Енвер Ізмайлов давно завоював публіку різних країн своєю віртуозною грою. Кожен його концерт викликає величезний розголос. Ізмайлов приголомшує своїми винахідливими аранжуваннями, цікавими творами, але особливо самостійно винайденою технікою — тепінгом (прийом гри, при якому пальці обох рук лежать на грифі гітари, як на клавіатурі, і звук видобувається швидким притисненням струн, а не ударом по них чи щипком). У Енверовій музиці поєднується імпровізаційний початок і елементи музичного фольклору як кримських татар, до яких він належить, так і інших народів Причорномор’я, Балкан і Близького Сходу. За версією американського веб-сайту www.digitaldreamdoor.com/ pages/best_guitar-all.html, Енвер Ізмайлов увійшов до числа 100 найвидатніших гітаристів планети. На початку 90-х Ізмайлов переїхав до Криму. Нині музикант багато гастролює в різних країнах, а нашу столицю не тішить частими виступами. Останній яскравий спогад — дует Енвера Ізмайлова з вокалістом Боббі Мак-Ферріном, який запам’ятався не лише всім слухачам, а й, напевно, самим віртуозам. І ось днями в Будинку архітектора на радість музичним гурманам Києва Ізмайлов дав сольний концерт, присвячений Володимиру Молоткову — знаменитому українському музикантові й педагогу.
— Які спогади у вас збереглися про колегу-гітариста Володимира Молоткова?
— Ім’я Володимира Молоткова дуже добре відоме гітаристам, особливо тим, хто в 70—80-ті роки серйозно займався гітарою за його підручниками джазової імпровізації й акомпанементу на електрогітарі (перші навчальні посібники для гітаристів випущені в колишньому СРСР). Це була дуже добра, скромна людина й прекрасний музикант, його називали «професором джазової гітари». Я слухав його записи, читав його школи, які він видав із Володимиром Маніловим. Можна пригадати одну з останніх робіт Молоткова — підручник «Аранжування для гітари». Володимир розповідав, що стимулом до створення книжки послужив гострий брак оригінальної літератури й кваліфікованих перекладень і аранжувань для гітари соло. Молотков був автором збірки «Популярна гітара», яка містила 29 аранжувань популярних мелодій різних композиторів. Усе своє свідоме життя Володимир не міг розлучитися з ідеєю винайти такий метод гри, при якому без особливих зусиль можна було б опанувати ефектну манеру імпровізації. Тобто за мінімальних і геть необтяжливих занять — неначе злегка, без напруження — грати легко й вільно. І йому вдалося це зробити! Молотков викладав у Київському училищі ім. Р. Глієра. З ним я познайомився в 90-ті роки на фестивалі, який організував покійний Володимир Симоненко — легендарна людина, яка перша в колишньому СРСР написала книжку «Мелодії джазу», що для музикантів стала настільною. З Володимиром Симоненком ми довго дружили. Це була дуже інтелігентна й добродушна людина. Знаєте, можна говорити лише хороше як про Володимира Симоненка, так і про Володимира Молоткова. Я вдячний долі, що вона познайомила мене з такими людьми! Завжди їх пам’ятатиму.
— Про вашу колекцію унікальних інструментів кружляють найрізноманітніші чутки, тож скільки зараз у вас гітар?
— Унікальних гітар у мене немає, але є цікаві гітари, які спроектував сам. Мені допомагає студія Avaks (Київ), де є чудові гітарні майстри, з якими мене давно познайомив прекрасний музикант-віртуоз Володимир Соляник. Це дивовижні гітарні майстри: Сергій Кроличенко, Олексій Данилець і директор студії Ігор Ніколашин. До речі, моя перша професійна гітара — фірми Ibanez. Я привіз її на початку 80-х років із Санкт-Петербурга, вона коштувала 2 700 карбованців. Це були великі гроші на той час, особливо для людини з простої сім’ї. Я навіть не міг признатися батькові, скільки ж вона мені коштувала. Якщо говорити про сили, які були вкладені в неї, то це була найдорожча річ, яку я купив. До речі, одну гітару мені подарував чудовий музикант Ігор Цишковський. Він подарував одну з гітар студії Avaks, на якій я грав на концерті, але не з двома грифами. Насправді вона має навіть не два грифи, а три. Третій — бас-гітара. Також маю досить серйозні гітари Yamaha Джаз-клубу. Остання увійшла до накладу 100 гітар 60-х років, їх реанімували, зробили спеціально для професійних гітаристів, а Yamaha стала дистриб’ютором цих гітар у різні країни. У моїй колекції є Godin і Fender Сomanche, гітара, яку презентував директор крамниці «Камертон». Спасибі прихильникам, сподвижникам і колегам, які мене цінують і допомагають мені: Yamaha Джаз-клуб — це Олександр Сидоренко, магазин «Камертон» — це Віктор Тимерко.
— Можете розкрити таємницю вашої нинішньої творчої «кухні»: над чим працюєте — над імпровізаціями, композицією або аранжуваннями?
— Усе залежить від натхнення. Є люди, які просять зробити для них аранжування. Я це роблю із задоволенням, навіть якщо це проста красива пісня з цікавим текстом. Пишу й для себе аранжування, створюю композиції.
— Київській публіці запам’ятався ваш дует з американським вокалістом Боббі Мак-Ферріном. У вас була лишень маленька репетиція перед виступом, а як удалося створити такий гармонійний дует?
— Репетиції проводить той, хто грати не вміє. З Боббі Мак-Ферріном у мене складнощів не було. Ми могли б дати цілий концерт. Адже в нас є досвід виступів, а далі головне, щоб збіглося натхнення. Ось цей збіг стався. Після концерту підходила менеджер, дякувала, а я навіть не знав, що це його менеджер. Сказала, що сподівається на подальшу співпрацю.
— Ви з 90-х років живете в Криму, а хотіли б переїхати, наприклад, до Києва або до якогось іншого міста?
— Я люблю Київ, але моя сім’я живе в Криму, тому я завжди повертаюся додому. Звичайно, у мене багато друзів і в столиці, але все-таки мій головний пріоритет — родина, а Київ — місто для роботи.
— Багато музикантів зовсім не дивляться телевізор, не читають газет і не стежать за політичними подіями. А ви цікавитеся розвитком подій в Україні?
— Я дивлюся й слухаю новини. Але хочу сказати, для того, щоб гідно жити, потрібно хоча б прочитати Біблію або Коран. Прочитайте, зрозумійте, це так багато значить. Ми вигадуємо конституції, однак, що таке конституція — це права людини, які вже були описані в Біблії. Мене непокоїть, що нині в нас панує влада грошей. Політикам варто пам’ятати, що потрібно жити не лише сьогоднішнім днем, а й замислюватися про майбутнє, про те, як наші дії позначаться на нащадках, що залишимо в спадок онукам і правнукам. Сьогодні, коли дивишся телевізор або читаєш пресу, стільки негативу на наші голови обрушують, що засмучуєшся. Убивства, кримінал, хтось когось судить, море реклами. Серед цього потоку «променем світла» можна назвати газету «День». Це видання не прикрашає дійсність, а намагається дати повну картину тем і подій, які хвилюють кожну людину, спонукає нас, читачів, думати, аналізувати й це мені імпонує.
— Цікаво, а яку музику ви зазвичай слухаєте?
— Я зараз слухаю мало музики. Ринок настільки різноманітний, що часто немає часу все охопити. Якщо хтось із моїх друзів порекомендує щось послухати, то обов’язково слухаю, бо довіряю приятелям. Для мене в музиці немає обмежень, а є музика погана й хороша. У будь-якому музичному напрямі існують професіонали, які й роблять музику музикою.
