Те, що він, тобто нові роботи художника будуть впізнавано несподіваними (ось такий парадокс) — точно. Ну а якими ще можуть бути «ілюзії, що матеріалізувалися»? Але це — в майбутньому. А сьогодні, напередодні 80-річчя Олександра Дубовика, коли підбивають підсумки (примітно, що в інтерв’ю «Дню» від 1 квітня 2011 р. художник від «ювілейної» теми відхилився — сьогодення і майбуття для нього цікавіші), ми пропонуємо вашій увазі виписки з роздумів про творчість Олександра Дубовика відомих українських мистецтвознавців.
Тетяна КАРА-ВАСИЛЬЄВА, доктор мистецтвознавста, член-кореспонеднт Академії мистецтв України:
— Олександр Дубовик — видатний український митець, живий класик сучасного мистецтва. Він людина широких енциклопедичних знань і глибокої європейської освіти, автор численних міжнародних і державних виставок, кожна з яких — значна подія в культурному житті України.
Роботи митця — це складні побудови гіпертексту з ремінісценціями, цитатами давноминулих цивілізацій, культур античності, Ренесансу, бароко, які живуть у нашій підсвідомості, повертаються до нас у новому вигляді, новому прочитанні.
Основним у творах Дубовика є не сам предметний світ, не його конкретність, а, як він сам визначає, «ехопонятійність». Олександр Дубовик — універсальний художник. Він створює мозаїки, вітражі, килими, розписи, займається дизайном книжок та інтер’єрів. Це той митець, що випереджає час, він — людина майбутнього.
Олексій ТИТАРЕНКО, мистецтвознавець і куратор сучасного мистецтва:
— Олександр Дубовик почав займатися «абстракцією» ще наприкінці 60-х. Тоді багато хто нею бавився, але він був із тих, хто не бавиться, а роками, десятиріччями вибудовує свою космогонію. До перебудови майже не виставлявся. Космогонія співвідносилася не з мінливим соціумом, а з Абсолютом: не було ніякого сенсу розмінюватися на дріб’язки. Паралельно, згадайте, будували свої космогонії Гавриленко, Ламах у Києві, Звіринський у Львові, Соколов в Одесі — найталановитіші в умовах повної ізоляції від світу будували свої світи. І майбутній музей ХХ ст., мабуть, буде складатися з цих унікальних «світів». Вони усі ще й писали «тексти». Ви тільки уявіть собі ці простори, де живопис буде поєднуватися з магією слів (не гірше за Кошута). Ось як у Дубовика:
«Життя — енергія. Площина картини — магнетичне поле...»
Дубовика, звичайно, пишуть у розділі «холодна абстракція», «лінія Малевича», на відміну від «гарячої» Кандинського. Цікаво, що коли «останню» за часом мегазірку Міхаль Ровнер цієї зими на Московській бієнале спитали, кого вона любить, відповідь була — Малевича.
Є у Дубовика дивне полотно, ще, здається, кінця 80-х: у верхній частині — хаос буремних сил, знизу його підпирає акуратненьке таке коло (мабуть, ще те, Джотто). Коло на тоненькому вістрі, зверху тонни метушні, бруду, проте все тримається. Аполлонічний художник. Альбінос в українському розхристаному діонісійстві. Та якщо згадати, як мало ми зробили формотворчого (і за всю «бездержавну» історію, і за останні 20 років мистецької волі), то такі аполлони — на вагу золота.
Ще й який романтичний аполлон. Колір настільки емоційний, сугестивно забарвлений, що назвати його «холодним» може тільки дальтонік. Це швидше своєрідна медитація, ісіхія, якщо згадати православну традицію. Рубльов був ісіхаст. У візіонера та, якщо дозволите, схоласта Дубовика ця колірна ісіхія ще й доповнюється складними композиційними «візіями», як у кожного містика.
Гармонізуючи візії, — і якщо весь твій time стає prime-tim-ом — помічаєш, що вони ж як кайдани. Споглядання їх угамовує, структурує у напрямку до головного — гармонії зі Всесвітом.
Дубовик ішов до цього сорок років. Було б прикро не пишатися.
Олена СОМ-СЕРДЮКОВА, кандидат мистецтвознавства:
— Постать Олександра Дубовика в українському мистецтві можна порівняти з гірською вершиною, силуети якої начебто помітні всім, проте її пік височить самотнім. Зараз Дубовик —значно більше, ніж самореалізація засобами мистецтва, це досконалий світ матеріалізованої ілюзії.
Маючи у послужному списку величезну кількість виставок державного та міжнародного рівня, знаний у світі митець в офіційному табелі про ранги мистецької громади України має звання — ХУДОЖНИК. І тут шляхи того, як це трактувати, розходяться: тільки..., чи саме...
Стриманість, шляхетність, інтелектуалізм — це важливі складові його особистості, які й дратували оточення часів тоталітарної системи й водночас давали можливість художнику кристалізувати характер непідкореного, зміцнювали творчий потенціал. Він — митець-одинак, який у майстерні, що волею долі розташовувалася в Нижній Лаврі, ніс свою тиху мистецьку схиму в період двадцятирічної внутрішньої ізоляції.
Стиль митця безпомилкового впізнається, незважаючи на те, що він є досить рухливою, внутрішньо зумовленою системою як суто художніх, так й етично-естетичних цінностей. Для О. Дубовика дуже важливу роль відіграє ланцюг художник — картина — глядач, який проходить певну модифікацію: музей — суспільство — космос.
Його унікальна система «зіткнень» та «діалогу, коли немає діалогу», реального з ірреальним, площин з об’ємами, насичених фактур із гладкою поверхнею, симетрії коливань з асиметрією застиглого виводить мову малярства у відкрите поле філософії, де у кожного є свій горизонт. Понятійний момент, що концентрується в ідеалі, образі, має витоки у візантизмі, який живе в нашій культурі генетично, ментально. Речі, предмети, деталі на полотнах Дубовика набувають багатонюансності рівня значень. Спроби досягти абсолютності змісту, вивести його на межу символу, а персонажем зробити Історію привели художника до ідеї палімпсесту, на вертикаль якого нашаровуються культурні пласти між минулим та майбутнім і де є рухлива точка умовного центру — сучасність.
Зоя ЧЕГУСОВА, учений секретар української секції Міжнародної асоціації арт-критиків АІСА:
— Олександр Дубовик — із нечисленної когорти чесних художників-шістдесятників, які зберігали совість митця протягом усього нестерпного лихоліття застою.
Роботи Дубовика практично не з’являлися на виставках минулих десятиріч. Більшість його пластичних ідей не могли прорватися крізь загату ідеологічних та естетичних заборон, що спиняли художнє русло 70—80-х років, залишаючись у стінах його тихої відлюдної майстерні, яка розташовувалася на території Києво-Печерської лаври. І лише в кінці 80-х — на початку 90-х років, коли художня думка в Україні вийшла за непорушні протягом довгих років кордони, освітлюючи раніше заборонене й недоступне мистецтво андеграунду, ми нарешті змогли пізнати цього чудового майстра.
Абстрактний живопис Олександра Дубовика — аж ніяк не данина моді. Це його позиція, особливе образно-пластичне мислення, глибини якого гіпнотично манять, притягують до себе, але далеко не кожному вдається осягнути їх. І це природно. Адже далеко не все геніальне таке просте.
