю опис процесу поїдання маслин дідусем у «Російському романі», пам’ятаю немудрий стіл, який миттєво зібрала бабуся в «Голубові та Хлопчику». У кожному творі присутня ця магія їжі. А що для вас цей флер кулінарії?
— Те, що в Ізраїлі відбувається з їжею та коїться довкола їжі, — перебільшено та дещо навіть вульгарно. Безконечні кулінарні шоу, ресторанна кухня, висока кухня, страви від шефа. Я люблю їжу, яку готують удома. Є декілька «секретних» рецептів, які дісталися від мами, тітки. Я був одружений з жінкою із Сифарської громади, у неї болгарське походження. Болгарська кухня теж надзвичайно цікава — наполовину турецька, наполовину грецька. Домашня їжа має душу. Описую в своїх романах саме її. Чесно кажучи, мої бабусі готували не дуже добре. По батьківській лінії — взагалі погано. А бабуся Тоня, моя улюблена, готувала добре, але нічого особливого. З кожним новим поколінням ми дедалі більше вдосконалюємося в кулінарному мистецтві. Син готує краще, ніж я і моя дружина, брат — готує краще, ніж мама. Є потенціал для розвитку — наступні покоління нас здивують щодо кулінарного вміння.
ЛІТЕРАТУРА ТА ЖУРНАЛІСТИКА
— Ви присвятили себе літературній творчості й паралельно стали знаменитим колумністом у відомому виданні. Де, на вашу думку, проходить вододіл між журналістикою та літературою?
— Вододіл проходить виключно від вечора середи до ранку четверга. Я не журналіст, не бігаю, не шукаю новини, як колумніст працюю удома, а коли редактор мені телефонує: піди туди, подивись і розкажи про свої враження, я кажу — ні. Справжня журналістика не має жодного відношення до реальності. В четвер уранці сідаю писати колонку, до вечора її здаю, в п’ятницю вранці вона виходить у газеті. Після цього забуваю про журналістику і присвячую себе літературі до наступного четверга.
— Немає відчуття, що всі літературні жанри, які сьогодні існують, їхня різноманітність закладені в Стародавній Книзі?
— Уся світова література розпочалася з Біблії та грецької міфології — історія подорожі Одіссея дуже широко використовується в сучасній літературі. Але якщо відкрити «Старий Заповіт», я його люблю, тому що він не заглиблюється у психологію. Це просто історії, чудовий текст. Наприклад, історія Якова та Ракелі. Він уперше побачив Ракель і заплакав. Якби про це писав сучасний автор, він би накатав цілий розділ про те, що сталося, що він подумав, як і хто це сприйняв. А тут — одне речення — Яків побачив і заплакав. І читач повинен задуматися: чому? Мільйони красивих жінок були протягом століть в історії, але ніхто не ходив і не плакав по вулицях. Тобто це маленьке відкриття, яке читач повинен зробити сам. Біблія не заглиблюється в психологію, розповідаючи історію.
ТРОХИ ЕКШЕНУ ЗА УМОВИ «СИДЯЧОЇ» РОБОТИ
— Ви, як і раніше, — відважний байкер, берете участь у різних змаганнях?
— Ніколи не був байкером, люблю й умію керувати мотоциклом, але не змагався. Брав участь у ралі позашляховиків. Я дуже хороший водій і до цих пір виїжджаю з друзями в пустелю, залишаємося там на ніч. Якраз на позашляховиках я і брав участь у змаганнях. Але це вимагало великої кількості часу, потрібна була технічна підготовка. Вирішив: або я водій, або — письменник. Довелося покинути перегони. Я не робив це, щоб отримати якийсь досвід, це моє хобі.
СПРОБА ПАРАЛЕЛЕЙ
— Для мене становлення Ізраїлю і те, як він сьогодні живе, — дуже яскравий і живий приклад уміння особистостями побудувати свою країну. За умови активного залучення оптимізму. Гібридна війна в Україні мимохіть викликає деякі порівняння з вашою країною?
— Оптимізм справді наша неосяжна риса. Після стількох років розсіяння, погромів і вигнань ми залишилися живі. Це вже достатній привід для оптимізму. Не наскільки знайомий із політичною ситуацією в Україні, щоб її аналізувати, але можу дати одну пораду, ґрунтуючись на ізраїльському досвіді: вам дуже пощастило, що у вашому конфлікті немає релігійної складової. А судячи з того, що я бачив — це, правда, обмежено простором «Книжкового Арсеналу», — ваша країна цілком самодостатня та самоідентифікована.
— Бачите спільне майбутнє, спільні роботи? Чи приїдете на найближчі книжкові ярмарки в Україні?
— Якщо перекладатимуть, буду радий. Але я б вважав за краще, аби наступним перекладом стали «Чотири трапези», тому що це романтична, ніжна, наповнена сенсами книжка. А відразу після неї — «Вийшли з лісу дві ведмедиці», просто для контрасту. Тому що вона жорстка, брутальна, абсолютно відрізняється. Із задоволенням приїду представляти кожну нову перекладену книжку. Є лише дві умови — приїжджатиму влітку, тому що взимку дуже холодно. А по-друге, нехай мене борщем пригостять. (Сміється.) Наша родина до цих пір варить борщ.
