У вівторок, 22 березня у приміщенні «Мистецького Арсеналу» відбулася зустріч керівництва цієї структури з мистецькою громадськістю — художниками, галеристами, журналістами.
Предметом обговорення стала ситуація, що склалася довкола конкурсу з обрання керівника комплексу.
Не так давно Державне управління справами (знаменита ДУСя), як орган управління «Мистецького Арсеналу», оголосило намір відмовитися від продовження контракту з генеральним директором Наталією Заболотною, однак так і не оголосило конкурсу на заміщення цієї посади згідно з вистражданим, нещодавно ухваленим Законом України «Про культуру» (http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2778-17). Після безрезультатних переговорів з органом управління Заболотна опублікувала на «Українській правді» колонку з інформацією про цю ситуацію, яка викликала доволі широкий резонанс. Всі терміни добігли до кінця, проте конкурс досі не розпочався.
«ЗАРАЗ МИ ВСІ СТАЄМО СВІДКАМИ ЧЕРГОВОГО РЕЙДЕРСЬКОГО ЗАХОПЛЕННЯ. РЕЙДЕР — ДУСя, А ТОЧНІШЕ ЇЇ ЧИНОВНИКИ. ОБ’ЄКТ ЗАХОПЛЕННЯ — АРСЕНАЛ З ЙОГО 9,5 ГА ЗЕМЛІ В ЦЕНТРІ КИЄВА І 30000 м2 ПРИМІЩЕНЬ. МЕТОД — ЗАКОНОДАВЧА КАЗУЇСТИКА», — НАПИСАВ У FACEBOOK ПРЕЗИДЕНТ ФОНДУ КУЛЬТУРНИХ ІНІЦІАТИВ ARTHUSS КОСТЯНТИН КОЖУМ’ЯКА / ФОТО РУСЛАНА КАНЮКИ / «День»
Наталія ЗАБОЛОТНА, гендиректор «Мистецького Арсеналу»:
«Життя під керівництвом ДУС ніколи не було солодким. Потрібно було постійно проходити між крапельками. Ми всі очікували цього закону і дуже раді, що його підписав Президент, але обурені тим, що ДУС зволікає з призначенням конкурсних процедур і вбачаємо тут можливі махінації. Те, що відбувається зараз, надзвичайно насторожує. Офіційна причина затримки — чекають роз’яснень Міністерства культури й Мін’юсту. Крім того, начебто знайшли якісь недоробки в законі. Ще варто зауважити, що нам спустили статут і всіляко вимагали його легалізувати. Ми тягнули час, аби цього не зробити: крайнє обурення викликає той факт, що зі статуту вилучено музейний підрозділ та дирекцію з будівництва, що унеможливлює розбудову Арсеналу саме як музейного комплексу. Причому проблеми з’явилися після того, як ми отримали підтвердження щодо отримання інвестиційних коштів на 25 мільйонів гривень. Я переконана, що ми не допустимо сумнівних чиновницьких рішень. Зрештою, у нас пройшло понад 60 масштабних заходів, нас відвідало три мільйони людей. Хочеться, щоб це будівництво, яке триває вже десять років, нарешті завершилося, але якщо воно затягнеться, у нас є стратегія і на такий випадок».
Павло ГУДІМОВ, галерист, куратор:
«Ми тут зібралися, оскільки бачимо величезний розрив між державою та культурою. Я не можу сказати, що це скандал. Це не скандал, це бюрократія. Дивно, але після того, як громадянське суспільство активізувалося, ми з боку влади бачимо знущання з культури».
Марина СТАВНІЙЧУК, юрист, експерт Венеційської комісії:
«Я з величезною стурбованістю стежу за подіями довкола «Арсеналу», оскільки він — один із небагатьох закладів культури, який гуртує націю. Насправді жодний президент України, навіть попередній, не дозволив собі підійти з погляду комерційного знищення цього закладу. Проблема вже вийшла з підкилимного способу в публічну площину, і мене дивує, чому на таку розмову не прийшов ніхто з чиновників. Я пропоную за підсумками сьогоднішньої дискусії опублікувати відкритий лист Президентові Порошенку. ДУС сама по собі ніщо, вона при Президентові. Нам треба акцентувати на всіх цих проблемах голові держави».
До методів і результатів керівництва Наталії Заболотної можуть бути цілком обґрунтовані питання. Однак у цьому разі проблема не в конкретних персоналіях, а в тому, що знову повторюється стара історія: сумнозвісна ДУСя, яка за всіх президентів являла собою справжнє кубло корупції, намагається в максимально непрозорий спосіб призначити керівника найбільшого на сьогодні мистецького закладу країни. Але Майдан, власне, й вийшов заради чесності і прозорості навіть найменших процедур, заради очищення від корупції на всіх рівнях нашої державної машини, яку утримуємо нашим-таки коштом.
Тому, безумовно, тиск громадськості на владу тут має збільшуватися. «Мистецький Арсенал» має залишитися, він має й надалі розбудовуватися як український Лувр — хоч би які апетити були в наших усе ще безкарних бюрократів.
