Народний артист України, улюбленець глядачів відмовився від бенефісу і ювілейних торжеств. Бабаєв — людина скромна. Все життя працював не заради слави, а заради глядача, який відповідає йому любов’ю й оплесками.
Шлях майстра до вершин був нелегким, фортуна посміхнулася йому досить пізно.
Зараз здається парадоксом, що впродовж семи років Давида Бабаєва не приймали до Студії при Театрі ім. І. Франка... 1969-го він закінчив Київське естрадно-циркове училище як конферансьє. Потім працював у Архангельській філармонії, на естраді. Абсолютно несподівано його величність Випадок привів Бабаєва до Театру російської драми ім. Лесі Українки (того часу шукали вгодовану молоду людину на роль Гриші Редозубова у виставі «Варвари» Горького). 1972 року відбувся театральний дебют Давида Бабаєва. Хоча ця роль принесла визнання, проте далі послідували роки маленьких ролей, до яких артист ставився дуже трепетно і відповідально за принципом К. Станіславського «маленьких ролей не буває, бувають маленькі артисти»! У кожній ролі Давид Володимирович грав долю.
Нереалізоване до кінця акторське минуле стало потужним поштовхом до подальшого творчого зльоту. Свою першу головну роль — сера Пітера Тізл у «Школі скандалу» Шерідана Бабаєв чекав 22 роки! Ця вистава йде до цього часу, і кожного разу з аншлагом. Потім були Барні в «Останньому палко закоханому» Ніла Саймона, Батько «Двері грюкають» М. Фермо та інші ролі, що принесли популярність.
Давид Бабаєв вважає своїм учителем режисера Михайла Рєзніковича, який повірив у нього і призначив на головну роль у «Школі скандалу». Великий успіх серед публіки має образ Ристи Тодорович у виставі «Пані міністерша» Б. Нушича. У «Наполеоні й корсиканці» Іржі Губача актор чудово грає Наполеона.
Бабаєв передає трагедію самотності, немовби долаючи грайливість і легкість п’єси. Він не прагне до портретної схожості. Тут це не має принципового значення, тим паче що на острові це вже не той Бонапарт, в цьому песимістові лише вгадуються відблиски минулої слави. Поступово Давид Бабаєв розкриває внутрішнє переродження характеру Наполеона під впливом простої жінки Жозефіни, в яку він закохався. «Я мав усе — корону, золото, пошану, владу, але щасливий не був. Дивно, зараз я всього цього позбавлений, слухаю твої дурниці й мені добре», — говорить герой. І він буквально молодіє на очах, танцює, співає, стрибає зі скакалкою, робить гримаси. Бабаєв неймовірно привабливий і заразливий у цих сценах, з нього просто ллється енергія!
У виставі «Дон Кіхот. 1938 рік» М. Булгакова за М. Сервантесом Бабаєвим спільно з Михайлом Рєзніковичем по-новому трактується роль Санчо Панси. Ми звикли, що Дон Кіхот і Санчо — контрастні образи: благородний романтичний лицар і приземлений, хитрий слуга. У виконанні актора Давида Бабаєва Санчо складніший і благородніший. Це особистість. Адже Дон Кіхот покликав Санчо, тому що побачив у ньому рідну душу. Трагічно самотній Дон Кіхот шукає розуміння: «Ти мене зрозумів, Санчо?» — запитує він. І слуга прагне зрозуміти свого господаря. Санчо йде з Дон Кіхотом не з корисливих мотивів, а тому що безмежно вірить у його намір змінити світ на краще...
За людською ситуацією багато в чому перегукується з Наполеоном роль Гаррі у виставі «Останнє кохання» В. Мухар’ямова за мотивами розповідей і новел Ісаака Башевіса Зінгера. Це також вистава про кохання, що непідвладне віку. Ці яскраві спалахи почуттів наприкінці життя актор грає особливо переконливо і зворушливо.
Гаррі — самотній і дуже багатий 82-літній старий. За іронією долі найбажаніше приходить до людини, коли вона вже полишила будь-яку надію і дійшла до останньої межі.
І раптом — з’являється моложава сусідка Етель, як останній промінь надії. Герої будують рожеві плани на майбутнє, але кохана гине... Щастя, яке промайнуло і не збулося, виявилося примарним. Актор емоційно-образно передає стан старого — особливий вираз обличчя, пластика. Незважаючи на трагічний фінал, смуток у ньому світлий. Це багато в чому йде від самої особистості актора — за вдачею він оптиміст.
Одна зі знакових ролей Давида Бабаєва — Арган у виставі «Уявний хворий» Мольєра, яку можна назвати бенефісом артиста. Його персонаж — дивак, що звихнувся на ліках. Фарсова природа цього героя наповнена психологією. Він існує в образі, лукаво, простодушно, змовницьки підморгуючи залу. Імпровізує, вступає в діалог з публікою. Симулює свої хвороби Арган з превеликим задоволенням, щоб розвіяти нудьгу і привернути до своєї персони більше уваги. Актор відтворює зв’язок між життям драматурга та його персонажем, він підкреслює, що Арган — це і є Мольєр.
Глядачі знають Давида Бабаєва не тільки за театром, але й за ролями в кіно («Ніс», «Роксолана», «Третього не дано», «Ілюзія страху», «День народження Буржуя» та ін.).
Давид Володимирович — чудовий педагог, він викладає у своїй альма-матер — Естрадно-цирковому училищі (нині — Муніципальна академія естрадно-циркового мистецтва).
Слава і популярність прийшли до актора в результаті величезної праці й любові до мистецтва. З віком приходить переоцінка цінностей, мобілізація всіх творчих і фізичних сил. Давид Володимирович зізнається: «Я ціную кожен день, подарований мені долею! Біда не в тому, що ми старіємо, а в тому, що залишаємося молодими... Адже людина свого віку не відчуває, поки їй про це не нагадають. Зі мною теж дивні метаморфози трапляються: інколи дивлюся на себе в дзеркало і бачу дорослу людину, через мить погляну — маленький хлопчик. Взагалі, мені здається, з віком людина все більше думає про минуле і все менше про майбутнє... Адже роки пролітають блискавично. Я згадую те, що сталося 20, 30, 50 років тому, і відразу ж стаю таким самим, яким був у той далекий час. Ось відраховувати кожен рік — це вже сумно...
Я не люблю слово «грати»! Мені більше подобається термін «жити». А ще краще — «прожити»! Чехов сказав геніальну річ: «Театр — те місце, де нарешті можна не грати!». Важливо відчути свого героя. Для цього мені досить пригадати ситуації з власного життя, де були схожі емоційні переживання. Тоді просто вкладаю свої переживання в той образ, який створюю на сцені. А головна оцінка моєї праці — це оплески глядачів»...
«День» бажає улюбленому акторові здоров’я, невичерпної енергії, здійснення його творчих і життєвих планів, і щоб кількість шанувальників його таланту зростала з кожною новою роллю.
